В Україні нарешті стартувала судова реформа. 

Після багатьох спроб зірвати або хоча б загальмувати цей процес нарешті створено Етичну раду – унікальний орган, який має перевірити на доброчесність чинних і майбутніх членів Вищої ради правосуддя (ВРП). Саме від рішень Етичної ради залежатиме, хто врешті працюватиме у цьому наймогутнішому органі в судовій системі.

Не буде перебільшенням сказати, що у судовій системі ВРП вирішує практично все.

Цей орган має ключову роль у призначенні суддів на посади та у їхньому звільненні, розглядає скарги на недоброчесних суддів або тих, хто порушив етичні норми. ВРП дає (або не дає) згоду на притягнення судді до відповідальності, і навіть ухвалює або погоджує рішення про "життєзабезпечення" судових органів (реорганізація, кількісний склад судів, матеріальне забезпечення тощо).

Словом, це – найпотужніший елемент судової системи, тож його реформа є визначальною.

Але та реформа, яка відбувається зараз, має значення не лише для України.

Від корупції та несправедливості в судах так само страждають і громадяни Грузії чи Молдови, адже корінь проблем у нас спільний. Тож народжені в Україні рішення можуть успішно спрацювати і для цих країн. 

Усі три країни успадкували судові системи від Радянського союзу. Бідна етика, відсутність розуміння та поваги до принципу незалежності, кругова порука з одного боку, а з іншого – високопосадова корупція і політичний тиск, роблять неможливим суддівське самоврядування в Грузії, Молдові чи Україні. 

Свого часу усі три країни спробували імплементувати кращі європейські практики, які полягають у тому, що повноваження призначати та звільняти суддів передається в руки самих суддів – через створення суддівських рад. В Україні це Вища рада правосуддя і Вища кваліфікаційна комісія суддів. Аналоги Вищої ради правосуддя є також у Молдові і Грузії. 

Тільки от зробити судову систему незалежною в такий спосіб нам не вдалося, бо очищення судів від негідних суддів ми довірили тим самим негідним суддям, яких хотіли позбутися. 

В Україні, наприклад, формування такої системи почалось ще в часи Януковича, тоді дизайнером цих процесів виступав Андрій Портнов. В часи Порошенка система викристалізувалась: парламент і президента від кадрових рішень усунули, фактично усю владу передали в руки самих суддів. 

Як це працює на практиці? Лідери впливових суддівських груп, які ми називаємо кланами, ділять місця у ВРП чи ВККС наперед, домовляючись між собою та з іншими суддями про необхідні голоси. А потім з’їзд суддів лише освячує результати таких домовленостей. Так, наприклад, відбувалися з’їзди суддів у 2018 чи 2021 роках. Крім цього, журналісти публікували навіть аудіозаписи таких суддівських нарад, де одні судді розказують іншим, як і за кого треба голосувати на з’їздах.

У цьому ми не унікальні. Так само працює суддівське врядування і в інших країнах регіону. З тією лише різницею, що в маленькій Грузії, приміром, існує лише один впливовий суддівський клан, який і контролює процеси призначення чи звільнення суддів. 

Влітку цього року українському парламенту таки вдалося розірвати це недоброчесне коло. Тепер кожен, хто хоче стати членом ВККС чи ВРП, має пройти перевірку на доброчесність. Членів та кандидатів до ВРП перевірятиме Етична рада, а членів ВККС вибиратиме незалежна конкурсна комісія. Обидва органи складаються з трьох суддів та трьох незалежних експертів. В обидвох органах саме міжнародні експерти мають вирішальний голос у прийнятті рішень. 

На перший погляд, ця зміна може здаватися лише косметичною, адже Етична рада не звільнятиме суддів, не зможе скасувати їхні свавільні рішення та відновити справедливість у конкретній справі. Втім, саме від Етичної ради залежатиме майбутній склад Вищої ради правосуддя, тож суддівські клани втрачають свій головний інструмент контролю за всією системою.

Одним із ключових аргументів проти запровадження прозорих конкурсів, перевірок на доброчесність та залучення до цього процесу міжнародних експертів був аргумент про те, що це суперечить стандартам Ради Європи і що такого не робила жодна інша країна. Детальний аналіз документів Ради Європи та досвіду інших країн спростовує цю тезу. Однак таки варто погодитись із тим, що рішення, запропоноване українським парламентом, є дуже сміливим та інноваційним. Більше того, український рецепт може допомогти Грузії, Молдові, а також іншим країнам в регіоні, які так само страждають від корумпованих суддівських еліт.

Навесні цього роки експерти з шести країн об’єдналися та підготували Рекомендації щодо забезпечення підзвітного та незалежного суддівського врядування в країнах перехідної демократії. 

Документ містить вісім рекомендацій щодо складу суддівських рад у країнах, які ще не зуміли побудувати незалежну судову систему. В ньому акцентується на важливості прозорих конкурсів на посади членів суддівських рад. Комісія, яка оцінює чесність кандидатів, які претендують на посади до суддівської ради, має складатися з незалежних неупереджених експертів, які володіють видатними професійними та особистими якостями та мають бездоганну репутацію та довіру суспільства. Окрім того, з метою сприяння довірі суспільства до процесу національні системи повинні заохочувати залучення громадянського суспільства та міжнародних експертів.

Фактично йдеться про український досвід судової реформи.

Це залучення Громадської ради доброчесності до перевірки суддів та суддівських кандидатів, створення Громадської ради міжнародних експертів для перевірки кандидатів до Вищого антикорупційного суду, запровадження конкурсів на посади у суддівських радах та залучення міжнародних експертів до перевірки кандидатів. 

Примітно, що експерти та представники європейських суддівських інституцій виступили на підтримку такого підходу та готові просувати його на європейському рівні. Про це, наприклад, заявила почесна президентка Венеційської комісії Ганна Сухоцька. Пані Сухоцька не виключає можливості підготовки Венеційською комісією загального висновку на тему суддівського врядування в перехідних демократіях. До слова, "Венеційка" раніше вже підтримала українську модель реформи суддівського врядування у двох висновках щодо реформи ВККС та ВРП. 

Народжені в Україні рішення для судової реформи можуть успішно працювати і в інших країнах, які мають подібні судові системи з такими ж проблемами. На власному досвіді ми переконалися, що так званий європейський стандарт суддівського врядування не допомагає створити незалежне суддівське врядування, він радше покликаний захистити існуючі системи. Тому перехідні демократії, які лише стали на шлях формування незалежної судової системи, змушені шукати власні рішення та рецепти для цього.

Свій рецепт у нас уже є. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів