Праздник на фоне детских могил: как история испортила День Канады

Нинішній День Канади, що відзначається 1 липня, виявився особливим. Всупереч традиціям, країна провела його у несвятковому настрої, а деякі муніципалітети і зовсім відмовилися від урочистостей. 

Замість цього канадійці занурились у вивчення темних сторінок своєї історії. 

Сторінки, про які ніхто не хоче згадувати - "скелети у шафі", як їх називають у народі - можна знайти в минулому будь-якої держави. Однак настає час, коли ці історії починають висвітлюватися в медіа зацікавленими сторонами і стають засобом підняття суспільної напруги в країні, цим самим дестабілізуючи її.

Свої "скелети у шафі" є і у Канади - країни, яка сьогодні відіграє значну роль для розвитку демократії, дотримання цілей сталого розвитку ООН, сприяння екологізації світу та, врешті-решт, підтримки держав, що потребують допомоги від розвинених країн світу.

Скелети у даному випадку - цілком реальні.

Мова йде про масові дитячі поховання на місці колишніх шкіл-інтернатів, куди звозили для асиміляції дітей корінних народів Канади.

На території школи, що знаходилася в місті Камлоопс провінції Британська Колумбія, було знайдено 215 дитячих поховань.

Пізніше, наприкінці червня, було знайдено 751 могилу біля Маріевальської школи неподалік від Реджайна, столиці провінції Саскачеван. Третьою знахідкою 30 червня стала школа-інтернат Святого Євгена біля міста Кренбрук у Британській Колумбії, де знайшли останки 182 людей.

Ці новини шокували Канаду. Особливо - з огляду на те, що вони, ймовірно, - лише вершина айсбергу. "На жаль, це тільки початок", - заявив президент федерації корінних народів Канади Боббі Камерон.

Не обійшлося без повалених монументів - у Вінніпегу скинули пам'ятники двом британським королевам: Вікторії та Єлизаветі ІІ.

Хоча й Канада сьогодні позиціонує себе як держава, що намагається підтримувати світовий порядок, заснований на міжнародному праві, протидії дискримінації, підримує програми інклюзивності, расової рівності та рівноправ’я жінок і чоловіків, в її історії, як держави-монополіста на насильство є темна сторінка, яку самі канадці звуть "indigenous peoples" - корінні народи.

Ця історія розпочалась ще з початком колонізації континенту. Але найбільша катастрофа сталася у період з початку ХІХ століття до 1990-х, коли уряд Канади намагався асимілювати корінне населення.

Відбувалася асиміляція через систему освіти. Дітей корінних народів примушували навчатися у спеціальних школах-інтернатах, щоб інтегрувати їх у канадське суспільство, забороняючи розмовляти власною мовою і дотримуватися своїх традицій. У 2015 році цю політику назвуть "культурним геноцидом".

Потрапивши у невластиве для них середовище, діти страждали від незвичних навантажень і часто хворіли. Гуртожитки були надмірно переповнені, санітарні норми - за межею прийнятного.

Таких шкіл за період між 1863-1998 роками було понад 130, у них проживали більше 150 тисяч дітей.

За різними даними, від трьох тисяч до шести з них померли. Нерідко вихованці втікали зі шкіл і зникали. 

Тож не дивно, що цьогорічне звернення прем'єр-міністра Джастіна Трюдо, приурочене до свята, було присвячене більше рефлексіям над помилками минулого, аніж радості за досягнення сьогодення і майбутнім перспективам.

Прем’єр-міністр Канади зазначив, що День Канади має бути днем для роздумів про минуле і примирення.

Таким чином, Канада показує всьому світу, що помилки минулого потрібно приймати, аналізувати та уникати їх в майбутньому.

Хоча у механізмі кожної держави лежить її невід’ємний елемент – примус, іноді цей елемент застосовується не в тому контексті, для якого він призначений. Навіть у демократичних країнах, як Канада.

Він повинен застосовуватись не більше ніж  для підтримання безпеки країни, верховенства права та гарантування невідворотності покарання.

Це наочний приклад для світу, як варто ставитися до своєї історії. Адже в минулому будь-якої країни (і Україна - не виняток) вистачає прихованих "скелетів" та неприємних сторінок.

Матеріал є частиною програми ADASTRA "Україно-Канадський Стратегічний Діалог"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора