Президент США Дональд Трамп пішов на драматичну ескалацію і запровадив загальний тариф у розмірі 10% на товари з Китаю, а також пригрозив 25-відсотковим митом на імпорт із Канади та Мексики. А на додачу – пообіцяв аналогічні заходи щодо Європейського Союзу.

Заявлена мета Трампа – укласти угоди, які зупинять потік наркотиків та нелегальної імміграції до США. І це свідчить, що тепер тарифи стають інструментом охорони кордонів.

Проте торговельні бар'єри такого масштабу можуть дестабілізувати світові ринки, підвищити ціни для американських споживачів і потенційно втягнути США – а разом із ними й увесь світ – у рецесію.

Роблячи ставку на те, що зміцнення прикордонної безпеки варте можливих економічних втрат,

Трамп ризикує довгостроковим впливом та добробутом Америки. 

Так, федеральне законодавство США надає президенту значні повноваження щодо запровадження тарифів без схвалення Конгресу. Відповідно до Закону про міжнародні економічні надзвичайні повноваження 1977 року, президент, який оголошує надзвичайний стан через зовнішню загрозу, може регулювати торгівлю – хоча традиційно це означало економічні санкції, а не тарифи.

Крім того, розділ 232 Закону про розширення торгівлі 1962 року дозволяє президентові коригувати імпорт, якщо національна безпека перебуває під загрозою.

У 2018 році Трамп уже використовував цю норму для запровадження мит на імпорт сталі та алюмінію з Канади, Мексики та ЄС. 

Проте перехід від фінансових санкцій до загальних тарифів є суттєвою зміною. Фінансові санкції забезпечують більшу гнучкість, точковий вплив і глобальний ефект, ніж тарифи, оскільки їх можна швидко запровадити щодо конкретних осіб або установ, використовуючи домінування США у світовій фінансовій системі.

Вони накладають витрати на цільові країни, обмежуючи їхній доступ до банківських та платіжних систем, які є критично важливими для міжнародних фінансових і комерційних операцій. Такі санкції підтримуються суворим моніторингом, міжнародною координацією та доларовою гегемонією, що робить їх ефективними та важко обхідними.

Крім того, такі країни, як Китай, Канада та Мексика, не можуть легко відповісти на фінансові санкції США, оскільки їхні валюти не є широко вживаними в міжнародних розрахунках. 

На відміну від санкцій, тарифи (податки на імпортні товари) легко обійти через лазівки в торговельних практиках та складність моніторингу фізичних товарів.

Вони підвищують ціни для американських споживачів та компаній, які залежать від імпорту комплектуючих.

А оскільки Канада, Мексика і Китай є ключовими торговими партнерами США – першими, другими і третіми за обсягами експорту ринками відповідно, – вони можуть завдати удару у відповідь, запровадивши власні тарифи. 

Цільові країни швидко відреагували після оголошення Трампом нових мит минулими вихідними. Перш ніж Трамп оголосив 30-денну "паузу" щодо тарифів на імпорт із Канади та Мексики, Канада заявила, що введе 25-відсоткове мито на американські товари на суму $106 млрд (155 млрд канадських доларів), що загрожувало торговельною війною, здатною порушити глибоко інтегровані північноамериканські ланцюги поставок.

Політичні відносини загострилися. Канада стверджує, що її територією до США проникає лише близько 1% нелегальних іммігрантів і синтетичного наркотику фентанілу. Натомість дані американської митної та прикордонної служби свідчать, що близько 7% нелегальної міграції проходить через північний кордон – і цей показник стабільно зростає з 2022 року. 

Однак підхід Трампа, схоже, спрацював. Принаймні – щодо країн-сусідів Сполучених Штатів.

Хоча президент Мексики Клаудія Шейнбаум оголосила про відповідні тарифи до 20% на окремі американські товари (без охоплення автомобільної промисловості), вона також погодилася розгорнути 10 тисяч військовослужбовців на кордонах Мексики для боротьби з постачанням фентанілу та іншим наркотрафіком.

Такий результат відображає асиметрію у відносинах. США є найбільшим ринком для мексиканського експорту, тоді як Мексика посідає лише третє місце серед ринків США. Через таку високу залежність від торгівлі з США Мексика першою пішла на поступки. 

За кілька годин після цього Канада також зробила крок назад. Вона розгорне персонал для реалізації плану прикордонного контролю вартістю $1,3 млрд та призначить так званого "фентанілового царя" для боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Хоча США та Канада є найбільшими торговельними партнерами одне для одного, канадський експорт до США становить близько 20% ВВП Канади, тоді як американський експорт до Канади – лише 1% ВВП США. 

Що ж до Китаю, то він засудив 10-відсоткове мито на свої товари (яке накладається поверх уже чинних тарифів) і оголосив, що оскаржить це рішення у Світовій організації торгівлі.

Відкинувши звинувачення адміністрації Трампа щодо фентанілу, Китай назвав кризу опіоїдів "проблемою Америки". 

Тверда позиція Китаю свідчить про те, що він може бути менш схильним до поступок, ніж розраховує Трамп.

Завдяки величезному внутрішньому ринку та широким торговельним зв’язкам Китай має можливість витримати американські тарифи й запровадити потужні контрзаходи. Хоча він також залежить від американського ринку більше, ніж США – від китайського, велика залежність Америки від китайських комплектуючих може завдати їй значних збитків у разі ескалації торговельної війни. 

Завдяки цим крокам Трамп сподівається, що Канада, Мексика і Китай залишаться прив’язаними до американського ринку, посилюючи важелі впливу США в переговорах з інших питань.

Але караючи цих ключових партнерів, він ризикує спровокувати їхній перехід до альтернативних постачальників.

І це здатне ослабити економічний вплив Америки в довгостроковій перспективі.

Стратегія національної безпеки Америки базується на підтримці тісних економічних зв’язків із союзниками та створенні економічної дистанції від суперників. Торговельна війна значно ускладнює досягнення цієї мети. 

Дональд Трамп меняет торговые правила для всего мира. Что должна делать Украина

Безумовно, швидкі поступки Мексики та Канади свідчать про те, що використання економічної залежності може допомогти досягти політичних цілей без значних власних втрат у короткостроковій перспективі.

Трамп може застосувати цю ж тактику щодо інших країн, які залежать від американського ринку.

Окрім заявлених цілей, запровадження тарифів щодо основних торговельних партнерів дозволяє Трампу стверджувати, що він захищає американську промисловість, стимулює внутрішнє виробництво, створює робочі місця та скорочує торговельний дефіцит – а це теми, які регулярно з’являються у його передвиборчій риториці.

Якщо іноземні експортери знизять ціни, щоб компенсувати зменшення попиту з боку США, Америка потенційно може отримати вигоду від кращих умов торгівлі, сплачуючи за імпорт дешевше, ніж за експорт.

Однак цей аргумент щодо оптимальних тарифів ігнорує значні ризики, які бере на себе Трамп.

Загальна торговельна війна погіршить становище всіх сторін. Подальша ескалація може порушити глобальні ланцюги постачання, негативно вплинути на економіку США та світу, а також зашкодити політичним відносинам.

У майбутньому дедалі більше країн матимуть ще вагоміші причини зменшити свою економічну та політичну залежність від США.

Врешті-решт, економічні та політичні наслідки політики Трампа можуть підірвати самі цілі, яких вона покликана досягти, і принести Америці більше втрат, ніж вигоди. 

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника