Українці перемагають у ключових боях цієї війни. Їм вдалося знищити сотні російських танків і ще купу ворожої військової техніки.

Захід потроху прокидається та починає постачати Україні озброєння. Канцлер Німеччини виступив з потужною промовою у Бундестазі: країна більше не намагається бути сліпим другом Путіна.

Через багатомільйонні протести по всьому демократичному світу та військові перемоги України західні лідери змушені переглянути свої попередні установки, зайняти більш рішучу позицію щодо підтримки України та навіть запровадити такі санкції проти Путіна та проти російської економіки в цілому, що на них годі було й сподіватися ще кілька днів тому.

Новина про те, що західні лідери нарешті прийняли довгоочікуване рішення відключити російські банки від міжнародної платіжної системи SWIFT, обнадіює.

Крім того, вже діють інші фінансові заходи, що боляче б'ють по російській економіці: санкції проти Центрального банку Росії та його накопичених резервів. 

Однак згодом стало відомо також, що нові SWIFT-санкції, на жаль, стосуватимуться лише тих банків, що раніше й так були під санкціями. А тому і російські банки, і державна корпорація "Газпром" і надалі зможуть з легкістю їх обходити.

Санкції, пов'язані зі SWIFT, все ж залишаються здебільшого беззубими.

Я вже не раз писав, чому це так. Західні аналітики вважають, що насамперед у Німеччині особливо бояться повністю відключати Росію від системи SWIFT, бо це позбавить країну можливості платити за природний газ, який вона купує у "Газпрому".

В такому випадку Німеччині доведеться взагалі відмовитися від російського газу. А майже 54% газу, спожитого в Німеччині, постачає саме "Газпром".

І саме з цієї причини кілька днів тому я вже наголошував, що Європі та особливо Німеччині вкрай важливо якнайшвидше оголосити повне ембарго на купівлю російських нафти і газу.

Якщо Німеччина перестане залежати від постачань російського природного газу, їй не потрібно буде перейматися і за наслідки відключення Росії від платіжної системи SWIFT.

Сьогодні вже зрозуміло, що санкції, пов'язані зі SWIFT, застрягли на невизначений термін. Я пропоную до вашої уваги додаткові аргументи, чому ембарго на купівлю російського газу та нафти має бути впроваджене негайно.

Було б навіть краще, якби таке ембарго наклали на всі товари та послуги з Росії. Мої доводи тут стосуються моральної сторони питання, а не економічної.

Декілька днів тому американське видання Politico надрукувало корисні статистичні дані щодо того, скільки європейці щорічно купують різноманітних товарів з Росії, включно з нафтою та природним газом, які складають левову частку (близько 60%) російського експорту до Європейського Союзу.

Суми просто вражають. Путін витрачає ці кошти, щоб купувати нові танки та озброєння.

Іншими словами, чим довше країни ЄС відкладають накладення ембарго на імпорт з Росії, тим довше Путін може фінансувати свою скажену військову кампанію. А ми, європейці, будемо купувати Путіну все нові танки, щоб замінити ті, які українській військовій артилерії вже вдалося знищити.

Якщо подивитися детальніше на відкриті дані у Google, то можна дізнатися, що один російський танк T-72 коштує приблизно 1,5 мільйона євро (залежно від модифікації), тоді як новий танк T-80 коштуватиме приблизно 3 мільйони євро. Висновки такі:

В 2020 році Європейський Союз імпортував енергоносіїв (нафти і газу) з Росії на 64 мільярди євро (за даними Politico). Видання зазначає, що ця сума майже дорівнює цілому оборонному бюджету Росії, який станом на 2020 рік становив 62 мільярди євро.

Якщо ЄС платить Росії 60 мільярдів євро на рік, то у перерахунку на день Росія отримує від ЄС 164 мільйони євро за постачання нафти і газу.

Для того щоб спростити розрахунки, будемо вважати, що наведені цифри залишатимуться незмінними і цього року. Треба відзначити, що незважаючи на те, що ми здебільшого розглядаємо імпорт російського природного газу, експерти з Politico підкреслюють, що ЄС купує в Росії більше нафти, ніж газу.

Якщо один танк T-72 коштує Росії приблизно 1,5 мільйона євро, а один танк T-80 – 3 мільйони євро, то нескладно порахувати, що на рік європейці купують для Путіна 40 000 (!!!) нових танків T-72 або 20 000 танків T-80. А лише за один день, ми купуємо йому приблизно 100 танків T-72.

Українській армії потрібно воювати цілих два дні, щоби знищити стільки танків, скільки Європейський Союз купує для Путіна лише за один день.

Варто пам'ятати, що серед усіх членів Євросоюзу Німеччина більше за інших залежить від "Газпрому", чий газ покриває від 46% до 54% від усього споживання країни.

Головна мета цієї статті – показати, що у той час, коли ми продовжуємо купувати російський газ та нафту, ми також задовольняємо потребу Путіна купувати нові танки. Звісно, на це потрібні великі кошти, але ми платимо Путіну так багато за його газ і нафту, що він може дозволити собі й нові танки.

Ми опиняємося у морально скрутному становищі. З ваганнями, але Німеччина погодилася надати Україні летальну зброю: десь 1000 протитанкових гранатометів та 500 переносних зенітно-ракетних комплексів Stinger.

Але в той самий час країна продовжує купувати російський природний газ (і тому не погоджується відключати Росію від системи SWIFT) і тим самим забезпечувати Путіна грошима на нові танки.

Добре ще, що Росія не торгує газом за парадоксальною бартерною схемою: тоді би вона могла одразу отримати німецькі танки Leopard. А німецькі виробники також отримали би значний прибуток.

Війна є війна: треба обирати, на чиєму ти боці.

Якщо все ще намагатися зберегти ділові стосунки з обома сторонами, то під воротами Бундестагу скоро зберуться 100 тисяч власних громадян.

Саме з цих причин я вимагаю, щоби Європейський Союз разом із Німеччиною негайно ввели ембарго на імпорт російського газу та нафти.

Особливо зважаючи на те, що Європейський парламент вже схвалив таке рішення у своїй резолюції на випадок російського вторгнення до України у квітні 2021 року.

Коли буде введене ембарго, погодитися на повне відключення Росії від платіжної системи SWIFT, без будь-яких винятків, буде вже нескладно.

І тоді ми нарешті перестанемо фінансувати купівлю Путіним нових танків.

Стаття вийшла на порталі Lithuania Tribune та републікується з дозволу автора