Предохранитель от агрессии: как лишить РФ иммунитета и заставить возмещать ущерб

Українські урядовці фактично визнали те, що вже довгий час обговорюється в експертному середовищі: ефективного юридичного механізму відшкодування шкоди, завданої Україні та її народу збройною агресією Російської Федерації, наразі немає.

Міжнародне право більшою мірою сформувало звичаї та закріпило норми, які відповідають загальновизнаним принципам і спрямовані на підтримання миру та порядку, але не розраховані на випадки їх брутального порушення з боку однієї з держав.

Саме тому пошук підходів до вирішення питання стягнення з РФ збитків є складним та неординарним завданням не тільки для нашої, а й для всіх держав світу.

Останнім тижнем Міністерство юстиції України запропонувало своє бачення механізму відшкодування збитків, який буде працювати за моделлю компенсаційної комісії та фонду, які було засновано рішенням Ради Безпеки ООН щодо Іраку у зв’язку з його вторгненням до Кувейту в 1990 році.

Але для України такий фонд пропонується створити не в рамках і за рішенням ООН, а на підставі відповідного міжнародного договору, до якого долучаться країни, готові до конфіскації російського майна, що знаходиться на їхній території, та використання його на потреби відшкодування завданої агресією РФ шкоди.

Це один з можливих шляхів, яким слід йти Україні та країнам-партнерам у цій справі.

Але ключовим для будь-якого з таких шляхів є питання імунітетів РФ та її майна, якими вона наділена в силу сучасного міжнародного права.

Це факт, який не може ігнорувати жодна держава, жоден суд, жодна інституція.

Концепція судових імунітетів сформувалася в міжнародному праві в XIX сторіччі на основі принципу "рівний не має влади над іншим рівним" і захищає кожну суверенну державу та її майно від будь-яких дій з боку влади інших держав.

Проблема імунітету

Імунітет держави не дозволяє порушувати судові процеси проти неї в судах інших держав без її згоди, арештовувати її майно для забезпечення позову, перешкоджає примусовому виконанню проти неї судових рішень та зверненню стягнення на її майно.

Кожен з цих імунітетів постане в будь-якій державі, якщо до її суду буде подано позов проти РФ або позов буде стосуватися її майна, чи держави, в якій будуть запитуватися забезпечувальні заходи чи виконуватися судові рішення, ухвалені проти РФ.

Зняття (позбавлення) держави-агресора таких імунітетів потрібне і для вилучення майна, що належить цій державі, для здійснення виплат постраждалим за рахунок такого майна, оскільки зняття імунітету з такої держави дозволить, серед іншого, зняти імунітет з її державного майна, майна державних юридичних осіб та ін.

Слід відзначити, що сучасне міжнародно-правове регулювання судового та інших імунітетів держав досить обмежене як за обсягом регулювання, так і за кількістю держав-учасниць. Воно базується на одному міжнародному договорі, що містить уніфіковані міжнародні норми (Європейська конвенція 1972 року – вісім держав-учасниць), та умовно "звичаєвих" нормах міжнародного права, які сформульовані у Конвенції ООН 2004 року, яка не набула чинності.

До речі, Україна не підписала жодну з цих конвенцій.

Обидві згадані конвенції створювались для умов мирного, взаємовигідного та рівноправного співробітництва між державами і для випадків, коли держави виступають як звичайні комерсанти або приватні особи у різного роду приватно-правових відносинах з іноземним елементом, і взагалі не стосуються випадків, які зараз обговорюються.

Сучасне національне право регулює лише випадки, коли іноземна держава виступає стороною приватних або комерційних відносин.

А відповідно, воно не торкається випадків (за деякими винятками), пов’язаних із вчиненням іноземною державою актів агресії та подібних протиправних дій.

Основні підходи в національному законодавстві відбивають або доктрину обмеженого імунітету (США, Канада, Велика Британія та інші), коли імунітет іноземної держави обмежується стосовно дій такої держави як звичайного комерсанта або приватної особи, або доктрину абсолютного імунітету (КНР, багатьох інших держав, в тому числі і України), коли імунітет застосовується незалежно від характеру дій іноземної держави.

Вказане свідчить, що ані на рівні міжнародного права, ані на рівні національного проблема зняття з держави імунітету у випадку розв’язання нею збройної агресії не вирішена.

Два шляхи для покарання РФ

В таких умовах існує два можливі шляхи вирішення цієї "проблеми" – подолання судового імунітету РФ та отримання правових підстав для вилучення її майна на користь України та всіх постраждалих від її агресії: врегулювання цього на рівні національного права кожної з зацікавлених держав (Україна та держави-союзники) або на міжнародному рівні, шляхом укладання міжнародного договору.

Варіант 1. Позбавити державу-агресора імунітетів на рівні національних законів.

Очевидно, що на національному рівні кожна держава може застосовувати власні підходи та особливості застосування імунітетів іноземної держави до РФ та її майна. Такий шлях цілком можливий, і слід визнати вже наявність особливостей у підходах до регулювання імунітетів, наприклад, в США, Італії та Канаді.

Але такий варіант містить значні ризики формування істотних розбіжностей у підходах до регулювання імунітету держави-агресора, до обрання механізмів вилучення та передачі постраждалій країні та її народу майна держави-агресора та багатьох інших питаннях.

Не буде і синхронності у прийнятті національних актів. Усе це може статися на користь РФ для маніпулювання, гри на відмінностях, затягування судових та адміністративних процедур тощо.

Варіант 2. Позбавити державу-агресора імунітетів на рівні нового міжнародного договору, оскільки чинні міжнародні акти не охоплюють вказані випадки.

У звичайних обставинах підготовка такого договору – процес дуже тривалий та бюрократичний. Виносити питання підготовки нового міжнародного договору на традиційні майданчики, наприклад, ООН, ЮНСІТРАЛ, Рада Європи та інші, з їхніми складними процедурами підготовки та проходження проектів договорів, які займають роки, в сучасних умовах недоцільно.

Реальний і ефективний варіант – розробка і підписання багатостороннього міжнародного договору в новій міжнародній "системі координат".

Це має бути договір лише між тими державами, які засудили військову агресію РФ проти України, зайняли активну позицію з підтримки України, запровадили санкцій до агресора тощо. Ініціювати підготовку такого документа може Україна – самостійно або в складі групи держав-партнерів.

Що ж має передбачати такий міжнародний договір?

Він має бути комплексним та охопити різні механізми стягнення збитків з держави-агресора, включаючи судовий.

Тому він має врегулювати такі ключові аспекти:

- обмеження (позбавлення) імунітету, в тому числі судового, держави-агресора;

- правову допомогу державами-учасницями у виконанні судових рішень, винесених проти держави-агресора, щодо стягнення завданих нею збитків;

- порядок застосування економічних санкцій за фактом вчинення певною державою акту агресії та підстави для заморожування її майна;

- підстави конфіскації майна держави-агресора та її резидентів за певними критеріями, створення компенсаційного фонду, умови та порядок виплат компенсацій постраждалим за рахунок цього майна тощо.

* * * * *

В умовах, коли увесь цивілізований демократичний світ об’єднався в своїй прихильності і солідарності з Україною, підходи міжнародного права щодо імунітетів держав у випадках скоєння ними агресії мають бути змінені.

Мають бути запроваджені ефективні міжнародно-правові механізми, які не тільки комплексно врегулюють усі питання відшкодування шкоди, завданої агресією РФ, а й створять дієвий запобіжник проти використання збройної агресії будь-якою іншою державою світу.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів