Компенсація заподіяних під час війни збитків Україні стає дедалі більш коментованою темою з боку представників української влади.

Зокрема, в одному з недавніх інтерв’ю голова Верховної ради Руслан Стефанчук сказав, що рішення Міжнародного кримінального суду (МКС) створить юридичні підстави для використання російських активів для відшкодування воєнних збитків Україні.

"Майно просто буде заарештовано, реалізовано і з нього будуть покриті всі збитки Україні", – прогнозує Стефанчук. 

Теза про важливість рішень Міжнародних кримінального суду щодо воєнних злочинів в Україні однозначно є правильною. Проте самі по собі ці рішення автоматично не створять підстав для компенсації нашій державі та громадянам за рахунок російських коштів, які зараз заморожені в Україні та за кордоном.

Міжнародний кримінальний суд є органом, який розглядає справи фізичних осіб (що важливо), підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів – геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів. Що ще важливо: МКС справді має повноваження присуджувати компенсацію, це закріплене в статті 75 Римського статуту.

За весь час діяльності МКС було ухвалено чотири рішення про відшкодування.

Останнє з таких рішень – у справі "Прокурор проти Боско Нтаганди" (The Prosecutor v. Bosco Ntaganda) – було винесене 8 березня 2021 року.

У ньому МКС присудив жертвам і потерпілим від дій Нтаганди, який був польовим командиром в ДР Конго, компенсацію в розмірі $30 млн. Однак на практиці застосування цього підходу має свої обмеження.

Найперше, Суд може присудити компенсацію лише з майна осіб, які визнані ним винними, або ж за кошти Цільового фонду для жертв (Trust Fund for Victims).

Заставить Россию платить за разрушение: какие проблемы придется решать Украине

Щодо майна, яке належить РФ як державі, юридичним особам, іншим особам, які прямо не вчиняли міжнародні злочини, МКС не уповноважений ухвалювати будь-які рішення. Тобто "арештувати і реалізувати" ті ж активи Центробанку РФ лише на підставі рішення Міжнародного кримінального суду буде неможливо.

Більш того, судовий розгляд має відбуватися за присутності цих осіб у Гаазі, що, як виглядає зараз, забезпечити буде непросто.

Навіть у разі, якщо кількість російських обвинувачених у Гаазі буде максимальною, номінальні суми компенсації, яку МКС зобов’яже їх сплатити, навряд чи зможуть покрити усі воєнні збитки України.

Так само неймовірним є те, що вдасться довести усі епізоди заподіяння шкоди конкретними російськими воєнними злочинцями.

Нарешті, малоймовірно, що сукупне майно цих осіб буде співмірним сумі присуджених збитків. Наприклад, уже згаданий Боско Нтаганда офіційно володів незначним майном, тож МКС визнав його "матеріально неспроможним" виконати рішення про компенсацію.

Суд постановив продовжити розшук його активів, а також підготувати план відшкодування та здійснити виплати компенсації з коштів Цільового фонду.

Втім, попри всі названі обмеження, рішення Міжнародного кримінального суду є важливими у контексті відшкодування для України.

У цьому зв’язку важливою може бути роль вже згаданого Цільового фонду для жертв.

Римський статут у ст. 79 передбачає, що цей фонд формується як з добровільних внесків, так і з коштів, що їх стягує МКС як штрафи чи компенсації.

Тому Україна може ставити питання про те, щоб держави-розпорядники заморожених активів РФ за кордоном передали їх частину до Цільового фонду при МКС саме для компенсації збитків жертвам і потерпілим від російських міжнародних злочинів в Україні.

Такий підхід може отримати широку підтримку і стати свідченням рішучості нашої держави в роботі з цим міжнародним судовим органом.

Однак за будь-яких обставин рішення Міжнародного кримінального суду не є "планом Б" в питанні відшкодування збитків, заподіяних агресією РФ.

Якщо "план А", тобто добровільне відшкодування з боку Росії, є фантастичним, то "планом Б" має бути створення окремого міжнародного механізму з компенсації Україні за рахунок заморожених активів агресора.

І саме на це мають бути спрямовані ключові зусилля уряду та парламенту в найближчій перспективі. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів