Вже цього тижня польський кордон з Україною знову буде заблокований.

Проте цього разу блокувати його будуть не перевізники, а Незалежний самоврядний профспілковий союз індивідуальних фермерів "Солідарність". Вони оголосили про "блокаду всіх пунктів перетину кордону Польщі з Україною разом з блокадами доріг та автострад в окремих воєводствах по всій країні", що триватимуть з 9 лютого до 10 березня.

Згідно з їхньою заявою, причиною (принаймні, формальною) для блокади стало ухвалене минулого тижня рішення Єврокомісії про продовження ще на рік дії преференцій для українських імпортерів. А простіше кажучи – продовження ще на рік повного відкриття ринку ЄС для української продукції, в тому числі аграрної.

Попри те, що рішення Єврокомісії містить захисні механізми – можливість термінового впровадження захисних заходів проти окремих видів українського агроімпорту, – такий крок не заспокоїв фермерів. 

"Наше терпіння вичерпалося. Рішення Брюсселя є неприйнятним для всієї нашої сільськогосподарської спільноти.

Крім того, бездіяльність польської влади та її декларації співпраці з Європейською комісією, а також анонси про дотримання всіх рішень Єврокомісії щодо імпорту сільськогосподарської продукції та харчових продуктів з України не залишають нам іншого вибору, як оголосити загальний страйк", – йдеться у заяві польських фермерів.

Варто зазначити, що рішення Єврокомісії ще має бути підтримано у Європарламенті та, що найголовніше, у Європейській раді. Тож протести фермерів мають сенс – таким чином вони тиснуть на уряд своєї країни з вимогою заблокувати це рішення. 

Разом із тим протестувальники називають й інші причини блокади. "Ми не погоджуємося на впровадження "Європейського зеленого курсу", стратегії ЄС "від поля до столу" та Спільної сільськогосподарської політики Європейського Союзу в запропонованій формі", – зазначають фермери.

Втім, не варто обманюватися – переважно протести спрямовані саме проти України. Адже саме конкуренцію з українськими виробниками змальовано як головну причину того, що під загрозою банкрутства опинилися "польські сімейні ферми, які часто є спадком багатьох поколінь фермерів".

Що має в цій ситуації робити Україна? Виглядає так, що зусилля всіх спікерів з українського боку, від посла України в Польщі до представників громадянського суспільства та бізнес-спільнот, мають транслювати одну, але дуже важливу тезу: проблеми польських фермерів не є виною України і ніяк не можуть бути вирішені через блокування українського кордону.

Вони виникли виключно через бездіяльність влади Польщі протягом попередніх років. Причому саме Польщі, а не ЄС в цілому.

Треба чітко сказати: вирощування зернових у Польщі є нерентабельним. Щоб воно було прибутковим для фермерів, враховуючи структуру використання землі (середня площа господарства – 11 гектарів), решта платників податків мусять доплачувати аграріям

І хоча наразі більшу частину збитків польським фермерам покриває ЄС, але цих дотацій ніколи не буде достатньо. Мито для українського імпорту на рівні хоч 20%, хоч 50% не зможе істотно змінити цю ситуацію.

Однак зерно є кормом для тварин, а отже, сировиною для виробництва молока та м'яса, що означає, що зерно значно дорожче за світові ціни зробить неконкурентоспроможними прибуткові сектори польського сільського господарства – молочний та м'ясний. Не кажучи вже про зростання цін у магазинах майже на всі продукти, для яких зерно є сировиною (муку, хліб, рослинні олії, яйця, молочні та м’ясні продукти тощо) та загальне зростання інфляції.

Чи не знав про це уряд партії "Право і справедливість", коли вводив обмеження проти української продукції? Очевидно знав, але діяв відповідно до своїх політичних інтересів.

Попередня влада у Польщі зробила з України цапа-відбувайла.

Нас звинувачували одночасно і у високій інфляції, і в низьких цінах на закупівлю зерна – хоча це взаємно виключні речі. Але яке це мало значення, якщо наратив, що всі проблеми Польщі – це вина України, був підтримуваний медіа, контрольованими тогочасною владою.

Допомогти фермерам гідно заробляти, одночасно зберігаючи їхню кількість та величину оброблюваної площі, можна через зміну структури виробництва. Сконцентрувавшись не на сировині (зерні), а на продуктах з вищою доданою вартістю.

Щоб польський фермер міг відчувати достаток, йому не потрібно конкурувати з Україною, Аргентиною чи США у виробництві зерна, але скоріше наслідувати приклад Нідерландів – країни, подібної до Польщі як з точки зору клімату, так і структури використання землі.

Якби "Право і справедливість", яка була при владі понад вісім років, за цей час розвивала польське сільське господарство на зразок Нідерландів, впроваджуючи технології та інвестиції, цієї проблеми просто не існувало би.

Однак цього не було зроблено. Зробити це може новий уряд, і в цьому питанні співпраця з Україною є необхідна для Польщі.

Саме такі наративи мають бути донесені до широких мас польського суспільства, у тому числі фермерів. Це непросте завдання, проте саме так можна добиватися довгострокового подолання кризи у наших відносинах із сусідами.

Але зусиль лише чиновників тут буде недостатньо. Український бізнес мусить об’єднатися до дії та брати у свої руки питання взаємин з Польщею та іншими країнами ЄС.

Потрібно спонукати до адекватних дій державну адміністрацію України, а також самим активно комунікувати з польським суспільством та владою.

Зокрема, вимагати від польського уряду не допускати блокади поліцією Польщі доріг державного значення, які відповідно до польського ж законодавства не можуть блокуватися на підставі рішень (у тому числі дозволів на протести) органів місцевого самоврядування, про що вже писали.

Допоки Україна не буде проявляти проактивність у взаємовідносинах з Польщею, такі ситуації повторюватимуться до нескінченності.

І не лише у відносинах із Варшавою, адже за діями польських фермерів уважно спостерігають їхні колеги з інших, сусідніх з Україною, країн-членів ЄС.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів