Часто можна почути, що слово – головна зброя дипломата.

"Дипломатія – мистецтво за допомогою тисячі слів не сказати того, що можна було б сказати одним словом"; "Мова дана дипломату для того, аби приховувати свої думки"; "Дипломат ніколи не збреше, але йому і на думку не спаде сказати вам правду".

За цими невинними каламбурами, що можуть прикрасити своєю дотепністю будь-яку світську розмову, приховані цілком серйозні будні щоденної "словникової" роботи дипломата.

Дружні переговори з партнерами чи врегулювання конфлікту з агресором, написання проєктів резолюцій ООН чи коротких твітів для соцмереж, публічні виступи з трибуни чи пресконференції для ЗМІ – все це потребує філігранної точності формулювань і майстерного володіння словом.

Задача ускладнюється в рази, коли це "слово" має бути перекладене іноземними мовами. Інколи – достатньо екзотичними. Часто – такими, що не мають прямих відповідників для тих чи інших історичних подій, культурних явищ чи предметів побуту через їхню фактичну відсутність в житті її носіїв. Завжди – мовами самобутніми та унікальними у своїй внутрішній логіці, граматиці та світосприйнятті.

Дуже часто ці, на перший погляд, філологічні дрібниці стають причинами зовсім не дріб’язкових міжнародних проблем, юридичних казусів і різночитань.

Таким чином, може виявитися, що в якийсь момент "гарантії" безпеки, згадані у Будапештському меморандумі, залишаться нічим не підкріпленими "запевненнями"; іноземні бойовики перетворяться на "ополченців" чи навіть "повстанців", а українські землі, "зайняті" сусідніми країнами в результаті мирних переговорів у минулому сторіччі, через помилку перекладу стануть "окупованими", спричинивши чималий скандал вже у сучасній історії двосторонніх відносин.

Саме тому і дипломати, і дипломатичні перекладачі як ніхто інший розуміють політичну вагу і можливі правові наслідки кожного слова – свідомо обраного при підготовці тексту угоди чи випадково зроненого у неформальній бесіді.

Чи варто сумніватися, що в епоху гібридних війн за сенси і наративи навіть необережно названа "кордоном" адміністративна межа між Кримом та материковою Україною може "обмежити" український суверенітет Херсонською областю, тоді як необачно згадана "анексія" півострова замість його "тимчасової окупації" дозволить черговому "Спутнику" заявити про "визнання" приєднання Криму до Росії як доконаного факту.

Ситуація стає ще складнішою, коли всі ці семантично-політичні нюанси потрібно перекласти іншою мовою. Скажімо, китайською, в якій для означення слова "кордон" існують десятки різних синонімів…

Чи варто згадувати і про "таємні коди" географічних назв, коли за вибором однієї букви у транслітерації можна легко судити про політичні вподобання мовця. Так, наприклад, свідоме використання "Kiev" замість "Kyiv" чи згадка про "Киргизію" замість "Киргизстану" не залишать сумнівів щодо національності (чи ліберальності поглядів) спікера.

Коли ж йдеться про політично чутливі питання (а в дипломатії майже всі питання – політично чутливі), значення мають не тільки слова, а й їхні граматичні форми.

Дипломати, залучені до процесу мирного врегулювання у зонах бойових дій, можуть годинами розповідати про свої, словесні, бої за столом переговорів. Наприклад, аби добитися створення (єдиної і безперервної) "зони" безпеки замість декількох окремих "зон", кожна із яких вимагатиме додаткового погодження сторонами конфлікту і залишатиме агресору достатньо простору для вільного пересування забороненої важкої техніки і бойовиків вздовж лінії розмежування.

Ба більше, інколи баталії ведуться навіть за артиклі.

Історія знає багато прикладів, коли наслідком свідомого чи несвідомого використання артиклів ставала цілковита "невизначеність" результатів міжнародних переговорів.

Так, перший міністр закордонних справ України та постійний представник України при ООН у 1994-1997 роках Анатолій Зленко у своїх мемуарах згадує про "запеклі дипломатичні бої" в ООН під час обговорення проєкту резолюції, яка вітала добровільну відмову України від ядерної зброї та її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї на 50-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1995 року: "Делегація Російської Федерації продовжувала відмовлятися визнавати ядерну зброю, що знаходилася на території України, нашою власністю. Тому росіяни були категорично проти положення, де перед словами "ядерна зброя" вживався англійський артикль "the", що означало приналежність ядерної зброї Україні. Натомість вони наполягали на артиклі "а", який несе у собі певну семантичну невизначеність… Бій за кілька букв, який сторонньому спостерігачу міг би здатися абсурдним. Але насправді він був принциповим. Кожне слово, кожна буква може важити безкінечно багато в міжнародно-правовому документі".

Не менш драматичною виявилася і доля Резолюції Радбезу ООН 242, яка мала покласти край Шестиденній війні між Ізраїлем і Палестиною. Прийнята у далекому 1967 році, вона досі залишається предметом жвавих експертних дискусій і політичних дебатів через розбіжності у тлумаченнях, закладені в її тексті. Зокрема, йдеться про невизначеність обсягу територій, з яких Ізраїль зобов’язувався вивести свої війська. 

Прихильники "ізраїльської" точки зору наполягають, що в резолюції міститься заклик до виводу сил "з (якихось) окупованих територій", а не "з усіх окупованих територій", вказуючи на відсутність у тексті означеного артикля "the" перед словом "territories".

Натомість представники палестинської сторони доводять, що переклад резолюції на деякі офіційні, хоча й не робочі мови ООН (зокрема, російську, арабську та китайську) включають слова "з усіх територій". А, отже, це дає їм право вимагати від Ізраїлю повного відведення збройних сил до передвоєнних позицій.

Сьогодні більшість експертів сходяться на думці, що початковий варіант тексту з означеним артиклем, запропонований арабськими країнами та їхніми союзниками (зокрема, СРСР), був відхилений, а сам артикль спеціально вилучений з остаточного проєкту резолюції, аби оминути при голосуванні радянське вето, але водночас дати Ізраїлю можливість відвести свої війська тільки до тих позицій, які він вважатиме за необхідне…

Історія дипломатії та міжнародних відносин сповнена справжніми "хрестоматійними" прикладами віртуозної гри – словами і на словах. Так само, як і численними міфами та байками, що їх оточують. Що з цього реальність, а що – її альтернативні інтерпретації, сказати важко.

Але очевидно одне – слово залишається чи не головною зброєю у війнах XXI сторіччя, а дипломати і перекладачі – стійкими бійцями невидимого фронту.

Серед багатьох неперевірених цитат, які приписують Альберту Ейнштейну, є і відома фраза, нещодавно процитована від імені класика Володимиром Путіним: "Я не знаю, якою зброєю будуть воювати у третій світовій війні, але у четвертій – камінням і палицями".

Російський президент злукавив – як і завжди. Третя світова війна вестиметься на словах. І вона вже почалася.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів