У 1969 році молодий російський історик Андрєй Амальрік написав відомий нарис "Чи переживе Радянський Союз 1984 рік?" Це сталося за рік після окупації Чехословаччини та в час найбільших досягнень Москви в космосі.

СРСР як тогочасне втілення Російської імперії був оповитий комуністичною ідеологією і виглядав твердим та непохитним. Ніхто із західних вчених-совєтологів не міг уявити тоді розпаду СРСР, а гасла на будівлях окупованої Чехословаччини сміливо проголошували "З Радянським Союзом назавжди і ніколи інакше!".

Історія показала, що Амальрік мав рацію і помилився у своєму передбаченні лише на кілька років. Проте, якби вам сказали влітку 1989 року, що окуповані країни Центральної Європи будуть звільнені з-під влади Москви до кінця року і що опісля трапиться з самим СРСР перед Різдвом 1991 року, у вас би виникли сумніви щодо психічного здоров’я оповідача.

Люди часто пропускають найочевидніші речі. А професіонали ще частіше, тому що вони переважно спеціалізуються на статус-кво.

Через нездатність західних експертів і політиків передбачити розпад СРСР, раптово виниклу нову реальність, тогочасний Захід не міг вчасно і обдумано реагувати. Результатом стали імпровізації та трагічні невдачі, наслідки яких тривали десятиліттями. Сьогодні ми спостерігаємо їх у вигляді низки окупованих Росією територій у країнах колишнього СРСР і особливо кривавої війни в Україні.

Розпад Росії так само неминучий – і якщо Європа та Захід не будуть до цього готові, його наслідки будуть такими ж або більш трагічними.

Відсутні, повільні або неправильні рішення непідготовлених західних політиків можуть призвести до довгострокової балканізації сьогоднішньої Росії. На відміну від Балкан, територія її у 50 разів перевищує югославську та має у 6 разів більше населення. І з ядерними боєзарядами.

Тому роздуми про майбутній розпад Росії – це не розвага чи прийняття бажаного за дійсне, як вважають прихильники путінського режиму.

Не осмислюючи цей сценарій, ми не відвернемо його – і навпаки, думаючи про нього, ми не викличемо його, навіть якщо захочемо. У цьому приховані внутрішні причини, і питання не в тому, чи розпадеться "Російська Федерація", а в тому, коли це станеться.

Вжиті лапки у назві держави не випадкові, бо сьогоднішня Росія – це вертикально контрольована і  централізована імперія, яка не має нічого спільного зі справжньою федерацією. Сама назва держави – класичне потьомкінське село, вигадка, розрахована на наївних іноземців.

Російську імперію тримають разом лише три сили: ідеологія наддержави, апарат безпеки (ВЧК – НКВД – КГБ – ФСБ) та нафтогазові доходи. Останнє дає змогу фінансувати мілітаризм, репресивний апарат та корумпувати політиків у Європі та в цілому світі.

Усі три названі сили ослабнуть і різко згорнуться у найближчі місяці та роки в результаті тривалої військової поразки Росії в Україні, західних санкцій та швидкого розвитку електромобільності.

Російські військові та репресивні сили стікають кров’ю в Україні, великий шовінізм росіян буде смертельно вражений, а швидке падіння продажів нафти і газу в поєднанні з подальшими санкціями економічно зруйнує Кремль і не дасть йому далі підкуповувати політичну еліту всередині Росії та за кордоном.

Без корупційного пряника і батога влади ідеологія імперської Росії не буде життєздатною і деградує.

У 2016 році в есе "Чи переживе Російська Федерація 2031 рік? Росія, Китай і неминучі наслідки зміни клімату" я оцінив розпад Росії як тему наступного десятиліття.

Проте напад на Україну радикально прискорив розвиток подій – тому розпад РФ стає справою найближчих 3-5 років.

Звісно, ​​це лише оцінка – різні суб’єктивні фактори та конкретні рішення конкретних політиків можуть його прискорити чи, навпаки, трохи затримати. Проте Європу чекає розпад Російської Федерації.

Поразка російської армії в Україні означає значне послаблення репресивно-військового апарату, який тримає у кайданах ув’язнені в Росії народи. З офіційно 140 мільйонів жителів сьогоднішньої Росії (їхня реальна кількість може бути меншою) лише близько 75% населення є етнічними росіянами, і їхня частка неухильно зменшується.

Навпаки, зростає кількість неросійських, особливо мусульманських етносів. Крім того, цифра в 75% може бути значно завищена. Представники багатьох пригноблених етнічних груп часто ідентифікують себе з російським етносом, тому що їм це вигідно.

Мабуть, немає потреби пояснювати це словакам – просто згадайте "угорськість" етнічних словаків Угорщини в ХІХ столітті або підозріло низьку кількість ромів у словацьких переписах населення. Те саме явище діє і в Росії – і, очевидно, через тривалий русифікаційний тиск, воно може бути набагато більш поширеним.

Особливо це стосується нащадків українців у змішаних українсько-російських шлюбах, де російська ідентифікація є дуже поширеною, а тому фактична кількість українців, які проживають в Росії, може бути значно вищою за офіційні 1,4%.

Розглядаючи лінії розмежування майбутнього розпаду Росії, найлегше почати з окупованих нею територій. Передусім це означає повернення окупованих Криму та Донбасу Україні, Абхазії та Південної Осетії – Грузії, Придністров’я – Молдові. Тут нема про що сперечатися.

Так само простим є питання про повернення окупованих Росією Курильських островів Японії та Карелії Фінляндії. Більше обговорень серед європейців може виникнути щодо майбутнього окупованого та анексованого Кенігсберга.

Цікавою може стати доля російського Далекого Сходу – значна частина сьогоднішніх Хабаровщини та Амурської області до 1860 року належали Китаю, і можна припустити, що він може пред'явити на них законні претензії.

Ще більш складним процесом стане розпад  решти Росії. Навіть маючи формально "лише" 25% неросійських націй серед 140-мільйонного населення Росії, емансипаційні зусилля багатьох націй неможливо зупинити без поліцейсько-військового гніту та корупції етнічних еліт за рахунок грошей від продажу нафти та газу.

Зрештою, можна небезпідставно сумніватися, що росіяни, які живуть у Петербурзі, на Уралі, в Сибіру чи на Далекому Сході, захочуть залишитися під владою щиро ненависної Москви, яка сприймається і уральцями, і сибіряками як ненажерливий паразит. Таким чином, Росія може розділитися на кілька менших російськомовних держав.

Проте важливо інше: Заходу вже зараз треба аналізувати можливі сценарії розпаду РФ.

Це важливо через те, що такий розпад відкриє великі виклики – і ризики, і можливості. Ризики полягають у тому, що Європа і Захід можуть знову зазнати невдачі, як і після розпаду СРСР.

У цьому випадку постросійський простір зіштовхнеться з балканізацією, тривалим періодом бідності та насильства.

Або ж Захід може діяти розсудливо, швидко, прагматично і чутливо – і дати народам Росії і самим росіянам шанс на гідне майбутнє у свободі і, принаймні, відносному благополуччі.

Але для цього треба бути готовим. А це, щонайменше, вимагає зняття Європою "внутрішнього табу" з обговорення можливого розпаду Росії. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Текст вийшов за сприяння Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"