Міністрові закордонних справ ФРН

пані Анналені Бербок

Шановна пані Міністр,

Вітаємо Вас із призначенням у новий уряд Федеративної Республіки Німеччини та бажаємо Вам усього найкращого на цій дуже високій посаді. Наше побажання полягає у тому, аби якнайшвидше досягти німецько-українського порозуміння та ефективної спільної діяльності на користь миру, а також на основі європейських цінностей та принципів верховенства права. 

Вже після урочистої церемонії Grosser Zapfenstreich, якою під музику видатного українського композитора Дмитра Бортнянського провели на пенсію федерального канцлера Ангелу Меркель, стало відомо про одне з останніх рішень її уряду – вето на постачання вже оплачених Україною через агентство НАТО суто оборонних озброєнь, а саме антидронових гвинтівок та антиснайперських систем.

Вісім років поспіль зі східних рубежів України надходять повідомлення про загибель українських солдатів та мирних громадян, біля кордонів нашої держави чиняться перманентні провокації. Росія збільшила свою військову присутність до небаченого раніше рівня – 94 000 військових з новітнім озброєнням та технікою, готових взяти участь у повномасштабному вторгненні.

Саме в цей час ще більшого напруження та втягування у даний конфлікт на боці Росії нелегітимної білоруської влади вже колишнє керівництво ФРН відмовило Україні у праві та можливості оборонятися.

Багато років у відповідь на кожен новий удар Кремля Німеччина наче підставляла чужу другу щоку.

Складається враження, що в обмін на доступ до енергетичної сировини та російського ринку ФРН готова діяти всупереч заявам про прагнення миру в Україні.

Усі ці роки, незважаючи на формально підтримані ФРН міжнародні санкції, високотехнологічне обладнання німецьких компаній постачається навіть до окупованого Криму, де Росія здійснює репресії в дусі сталінських часів проти українських та кримськотатарських активістів.

Список бранців Кремля в окупованому Криму нараховує 121 громадянина України, яких за сфальшованими звинуваченнями позбавлено волі за їхню громадянську позицію. Не дивлячись на звернення українських правозахисників та родичів репресованих до уряду Німеччини, резолюції Європейського парламенту, заяви України та США в ОБСЄ та ООН, Берлін продовжував залишатися нечуйним до цієї проблеми, аби лише не дратувати Москву.  

Росія збільшує свою присутність у регіоні не лише на мілітарному, а й на політичному рівні, фактично здійснивши політичну та економічну окупацію частини Донбасу. Зміни до Конституції РФ, паспортизація понад 600 000 громадян, залучення мешканців непідконтрольного Україні Донбасу до російського політичного поля та виборів свідчать про готовність Москви у зручний для себе момент скористатися новим "повноваженням захищати" своїх громадян на яких їй заманеться територіях за кордоном. На жаль, це є поступальні раціональні дії, реагувати на які потрібно негайно. 

Більше того, незважаючи на агресивні дії Росії проти України, а раніше – проти Грузії, підривну діяльність Кремля в Європі, німецькі компанії за підтримки колишнього уряду ФРН долучилися до антиєвропейського проєкту "Північний потік-2". Він має на меті як постачання газу в обхід України, так і подальше узалежнення Європи від російського авторитарного режиму, послаблення трансатлантичних зв’язків.

Вустами віцеканцлера Роберта Габека новий уряд Німеччини нарешті визнав очевидне: будівництво "Північного потоку-2" було "геополітичною помилкою". Ми також цінуємо Вашу, пані Міністр, позицію щодо недопущення цього проєкту путінської клептократії до запуску в експлуатацію. 

Ультиматум Путіна Заходу все змінює.

Раніше окупація та спроба незаконної анексії Криму, російська інтервенція на Донбасі, як до того вторгнення Росії у Грузію, відмова вивести війська з Молдови, для мешканців "старої Європи" були не вартими уваги проблемами на віддаленій периферії континенту.

І ось в опублікованих МЗС Росії пропозиціях угоди про "безпеку" Путін зазіхнув не лише на Україну, Грузію чи навіть усю територію колишнього Радянського Союзу. Росія заявила про "особливі інтереси" на Балканах та в Центральній Європі – навіть у деяких країнах, які ніколи не були членами Варшавського договору.

А один із пунктів прямо вимагає в інтересах Росії часткового обмеження суверенітету країн, що вже є членами Європейського Союзу та НАТО.

Загроз з боку білоруської маріонетки Кремля Александра Лукашенка перекрити Євросоюзу газовий і нафтовий вентиль, тисяч спеціально звезених для цього до Білорусі мігрантів, що штурмують кордони ЄС, багаторічної неприхованої інформаційної війни – не тільки за допомогою фальшивих новин, але й з використанням кіберзброї, брутальних дій агентів російських спецслужб, які не тільки у Лондоні, Солсбері чи Софії, але й посеред німецької столиці знищували опонентів путінського режиму, – усього цього було недостатньо, аби німецькі політики зрозуміли, що Україна – лише проміжна ціль у планах Кремля.

Головний свій удар Росія завдавала по політичних та економічних елітах "старої Європи". Яка не помічала, що гібридна війна вже ведеться на європейській території за європейські гроші, сплачені Кремлю за газ, нафту та вугілля. 

Сподіваємося, що ультиматум Путіна Заходу розвіє цей багаторічний морок. 

Сьогодні, коли на східних кордонах України Росія накопичила сотні тисяч військових, десятки тисяч одиниць бойової техніки, коли загроза відкритого військового вторгнення в Україну реальна як ніколи, час перейти від резолюцій та декларацій "занепокоєння" до дій.

Гідна відповідь на ультиматум Кремля – негайна військово-технічна допомога з боку Німеччини Україні та припинення "Північного потоку-2".

І не у випадку, якщо Росія вдасться до нової хвилі агресії проти України, а як проєкту, що суперечить енергетичній безпеці ЄС та досягненню амбітних кліматичних цілей.

Також ми звертаємо Вашу увагу на проблему громадян України, репресованих путінським режимом в окупованому Криму та вивезених в Росію. Будь-яким переговорам з Кремлем має передувати вимога повного і безумовного звільнення політичних в’язнів.

Насамкінець дозвольте висловити нашу готовність до співпраці задля розвитку українсько-німецьких відносин заради сталого миру і безпеки усіх вільних народів Європи, але позбавлених озирання на Росію.

З повагою,  

Геннадій Курочка, співзасновник Ukraine Crisis Media Centre

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI"

Ганна Гопко, Мережа захисту національних інтересів "АНТС", голова комітету Верховної Ради України у закордонних справах (2014-2019)

Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА

Олена Галушка, член правління Центру протидії корупції 

Альона Гетьманчук, директорка Центру "Нова Європа"

Олена Кравченко, директор МБО "Екологія - Право - Людина"

Леся Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Валерій Кравченко, директор Центру міжнародної безпеки

Наталка Попович, співзасновник Ukraine Crisis Media Centre

Василь Мирошниченко, директор Ukrainian-British City Club