На схід від України лише Росія – немає куди розвертатися.

Спроби тиснути на США перспективами розвороту в бік Китаю даремні.

Перш за все, американці знають про китайські інвестиції незрівнянно більше. Останні пару десятиліть вони країна за країною програвали китайцям боротьбу за вплив в Африці і Азії.

Але вони також знають ціну китайським грошам.

Зовнішня політика США – далеко не благодійний заклад. Лукавство економічної й торговельної лібералізації полягає у нерівності можливостей учасників вільних ринків. Але США інвестують у безпеку своїх партнерів, а крім того, в разі серйозної постановки питання завжди готові вести переговори про компенсаційні механізми.

З Китаєм все простіше: байдуже, чия корова, аби ми її доїли.

Китай практично всюди інвестує у видобуток сировини для власних потреб. Так, він може інвестувати, наприклад, у розвиток портової інфраструктури – якщо через цей порт до Китаю вивозитимуть корисні копалини. Тотальна система контролю над усіма сферами життя робить безглуздими сподівання на якісь домовленості з Пекіном у тому разі, якщо якась оборудка виявилась крищуче несправедливою.

Антикоронавірусна вакцина нам у приклад – попри те, що саме Китай так чи інакше став джерелом пандемії, керівництво цієї держави ані секунди не сумнівалося у моральності й доцільності скористатися системою повного контролю над економікою задля перешкоджання відправленню в Україну вже проплаченої вакцини.

Зараз цю державу задовольнили (потішили чи повеселили) ритуальні протокольні заклинання представників нашої фракції і відмова від співавторства у декларації щодо ситуації з уйгурами. Усім мрійникам про китайські інвестиції пропоную прикинути, чого захоче Китай у разі, якщо ціна питання буде мільярди (гривень, юанів чи доларів).

Обіграти США в системі міжнародного права дуже важко.

Системи, в якій можна змагатися з рішеннями уряду Китаю, просто не існує.

США все це знають. Власне, знають про Китай значно більше. Тому навряд чи можуть сприйняти всерйоз перспективу українського вибору на користь КНР.

Наші шантажі просто занадто легко читаються. Ми – країна очевидностей, без таємниць. Політикою, підкріпленою ресурсами, ми здивувати поки нікого не можемо. Пробувати дивувати непослідовністю не варто. Це не розв’яже існуючі непорозуміння, а створить нові.

США знають справжню цінність України для Китаю. Арифметика ж для Пекіна проста – про усі шовкові шляхи легше домовитися з Росією. Російський ринок цікавіший. Росія нічого не вигадує, а через прораховану нездатність пручатися Китаю грає роль покірного телятка (такою у відносинах із КНР лише і може бути).

Тож наше завдання – знаходити спільну мову з партнерами на Заході. Якими б егоїстичними у багатьох ситуаціях вони не виглядали.

Для геополітичних кульбітів ми явно не в кращій формі.

Торгувати і торгуватися з Китаєм, звичайно, потрібно. Але вибір магазину для шопінгу – це питання смаку і гаманця, а не стратегії.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів

Текст був вперше опублікований на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу