Україна де-факто вже є членом НАТО, захищає його східний фланг, а ЗСУ цілком відповідають стандартам Альянсу. І взагалі, Київ незабаром проситимуть вступити до НАТО… щоправда, поки не ясно, звідки благання звучатимуть – з Москви чи з Вашингтона.

Саме такі оптимістичні реляції регулярно чули українці протягом останнього часу. Утім, реальність виявилася не такою райдужною.

"Будь реалістом – вимагай неможливого": таким був основний підхід у відносинах офіційного Києва з ЄС і НАТО не лише за Зеленського, а й за Порошенка. Іноді він давав прекрасні плоди, найкращий приклад – статус кандидата на вступ до ЄС, наданий Україні у червні 2022 року.

Цього ж разу у нас переоцінили як себе, так і те, на що готові йти у Північній Америці та Західній Європі.

І тепер це виглядає як провал: на Вільнюському саміті НАТО Україну не запросили до Альянсу та не надали часових рамок для вступу.

Альянс запросить Україну приєднатися до нього, коли його "держави-члени погодяться на це і умови будуть виконані", йдеться у комюніке саміту.

Якщо ж дивитися на підсумки Вільнюса реалістично, то вони аж ніяк не є катастрофічними. Вони не стали проривом, але цілком можуть стати позитивними, якщо Україна ними правильно скористається.

І от на цьому слід зосередитися.

Військова користь України для НАТО

У нас часто люблять казати, що Україна захищає східний фланг Альянсу. Чи так це?

Країни Балтії погодяться з цим без сумнівів. У Центрально-Східній Європі також, хоча й не так однозначно.

Поки Росія веде велику війну проти України, у неї не буде ні сил, ні ресурсів на серйозну агресію проти будь-кого іншого.

Але коли ми подивимося трохи далі на Захід, то картина змінюється. Чи багато німців, французів або ж іспанців справді вірять, що Росія нападе на їхню країну?

Серйозно цього не бояться навіть в урядах цих країн, інакше б вони ще влітку минулого року погодили довгострокові контракти з промисловістю, і та би вже розкрутила виробництво зброї та боєприпасів якщо не на повну, то вийшла б на суттєво більші потужності.

Натомість головне побоювання у НАТО полягає в тому, аби не дати втягнути себе у війну з Росією.

Найбільше цей сценарій жахає адміністрацію Джо Байдена, адже завершитися він може ядерною війною між США і РФ, яка може стати останньою для всього людства.

Можна довго сперечатися, чи реалістичний цей сценарій, але факт у тому, що найвищий пріоритет нинішнього Білого дому – уникнути саме його.

Поза сумнівом, ЗСУ мають найпотужніші сухопутні сили в Європі. Але поки триває повномасштабна війна, прийом України до НАТО не принесе військової користі Альянсу.

Практично всі боєздатні звичайні війська РФ і так задіяні проти України.

Будьмо чесними, і Україні зараз запрошення до НАТО не принесло би жодної користі у війні. Адже у Москві добре розуміють, що Альянс поки не братиме Україну під парасольку колективної безпеки.

У цьому Вільнюс-2023 відрізняється від саміту в Бухаресті у 2008 році.

Якби Альянс тоді погодився дати Україні та Грузії План дій щодо членства (ПДЧ), можливо, не було б ані анексії Криму, ані війни.

Ці претензії можна адресувати передусім пенсіонерці Ангелі Меркель і Ніколя Саркозі, котрий зараз, напевно, відсиджує свій судовий вирок удома.

Але це мало чим допоможе Україні зараз.

Чи зможе НАТО політично покладатися на Україну

Окрім безпекових міркувань, не менш важливими для НАТО є й політичні.

Хоча це військово-політичний альянс, за мирні десятиліття після холодної війни політичний компонент почав переважати.

Чи готова Україна політично бути членом НАТО?

Судячи з підсумків Вільнюського саміту, у цьому є сумніви. Так, у комюніке похвалили Україну за "суттєвий прогрес" на шляху реформ, але для членства потрібно буде виконати "умови".

Які? Йдеться, звісно, про реформи.

Велику роль гратиме боротьба з корупцією. Це чудово, що викритого на хабарі голову Верховного суду блискавично відстороняють від посади, а народної депутатки, яка прославилася викиданням хабаря за паркан, швидко намагаються позбутися у її політсилі.

На Заході уважно спостерігають за тим, що відбувається в Україні, і бачать, що, попри війну за самісіньке виживання країни, корупція нікуди не зникла. А ще багато хто наживається на війні.

Звинуватити Україну в поганому контролі за західними озброєннями не вдалося. І громадська підтримка багатомільярдної допомоги Києву зберігається.

Але Україна повинна переконати хоча б Європу й Америку, що вона йде до справжнього приборкання корупції.

Формально реформи прописуватимуть у "адаптованих" Річних програмах. Але практично в НАТО мають також бути впевнені, що Україна буде демократичною державою з верховенством права, на яку можна буде покластися.

Це важливо не для всіх столиць. Але для Вашингтона, Берліна, Гааги та багатьох інших це принципове питання.

Чи можуть вони бути впевнені, що Україна після завершення війни буде такою? Чи можемо ми самі бути впевнені у цьому?

Якою взагалі буде Україна після завершення війни?

Багато хто зауважить, що в НАТО вистачає країн, які не є взірцями демократії. Угорщина, Туреччина, Греція, список можна продовжувати.

І так само можна дискутувати, чи Україна демократичніша за них, але є одна ключова відмінність.

Угорщина та Туреччина – вже у НАТО, а Україна – ні.

І в НАТО було достатньо проблем з використанням Альянсу для вирішення двосторонніх питань, як це Будапешт робив щодо України, а Туреччина – щодо Швеції. Додатково таких проблем НАТО не потрібно.

Зеленському списують багато чого – за його сміливість і лідерство, але передусім за хоробрість і героїзм українців, яких він представляє як глава держави.

Однак історії про поїду/не поїду на саміт, довкола вдячності/недостатньої вдячності британцям або ж американцям, твіти на шляху до Вільнюса про "абсурдність" майбутніх формулювань саміту та "слабкість" НАТО лише підтверджують враження, що Україна поки політично не готова бути тим надійним союзником.

Зради нема, Україну не припинять підтримувати через це.

Але нам треба дорослішати та демонструвати бажаним союзникам, що на нас можна покластися та нам можна довіряти.

Це не лише питання нинішньої влади, цього не демонструвала жодна влада за понад 30 років незалежності.

І коли ми це доведемо, то Альянс навряд чи зможе відмовити нам у строках майбутнього членства. Або ж навіть сам кликатиме Україну до своїх лав.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів