Эстонский казус: почему у популярного президента не было шансов на переизбрание
Президентка Естонії Керсті Кальюлайд викликала шквал емоцій в Україні своїм нещодавнім інтерв’ю, де, серед іншого, заявила, що у найближчі 20 років Києву членство в ЄС "не світить".
Цю заяву багато хто сприйняв як остаточний вердикт від усього ЄС. Тим більшим є здивування від того, що найближчим часом в Естонії буде вже новий президент. А Кальюлайд, попри популярність у країні, не мала шансів переобратися на другий термін.
Чому так сталося? Спробуємо розібратися.
Іронія долі: в соцопитуваннях, проведених у серпні 2021 року, Кальюлайд стала найпопулярнішим кандидатом у президенти.
І водночас вона так і не змогла взяти участь у нових виборах, бо не знайшла голосів на свою підтримку.
Естонське законодавство передбачає вибори президента у парламенті. При цьому кандидатом може бути тільки людина, яка згодна висуватися і має підтримку щонайменш 21 депутата.
Нібито зовсім небагато – лише близько 20% від складу Рійгікогу (в естонському парламенті – 101 депутат). Проте і цей показник виявився непосильним для чинної президентки.
Керсті Кальюлайд була критичною до другого уряду Юрі Ратаса (що діяв у квітні 2019 – січні 2021 року), до якого входили консерватори Isamaa, ліберальна Центристська партія та популістська ультраправа Консервативна народна партія. А відповідно, вона не могла розраховувати на голоси депутатів з цих трьох партій.
Натомість соціал-демократи, які її одностайно підтримують, мають лише 10 місць у парламенті зі 101.
Президентство Кальюлайд (з жовтня 2016 року) оцінюють позитивно з точки зору її діяльності у міжнародних відносинах. Для прикладу, Естонія стала непостійним членом Ради безпеки ООН, і це сталося передусім завдяки Кальюлайд і її команді.
Проте в питаннях внутрішніх справ і політики більшість партій вважає, що вона надто активно брала участь у різних політичних суперечках і її діяльність більше нагадувала діяльність активіста, або ж активного партійного політика, аніж президента – який, згідно із законодавством Естонії, має бути поза і понад партійною політикою (особа, що обіймає посаду президента, не може бути членом жодної політичної партії).
Тож у першому раунді голосування (всього їх може бути три), що відбувся 30 серпня, депутати Партії реформ та Центристської партії одностайно висунули кандидатом очільника Національного музею Естонії Алара Каріса.
Він очолював два університети – Університет Тарту й Естонський університет природничих наук, Національний музей Естонії, а також був генеральним аудитором.
Каріс відомий як успішний лідер та менеджер, але загалом невідомо, як він буде діяти на посаді президента у дискусіях, де є політичні розбіжності. У той самий час Каріс ніколи не входив до жодної політичної сили – і це його перевага, тому що президент Естонії, як очікується, має представляти лише державу і народ.
Варто відзначити, що спочатку Каріс не був основним кандидатом. Трохи раніше три партії – Партія реформ, центристи та Isamaa – пропонували висуватися Юрі Луйку, який був міністром оборони в кількох попередніх урядах (1993-1994, 1999-2002, 2019-2021). Голосів цих трьох партій було би достатньо для обрання нового президента, проте Луйк від цієї пропозиції відмовився.
Це створило певну проблему: кандидатуру Каріса підтримували лише дві партії з урядової коаліції (Центристська і Партія реформ), а їхніх голосів недостатньо для обрання.
Так і сталося – у першому раунді Каріс отримав 63 голоси з необхідних 68.
Це давало Кальюлайд певний шанс на переобрання.
Якщо безрезультатними були б і другий та третій тури, наступне голосування мало бути проведене через 30 днів. За кандидатів голосувала би колегія виборників, до якої входять 101 депутат і 107 представників місцевих рад. У цьому разі завдяки представникам місцевих рад Кальюлайд могла б отримати необхідний 21 голос для висування.
Втім, цьому сценарію не судилося реалізуватися.
Центристська партія і Партія реформ висунули Каріса кандидатом і на другий раунд, де його зрештою й було обрано 72 голосами за 68 необхідних.
А Естонія показала, що дотримання неписаних "правил гри" залишається ключовим фактором при обранні на найвищу посаду. Навіть більшим, аніж особиста популярність політика.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів