Наслідки другої російської агресії в Україні змінять світ у багатьох аспектах – від міжнародного права до ядерної безпеки, а також локально від регіональної співпраці до інтеграції.

Хоча Україна вже успішно подала заявку на членство в Європейському Союзі і з кожним днем ​​підтверджує свою гідність стати членом НАТО, сьогодні актуальніше зосередитися на періоді перед її повноцінним вступом. У цей час відбудуться ключові рішення та події, які наблизять Україну до повної інтеграції в європейську та західну родини.

Тим не менш, це не легкий шлях. Різноманітні реформи є необхідною умовою для повноправного членства. Досвід Естонії не є винятком.

Процес інтеграції та реформ можна виміряти десятиліттям, оскільки обидва були завершені лише у 2004 році. Незалежно від того, як буде відбудовуватися Україна, за допомогою нового плану Маршалла 2.0 чи зрештою завдяки конфіскованому російському капіталу в західних банках, на країну чекає надважке завдання після закінчення війни та відновлення територіальної цілісності.

Важливо підкреслити, що це специфічний процес, який потребує підтримки на всіх рівнях суспільства.

Україна потребує допомоги, щоб набуття членства було максимально плавним та ефективним.

Для цього можна ще раз спробувати зрозуміти колишню геополітичну концепцію Міжмор’я.

Intermarium (лат. "між морями") – польська геополітична концепція після Першої світової війни, яка передбачала альянс блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. Цей альянс повинен був стати третім силовим блоком між Німеччиною та Росією.

Подібно до французького санітарного кордону проти Німеччини міжвоєнних років, це було екстраординарне вирішення надзвичайної проблеми, яка існувала століттями. Федерація як противага як російському, так і німецькому імперіалізму.

Оскільки концепція так і не була реалізована через багато проблем, найважливішою з яких було те, що жодна східноєвропейська країна не хотіла опинитися під керівництвом Польщі, науковці майже не приділяли їй належної уваги.

Проте за останнє десятиліття ця ідея знову привернула увагу, особливо західних стратегічних кіл.

Ідея Міжмор'я насправді належить до довгої генеалогії геополітичних концепцій, які шукають і сприяють єдності Центральної та Східної Європи.

Оригінальна концепція передбачала федерацію незалежних держав, зосереджену переважно на Польщі, щоб протистояти як німецькому, так і російському імперіалізму.

Відтоді ця концепція регулярно відроджувалася в більш доробленому вигляді, а зараз виявилася знову актуальною.

Попри те, що Міжмор'ю судилося зазнати краху на момент його заснування з суто прагматичних причин, ця ідея залишилася невід'ємною частиною польської геополітики. Крім того, його слабкими сторонами були економічна неефективність та неінституціоналізована структура, яка не могла забезпечити жодних значних досягнень у військовій та оборонній співпраці.

Після другого російського вторгнення в Україну, на відміну від 2014 року, є ознаки того, що колишня польськоцентрична концепція може стати реальністю, хоча й на інших умовах і підставах.

Тим не менш, вона все ще матиме на меті забезпечити протидію імперіалізму – цього разу виключно зі Сходу.

Якщо Міжмор'я сформується, це вимагатиме принаймні вільного формування функціональної федеративної організації з оборонними можливостями, ослабленою Росією та схваленням Заходу.

Такі умови не існували у XX столітті, але існують зараз.

Парадоксально, але не російський імперіалізм загрожує виникненню такого транснаціонального, широко інклюзивного, заснованого на цінностях альянсу, а можлива опора на єдиного лідера. Це повторило б помилки минулого, оскільки об'єднання має ґрунтуватись на принципі рівного ставлення.

Не повинно бути різниці між малими та великими країнами, оскільки спільні основні цінності та цілі є для них універсальними – демократія, свобода та безпека.

Візуалізація запропонованого Міжмор'я, заснованого на цінностях, яке могло б прискорити євроатлантичну інтеграцію України 

Попри те, що сьогодні Україна отримує найбільшу користь від такого сценарію, загроза зі Сходу поширюється на весь регіон.

Наразі немає бачення, як насправді спрацював би Intermarium або хто саме був би членом.

Але альянс був би іншим у порівнянні з пропозицією після Першої світової війни, яка була б обмежена переважно країнами Балтії, Польщею, Словаччиною, Чеською Республікою та Україною.

Зокрема, існують вагомі історичні причини, які російська зовнішня політика продовжує підтримувати у Східній Європі, що також зберігає актуальність пропозиції Міжмор'я. 

Однак існує ймовірність, що будь-яке угруповання, пов'язане з Міжмор'ям, може функціонувати лише обмежений час як трамплін на шляху до повної інтеграції.

Як показує досвід Естонії, за цим може настати епоха, коли міцні альянси минулого заміняються більш тематичними дебатами та переговорами залежно від потреб поточної політики – країни голосують за рішення в інституціях ЄС часто блоками, залежно від питання та їхніх національних позицій.

У цьому випадку Україна вже могла б обирати, на чий бік стати в тому чи іншому питанні.

Бажання та прохання України бути прийнятою та стати частиною більшої та реальної європейської системи безпеки (НАТО) та економіки (ЄС), яка була ідентичною для Естонії, все ще в інтересах усіх вищезгаданих сторін.

Відверто кажучи, без досягнення цих стратегічних цілей Україна залишалася б вічною периферією Європи з супутніми загрозами та обмеженнями.

У європейському масштабі це було б справжньою геополітичною катастрофою XXI століття – бути так близько і водночас так далеко, у кутку європейської кімнати для очікування.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів