Чи здатні європейські країни збільшити військові витрати в той час, коли їхні економіки слабкі, державні фінанси напружені, а багато виборців не хочуть скорочень в інших сферах державних витрат?

Насправді варіантів не бракує – і зважаючи на те, що Сполучені Штати обирають власний шлях, відкладати більше не можна. 

Європа терміново потребує переозброєння. Вторгнення Росії в Україну та ширша загроза, яку режим Владіміра Путіна становить для Європи, вимагають саме цього.

Адміністрація президента США Дональда Трампа також дала зрозуміти, що ані Україна, ані союзники США по НАТО не можуть розраховувати на подальшу підтримку з боку Вашингтона.

Можливо, цей особливо жорсткий сигнал нарешті змусить європейські уряди позбутися самозаспокоєності. 

Якщо так, то головне питання: як профінансувати необхідне зростання військових інвестицій?

Масштаб виклику справді вражає.

Росія перейшла на воєнну економіку, її армія загартована в боях, а країна має величезний запас ядерної зброї.

Хоча економіка Європи значно перевищує російську, за оцінками Міжнародного інституту стратегічних досліджень, з урахуванням купівельної спроможності військові витрати Росії минулого року ($462 млрд) були навіть вищими, ніж у Європи ($457 млрд). 

Великі європейські держави й так насилу виконували погоджену раніше мету НАТО – витрачати щонайменше 2% ВВП на оборону. Франція та Німеччина ледь перевищили цей рівень минулого року, тоді як Велика Британія досягла 2,3% ВВП.

Проте і такі цифри є абсолютно недостатніми в епоху, коли війна повернулася на континент, і Європа має сама подбати про свою безпеку. 

Трамп хоче, щоб європейські члени НАТО підняли оборонні витрати до 5% ВВП, тоді як генеральний секретар НАТО Марк Рютте визнає необхідність "значно більше ніж 3%".

Це реально. Зокрема, Польща вже збільшила свої військові витрати до понад 4% ВВП з метою досягти 5%, а інші прифронтові держави, такі як Естонія та Литва, не сильно відстають. Тепер решта Європи має наслідувати їхній приклад. 

Але як фінансувати ці витрати? В умовах стагнації європейських економік та фінансових труднощів багато урядів не хочуть підвищувати податки або скорочувати соціальні витрати.

Хоча такі заходи зрештою можуть стати неминучими, наразі найбільш очевидним політичним рішенням є запозичення. Це також має економічний сенс, оскільки вищі витрати на оборону – це інвестиція в майбутнє Європи. 

Так, високий рівень державного боргу, бюджетні правила ЄС та внутрішньополітичні обмеження ускладнюють можливості для додаткових запозичень.

Але існує щонайменше три способи вирішити цю проблему.

Перший – виключити оборонні інвестиції з фіскальних правил ЄС, які загалом обмежують державні запозичення 3% ВВП.

Минулого року Європейська комісія ініціювала "процедуру надмірного дефіциту" щодо Польщі, яка справедливо стверджувала, що її збільшення запозичень необхідне для захисту країни – і всієї Європи – від російської загрози, що зростає.

На щастя, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, схоже, погоджується з польською позицією. Вона пропонує активувати положення Пакту стабільності та зростання (яке дозволяє вищі запозичення під час криз) для збільшення інвестицій в оборону.

Хоча Німеччина та інші фінансово консервативні країни раніше заперечували проти таких заходів, їхня позиція може змінитися після виборів у Німеччині 23 лютого, якщо враховувати усвідомлення її власної вразливості, що зростає.

Сама ж Німеччина має низький рівень державного боргу та невеликий бюджетний дефіцит, тож фіскальні правила ЄС не заважають їй брати більше позик для модернізації своїх слабких оборонних сил.

Але її обмежує власне "боргове гальмо" в конституції, введене канцлером Ангелою Меркель у 2009 році та суворо контрольоване Конституційним судом. Проте після виборів може з’явитися більше готовності змінити цей механізм. 

Фіскальні правила – не єдина перешкода.

Існують також ризики на ринках облігацій. Державний борг Франції вже перевищує 110% ВВП, а її урядова коаліція має труднощі з ухваленням бюджету, який скоротив би дефіцит (6,1% ВВП).

Ситуація у Франції погіршується, що підвищує вартість її боргу порівняно з німецьким. Дійсно, процентна ставка за боргом Франції ненадовго перевищила ставку Греції минулого року.

Другий варіант – запозичення на колективному рівні для фінансування разової інвестиції в оборону, як запропонував президент Франції Емманюель Макрон.

Прецедент уже є: фонд відновлення ЄС після COVID-19 у розмірі 750 млрд євро. Ще один раунд спільного запозичення на 500 млрд євро (3% ВВП ЄС) міг би посилити витрати на оборону, раціоналізувати закупівлі зброї та підтримати європейські оборонні компанії. 

Перешкодою тут є позиція прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який відкрито підтримує Путіна.

Також проблемою може стати позиція чотирьох нейтральних країн ЄС: Австрії, Ірландії, Кіпру та Мальти. А на додачу фінансово консервативні північні країни ЄС традиційно виступають проти додаткових запозичень. 

Один із можливих шляхів – створення коаліції зацікавлених держав, яка могла б випускати спільні облігації поза рамками ЄС, залучаючи також позаблокових партнерів, таких як Норвегія та Велика Британія.

Для нової лейбористської влади Великої Британії цей варіант міг би стати привабливим, з огляду на її власні бюджетні обмеження. 

І нарешті, третій варіант – розширення мандата Європейського інвестиційного банку (EIB).

Наразі банк фінансує лише проєкти подвійного призначення (цивільно-військові), проте 19 урядів ЄС запропонували дозволити йому фінансувати суто військові проєкти, такі як виробництво танків і боєприпасів. 

Яким би не було джерело фінансування, Європі потрібно переозброїтися вже зараз.

Збільшення оборонних витрат, щоб не допустити поразки України та стримати Росію, коштує значно дешевше, ніж війна. В іншому разі, як попереджає Рютте, європейцям доведеться або вчити російську, або емігрувати до Нової Зеландії.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника