"Часи змінюються, і з цих часів, виходячи з нашого досвіду, ми бачимо, що маємо лише двох союзників. По-перше, це Україна. А наш другий союзник – це Англія", – таку заяву під час економічного форуму в місті Карпач зробив лідер правлячої польської партії "Право і справедливість" (а також де-факто найвпливовіший політик сусідньої країни) Ярослав Качинський.

Ця заява показує, як війна змінила відносини між Києвом та Варшавою. Тепер тут немає місця гучним історичним звинуваченням, які так довго псували відносини країн.

Так само тепер немає ультиматумів на кшталт "із Бандерою Україна в ЄС не увійде". Реальні виклики поставили крапки над "і" й тут – можна впевнено казати, що якщо якась з країн ЄС і буде блокувати вступ України до ЄС, то це буде не Польща.

Показовий момент: лише пару місяців тому в польському політичному середовищі раптом з'явилася думка, що Варшава має запропонувати Києву якесь об’єднання – унію чи конфедерацію. Проте ця ідея швидко зникла, оскільки стало зрозуміло, що це буде сприйнято Україною як посягання на незалежність.

Тепер цей план згадують лише як прикру помилку, яка могла зіпсувати відносини країн, але, на щастя, до цього не дійшло.

Замість цього доводилося (частіше неофіційно) від польських політиків та політологів чути розпач, ніби Польща поступово втрачає свій вплив на Україну (а разом – і геополітичне лідерство у регіоні), оскільки тут її випереджають балтійські країни, які проводять ще більш гостру політику щодо РФ.

Вихід із ситуації у польському політикумі бачать в активізації трикутника "Британія – Польща – Україна", тож невипадково саме ці країни в якості найнадійніших союзників Польщі назвав Ярослав Качинський.

Ще один інструмент, за рахунок якого у Варшаві розраховують посилити своє лідерство – переформатування проєкту "Трьох морів" із інтеграцією до нього України.

Втім, навіть описані проблеми показують, що україно-польські відносини за останні пів року вийшли на принципово інший рівень. І ще ці проблеми показують, наскільки зросли вага та значення України. Тобто все це можна назвати однозначним позитивом для нас.

Втім, у цій діжці меду явно є й ложка дьогтю.

Ця ж промова Ярослава Качинського вказує на нові проблеми, до яких буде варто підготуватися Україні.

Проблема полягає у тому, що попри всі безпекові виклики, Польща не лише не поспішає залагодити конфлікти з ЄС, але йде на дуже гучну сварку з Німеччиною.

"Колись у нас був вибір між Росією та ЄС. Ми зробили цей вибір, оскільки не хотіли повернення в те життя, яке мали раніше, цей вибір був очевидним. Так, ЄС справді допоміг нам, зокрема із сільським господарством, селами і безробіттям". Але тепер ми бачимо зовсім іншу політику ЄС. Нова політика ЄС базується на принципі: хто сильніший – той має рацію. І ця політика є неоімперською", – додав Качинський.

Це далеко не найжорсткіша критика ЄС, яку доводилося чути на польському форумі. Наприклад, що всю реальну владу в Євросоюзі захопив німецько-французький тандем, тоді як думка інших країн вже нічого не означає.

На цьому тлі не дивують нові вимоги Польщі до Німеччини виплатити репарації за втрати, завдані під час Другої світової війни. Варто зазначити, що ця ідея не є новою – останній раз вона активно використовувалася польською владою напередодні попередніх парламентських виборів.

Це дає всі підстави вважати, що і цього разу йдеться про політтехнологічний прийом, спрямований в першу чергу на те, щоб мобілізувати свій електорат (ідея, що Німеччина не розрахувалася за минулу війну, залишається досить популярною в Польщі).

Проте час для цієї сварки виглядає як ніколи невдалим!

Тож і виходить, що, за словами польського політика №1, Варшава може покластися лише на двох союзників, обидва з яких не є членами ЄС.

При цьому серед союзників не названі Сполучені Штати – і це при тому, що орієнтація на Вашингтон була ключовою рисою польської зовнішньої політики вже багато років.

І на додачу – немає підстав сподіватися, що проблема зникне протягом найближчих місяців. До парламентських виборів у Польщі ще більше року, тож ця проблема й надалі буде отруювати європейську єдність.

Показовим тут є ставлення Польщі до Угорщини – країни, яка до 24 лютого вважалася ключовим союзником Варшави всередині ЄС.

Таке союзництво захищало обидві країни від можливих покарань з боку євроінституцій. Проте ця дружба була зруйнована через проросійський курс Будапешта.

Наразі рівень нових відносин між Польщею та Угорщиною виглядає як одна з найбільш гарячих дискусійних тем для польської політики – єдності щодо цього немає і всередині правлячої партії.

Хтось наполягає, що нинішня політика угорського прем’єра Віктора Орбана закриває всі можливості для співпраці.

А хтось стверджує, що попри разючу різницю у поглядах щодо дій РФ, необхідно зберегти скоординовану політику щодо протистояння Брюсселю (з цього моменту радимо подивитися інтерв’ю радника польського МЗС Пшемислава Журавського вель Граєвського, яке вийде у найближчі дні).

І нарешті, найбільш неочікуване.

Для противників відновлення "альянсу" з орбанівською Угорщиною потенційний вступ України до ЄС виглядає як історичний шанс для Польщі позбавитися залежності від Угорщини і остаточно розірвати цей альянс, який все більше компрометує Варшаву.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів