54% – саме таким є рівень виконання Україною свого євроінтеграційного "домашнього завдання".

Такий рівень впровадження Києвом реформ, прописаних в Угоді про асоціацію з ЄС, напередодні назвали в уряді.

А за минулий рік, уточнюють у Кабміні, Україна просунулася у реалізації УА на додаткові 10%.

Чи є це успіхом для України?

Перш за все, варто нагадати, що це показник стану реформ на кінець 2020 року, а отже, він показує ступінь виконання УА за шість років дії цього документа. 

Угода про асоціацію передбачає, що прописані реформи мають бути впроваджені протягом 10 років – до кінця 2024-го. Тож, на перший погляд, ситуація виглядає цілком прийнятною. Наше відставання від графіка не видається критичним, особливо зважаючи на те, що відставання України сформувалося вже у перші роки дії УА.

Спочатку ключовою причиною пробуксовування був опір парламенту – урядовцям та проєвропейським парламентарям доводилося захищати євроінтеграційні законопроєкти від додавання туди явно лобістських норм, а потім вони стикалися з проблемою, що таким документам бракувало підтримки "під куполом".

2019 рік додатково посилив відставання України – у рік президентських та парламентських виборів євроінтеграційна робота була фактично поставлена на паузу.

Тож, виходячи з офіційної статистики, протягом минулого року уряду вдалося прискоритися з євроінтеграційною роботою і вийти на заплановану швидкість.

Це – безумовний позитив, особливо зважаючи на те, що то був дуже складний "ковідний" рік, коли стимулів першочергово впроваджувати євроінтеграційні реформи було набагато менше, аніж зазвичай.

Разом із тим залишається відкритим питання: чи встигне Україна до 2024 року виконати всю домашню роботу? На презентації урядового звіту з євроінтеграції ЄвроПравда поставила це питання профільній віцепрем’єрці Ользі Стефанішиній, проте прямої відповіді на нього так і не отримала.

Та вже незабаром це питання стане ключовим у відносинах України та ЄС.

Останніми роками Київ декларує амбіції посилити інтеграцію з Євросоюзом, зробивши її набагато тіснішою, аніж прописано в УА. З цією метою зараз уряд вже веде консультації з Єврокомісією про оновлення угоди.

Проте будь-яке оновлення – це лише відносно незначні зміни (хоча й вони теж дуже важливі). Справжнього перегляду формату наших відносин із ЄС ми можемо вимагати лише за умови вичерпання можливостей, які дає чинна угода.

І навпаки – "хвости" Києва з виконання домашнього завдання стануть чудовою можливістю для тих європосадовців, які воліли би пригальмувати українські амбіції, зняти це питання з порядку денного. Мовляв, навіщо Україні нові формати інтеграції з ЄС, якщо вона не здатна дати ладу і існуючим?

Чи здатний Київ прискоритися настільки, щоб подолати відставання?

Теоретично це цілком можливо, показники минулого року свідчать, що ми здатні працювати навіть за несприятливих обставин.

Проте варто пам'ятати, що часу в нас дуже мало. Зовсім не чотири роки, як може здатися (з яких пів року вже пройшло).

По суті, нам лишилося трохи більше ніж півтора року. З 2023 року країна піде на черговий електоральний цикл, і стимулів до реформ знову стане набагато менше.

А крім того, у перші роки впровадження УА було можливо втілювати ті реформи, щодо яких є консенсус і які не зустрічають шаленого спротиву в парламенті. Чим далі, тим сильніший буде опір реформам. І це ще не йдеться про здатність депутатів вносити зміни у вже прийняті реформаційні законопроєкти, спотворюючи їхню суть.

Тож попереду – досить непрості роки.

Щоб довести справжність свого євроінтеграційного вибору, Україна має подвоїти свої зусилля з виконання УА. Саме це, на нашу думку, і є ключовим висновком перших шести років впровадження угоди.

Рух України до ЄС став впевнений, проте тепер, цитуючи Льюїса Керрола, "треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше".

Києву потрібно бути готовим до цієї нової реальності.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора