Лукашенко намекает на отставку: что стоит за сменой премьера в Беларуси

"Я хочу, щоб ви завжди пам'ятали – у вас є такі ж президентські 'схильності', як у мене. Ви можете різко крутанути", – цю дещо дивну фразу самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко адресував Александру Турчину, якого щойно оголосив прем’єр-міністром країни.

Така заява стала набагато важливішою новиною, аніж зміна голови білоруського уряду сама по собі.  

По-перше, голова уряду у Білорусі не є не лише самостійною, а й взагалі вагомою політичною фігурою. "Якщо вам здається, що на роботі вас не помічають, просто згадайте, що у Білорусі є прем’єр-міністр", – жартують з цього приводу білоруси.

До 2020 року були часи, коли зміна прем’єра Білорусі означала хоч якісь зміни у країні. Тоді Лукашенко почергово віддавав цю посаду то "лібералам", то прихильникам планової економіки, і це приводило до певної, хоч і обмеженої корекції економічного курсу.

Та білоруський диктатор міг дозволити собі це лише тоді, коли у нього був хоч якийсь простір для маневру у зовнішніх відносинах. Після 2020 року, коли білоруський режим втопив у насильстві безпрецедентні протести проти фальсифікованих виборів – цього вже немає. А участь Білорусі в повномасштабній агресії проти України назавжди прив’язала Лукашенка до РФ.

Новопризначений голова уряду і сам визнає, що "суттєвого коригування економічного курсу не буде". Тож зміна прем'єра явно не тягне не лише на сенсацію, а й загалом на важливу новину. 

Інша річ – загадкові слова Лукашенка про "президентські схильності". 

Досі підозри Лукашенка про те, що у когось із білоруських посадовців є такі "схильності", були причиною не призначення, а у кращому разі – звільнення такої людини.

Лукашенко старанно знищував усіх можливих конкурентів.

Тож постає питання: чому зараз він вирішив надіслати білоруському державному апарату такий незвичний сигнал та виділити посадовця, про якого до учора мало хто знав за межами Білорусі?

Чи не є це призначення початком процесу транзиту влади у Білорусі?

Варто нагадати, що питання такого транзиту, тобто відходу Лукашенка від влади обговорюється вже давно, і білоруський диктатор створив реальні підстави вважати, що такий план дійсно існує (чи принаймні існував).

Після зміни конституції у 2022 році у Білорусі було різко посилено таку специфічну структуру, як Всебілоруські народні збори (ВНЗ). Ці збори існували і раніше, збиралися раз на декілька років, схвалюючи чинний економічно-соціальний курс країни.

В оновленій редакції основного закону Лукашенко спробував перетворити ВНЗ на реальний орган влади, створивши постійно діючу президію, яку він сам і очолив. Усе це давало підстави говорити про підготовку до реального транзиту влади, за якого Лукашенко відмовлявся від президентської посади, проте як голова президії ВНЗ залишав за собою реальні важелі впливу на країну.

Однак, за іронією долі, до моменту завершення конституційної реформи Лукашенко розчарувався в ідеї транзиту.

По-перше, у січні 2022 року, за місяць до зміни білоруської конституції, відбулися протести у Казахстані, що привели до краху влади на той час вже експрезидента Назарбаєва, який теж вирішив піти з посади президента, але сподівався зберегти контроль над державою з "почесної" посади. Цей приклад засвідчив, що будь-які гарантії, отримані під час транзиту влади, можуть бути скасовані.

А  по-друге, конституційний референдум у Білорусі, що мав легалізувати такі зміни, був призначений на 27 лютого 2022 року. За три дні до нього почалася повномасштабна війна – а Лукашенко відчув, що це його шанс стати незамінним союзником для Росії.

Відтоді Народні збори стали "валізою без ручки" – вже запланований референдум все ж був проведений, попри війну (реальне голосування у Білорусі значення не має), зміни до конституції внесені, але після того про ВНЗ нічого не було чути.

Та минуло три роки, і Лукашенко знову надсилає сигнали, які можуть означати відновлення ідеї транзиту влади. 

То чи дійсно Лукашенко запускає старий сценарій такого транзиту?

Як не парадоксально, але відповідь – напевно, ні. 

Попри те, що законодавчий механізм для роботи ВНЗ (і для нібито контрольованої зміни влади) вже створений, Лукашенко навряд чи піде на це. Наразі схоже, що він готовий триматися за владу до кінця.

Тим більше, що зміна влади у Сполучених Штатах може привести до послаблення санкцій проти Білорусі (ЄвроПравда вже розповідала про це),  і навряд чи Лукашенко вирішить впроваджувати будь-які зміни до завершення "перезавантаження".

То навіщо тоді це?

Річ у тім, що натяки на можливі політичні зміни можуть бути елементом торгів Лукашенка з Вашингтоном.

Адміністрації Трампа потрібні кроки з боку офіційного Мінська, щоб пояснити необхідність послаблення санкцій. 12 лютого Мінськ відвідав заступник помічника держсекретаря Кріс Сміт. За його словами, Лукашенко в обмін на послаблення санкцій погодився і на звільнення значної кількості політв’язнів, і навіть на "згортання репресій".

Пройшов місяць від цього візиту. Чи відбулися зміни, про які йшлося?  

Певною мірою, так. Наприклад, за даними білоруської опозиції, підписи, подані у 2020 році за опозиційних кандидатів, більше не є перешкодою для роботи на  державних підприємствах. 

Цього явно недостатньо для того, щоб говорити про реальне "згортання репресій", проте можна припустити, що Лукашенко надсилає сигнали про готовність до реальних змін. 

І натяк про можливий транзит влади може бути сигналом з цього ряду.

Або запрошенням до Вашингтона поговорити про можливі гарантії особисто для Лукашенка у разі такого сценарію. 

Втім, це далеко не перша спроба білоруського диктатора порозумітися із Заходом і виторгувати собі скасування санкцій. І тут важливо те, що кожного разу білоруський режим повертався до репресій, тільки-но розумів, що вже отримав від Заходу все можливе.

Було б дуже наївно сподіватися, що цього разу буде інакше. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів