Наскільки жорсткою має бути санкційна політика України щодо Білорусі? 

Заява самопроголошеного президента Александра Лукашенка про плани відкриття авіарейсів в анексований Крим ставить Київ перед справжнім випробуванням – відносини із сусідньою країною та одним із ключових торгових партнерів потребують повного перегляду. Або навіть повного заморожування.

Але про все по порядку.

Ситуація із примусовою посадкою в аеропорту Мінська літака Ryanair та арештом опозиціонера Романа Протасевича показова ще з одного боку: вперше у відповідь на західні санкції режим Лукашенка почав "огризатися" у відповідь.

Донедавна Білорусь старанно уникала контрсанкцій. Звичайно, були й винятки. Найяскравіші – заборона для продажів у країні продукції Nivea та Skoda – компаній, які були спонсорами хокейного чемпіонату світу та чия позиція змусила відмовитися від його проведення у Білорусі.

До речі, цей факт – чудова ілюстрація, наскільки "потужними" були попередні санкції проти Білорусі. З усіх покарань самопроголошеного президента дійсно болючими для нього були лише спортивні санкції: позбавлення права на хокейний чемпіонат або вимога для самопроголошеного президента покинути посаду голови національного Олімпійського комітету.

Нові санкції, введені протягом останнього тижня, викликали зовсім іншу реакцію Мінська.

Вперше режим Лукашенка почав вводити відплатні заходи – і це є вкрай важливим сигналом.

Білоруський режим більше не шукає можливостей хоч якогось порозуміння із Заходом і починає демонстративно спалювати мости.

Це збільшує залежність Білорусі від РФ, проте не означатиме згоди Мінська на прискорення інтеграції, принаймні у найближчий перспективі.

Проте в обоймі у Лукашенка є низка аргументів, які не підривають його всевладдя у Білорусі, проте вкрай важливі для Кремля. І один із них – визнання анексії Криму. Спочатку – у вигляді відкриття прямих авіарейсів.

Показово, що цю заяву самопроголошений президент оголосив незабаром після чергової зустрічі із Владіміром Путіним, на якій РФ анонсувала новий пакет фінансової допомоги, пообіцявши компенсувати Білорусі втрати від "податкового маневру" – зміни російського податкового законодавства, що роблять збитковою білоруську нафтопереробну галузь. 

"Україна закрила для нас небо. У нас є і свій санаторій в Криму, куди люди завжди їздили, літали. Щоб не загострювати відносини, ми через Україну, хто на поїзді, хто на автомобілі, хто на літаку. Зараз закрили небо. Я Путіну сказав: "Я прошу тебе, ти подумай, як нам потрапити в Крим", – заявив Лукашенко.

Показово, що у білоруській національній авіакомпанії "Белавіа" досі заявляли, що відкриття рейсів до Криму можливе лише після політичного рішення про приналежність півострова.

Тож відкриття авіарейсів до окупованого півострова і є де-факто таким "політичним рішенням". Просто Лукашенко намагається продати РФ один і той самий товар щонайменше двічі – окремо авіарейси, окремо формальне визнання.

Аналогічні натяки самопроголошений президент Білорусі озвучив і щодо можливого визнання ОРДЛО. Зокрема, за його словами, Мінськ готовий прийняти у себе "слідчих ЛНР" для розслідування справи заарештованого опозиціонера Романа Протасевича. І це – явний натяк для РФ на можливість зміни позиції Мінська й у цьому питанні. 

Усе це ставить перед Києвом непросте питання: якою має бути відповідь на такі демарші Лукашенка?

Чи буде достатньо просто заявити, що оскільки ми не вважаємо Лукашенка легітимним президентом, то не будемо реагувати на дії та заяви приватних осіб?

Напевно, ні, адже це було би вкрай поганим сигналом для інших "друзів РФ", яких будуть поступово підштовхувати до аналогічних кроків.

І одночасно – вкрай суперечливим сигналом для Заходу, який свідчить, що Київ не готовий боротися за окуповані території.

Київ вже незабаром не матиме іншого вибору, окрім як стати одним із локомотивів санкцій проти Білорусі.  

В цьому контексті варто згадати, що між Україною та Білоруссю вже триває потужній торговельний конфлікт. Причому – він розпочався не через політику, а через дії Києва із захисту свого ринку, що викликало кроки Мінська у відповідь.

І хоча на вищому політичному рівні вже говорилося про неминучість пошуків заміни білоруському ринку – про це, зокрема, заявив голова МЗС Дмитро Кулеба, – на технічному рівні велися консультації з Мінськом, намагаючись уникнути цього конфлікту, або принаймні не дати йому перерости у повноцінну торговельну війну.

Вже незабаром ці намагання не матимуть сенсу. Заяви Лукашенка щодо Криму вже не залишають нам вибору.

Як би ми цього не хотіли, але масштабна санкційна війна з Білоруссю стає неминучою. І нам вже зараз треба шукати заміну білоруському ринку.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора