Як Україна планує лібералізувати торгівлю зі своїми партнерами? Зокрема, з якими ініціативами вийде на перегляд Угоди про асоціацію з Європейським Союзом?

Що стане нашою головною "морквиною" у відносинах із ЄС на найближче десятиріччя?

А на додачу – чи потребуватиме така лібералізація додаткових заходів для захисту свого ринку?

Усі ці запитання за результатами конференції "Торгові війни: мистецтво захисту" ми поставили Тарасу Качці, заступнику міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства – торговому представнику України.

"Нам треба поміняти логіку діалогу з ЄС"

– Почнемо з перегляду Угоди про асоціацію з ЄС? Де ми зараз знаходимося?

– Перш за все, почнемо із самого слова "перегляд". Це слово дуже переобтяжене різними сенсами, в тому числі з негативними конотаціями.

Тому у нас рік пішов на те, щоби прояснити в діалозі з ЄС, що інтерес України полягає в посиленні Угоди. Що ми хочемо інтенсивнішої співпраці, кращих умов доступу, що це не просто порожня претензія, що ми багато чого зробили для цього.

За рік ми фактично добилися політичного сприйняття з боку ЄС, і це відображено у заяві за результатами саміту Україна–ЄС.

Це великий шмат політичної роботи. Грубо кажучи, для бізнесу умови не змінилися, але для політичного процесу у відносинах України з ЄС змінилося все. Ми вже бачимо відповіді Євросоюзу на наші пропозиції і готові до подальших дискусій.

– Що пропонує Євросоюз?

– По-перше, ЄС розуміє, що може стати об’єктом перегляду. Окрім тарифних питань, є нетарифні, де ми за п'ять попередніх років провели колосальну роботу, пов’язану з тим, щоб перейти на європейські рейки в регулювання безпечності харчових продуктів, взагалі обігу харчів.

Фактично ми вже працюємо за європейськими правилами.

У нас дуже добре працює Держпродспоживслужба. Це експеримент, який виявився вдалим.

– Цій службі більше не загрожує ліквідація?

– Їй нічого і не загрожувало, за великим рахунком. Тому що та дискусія, яка була в уряді, підтвердила значиме місце цієї служби для економіки.

Але це відкриває абсолютно терра інкогніта, де ми приступаємо до питань, які в самому ЄС неоднозначно врегульовані.

Наприклад, в ЄС де-юре заборонені неонікотиноїди – це надзвичайно ефективний засіб захисту рослин. Але кожна держава може дозволяти їх використовувати. І більшість країн-членів дозволяють це використовувати.

І от питання: Україна в даному випадку має сама собі дозволяти використовувати їх? Чи яке майбутнє у цієї продукції, яка вироблена з можливістю використання неонікотиноїдів?

І так у багатьох питаннях.

Нам тепер треба поміняти логіку діалогу з ЄС, щоб у наступні 10 років ми вже були у рівних умовах. Щоб бралися до уваги особливості українського сільського господарства, щоб ми не були деколи заручниками того, що відбувається в Брюсселі. Це тоді дасть можливість нам ефективніше співпрацювати.

– Що це означатиме для бізнесу?

– Це відповідь на питання українського аграрного бізнесу, якою у них має бути стратегія на наступні 10 років. Як будувати агрономію? Яка технологія обробітку землі? Яку хімію використовувати?

Тут дуже багато нових правил, які тільки формуються. І нам треба все сформулювати таким чином, щоб і наша економіка, наш бізнес був у нормальних умовах, в таких самих, як і європейський.

"Наш метод співпраці є комфортним для європейських виробників"

– Повернімося до тарифних квот.

– У нас є запит на перегляд квот. Це питання ми обговоримо з ЄС 3 грудня, коли відбудеться засідання комітету асоціації в торговому складі. 

Треба розуміти,що наші реалії торгівлі абсолютно інакші, ніж те, що записано в тих тарифних квотах. Ми спробуємо просто привести їх у нашу існуючу відповідність.

Наприклад, кукурудза, де квота у 630 тисяч тонн, ніяк не відображає взагалі фактичний обсяг того, скільки ми експортуємо в ЄС.

Але є велике але. Питання не стільки в цифрах, як у тому, наскільки ми зможемо побудувати діалог з європейським бізнесом.

Проблема, що в очах європейських фермерів Україна абсолютно невиправдано стала монстром. Тобто ми точно знаємо, що ми партнери, що ми підтримуємо розвиток європейського фермерства, ми постачаємо корми для їхнього тваринництва, часто використовуємо їхні технології, ми взагалі йдемо в їхньому фарватері повністю.

Ми не є для них великими конкурентами. Так, існують сегменти, де ми за ціною кращі, але загалом ми нормально поміщаємося на їхньому ринку.

Але загальний імідж України виглядає так, що ми готові засипати ЄС майже безкоштовними продуктами.

І це створює підстави для заяв з боку європейського бізнесу, що "а нам взагалі не треба переглядати" або "треба поставити на паузу".

І тому для мене завдання буде в тому, щоби переконати той самий європейський бізнес і сказати: давайте подивимося реально на ці речі, де ми вам переходимо дорогу. Ми ж вам не переходимо дорогу.

Тим більше, десь ми даємо їм перевагу, десь вони надають перевагу.

Та ж сама історія – з сирами із Польщі, які зросли в імпорті (в Україну) на десятки відсотків. І це є велика хвиля. Якби це було в зворотному напрямку, у Брюсселі вже була б паніка.

Ми це нормально сприймаємо, тому що ми розуміємо, що наше тваринництво проходить велику трансформацію. І на певний період ті ж самі польські сири задовольняють попит наших споживачів.

Хоча ми все одно будемо акуратно дивитися, чи завдає воно шкоди нашому виробництву чи ні.

– Є якісь товари, окрім сирів, де європейський імпорт завдає шкоди національному виробнику?

– Я не хотів би бути таким категоричним, тому що це юридична формула, проте очевидно, що економіка виробництва свинини в ЄС фактично є руйнівною для нашого свинарства.

На локальних ринках можуть виникати якісь проблеми, але не системні. Я б не сказав, що ми десь повністю здаємо.

І все-таки, перегляд – це дорога у два кінці. З якими ініціативами виходять європейці?

– Побачимо 3 грудня. На сьогодні в цьому діалозі більш активну позицію займала українська сторона.

Треба розуміти, що наша амбітність у поновленні Угоди – це теж плюс для ЄС.

Ми показуємо, що готові жити за європейськими правилами і застосовувати вимоги ЄС, і це створює надзвичайно комфортні умови для європейської продукції.

Фактично наш метод співпраці є комфортним для європейських виробників. Тому я думаю, що навіть якщо ЄС не заявить якихось конкретних запитів (хоча очевидно, що вони з’являться), все одно це буде на користь європейській компанії.

– Не можу не спитати щодо статистики. Наш експорт в ЄС почав падати?

– Єдиною причиною для зменшення експорту до Євросоюзу є локдаун. Через його економічні наслідки наш експорт до ЄС за результатами перших трьох кварталів впав на 19%.

Інших системних змін, що могли вплинути на нашу торгівлі, окрім локдауну, просто немає.

Так само падає й європейський імпорт в Україну, хоча й меншими темпами.

"Ми готові до ЗВТ з усіма нашими провідними торговельними партнерами"

– Наступного року набере чинності режим вільної торгівлі з Ізраїлем. Чи є у нас вже розрахунки відкриття нашого ринку для ізраїльських товарів, де можливі якісь проблеми для вітчизняних виробників?

– Масштаби угоди з Ізраїлем не є такими великими, щоб вони створили проблеми для наших виробників.

Вони створюють певні можливості. Але, по-перше, сам обсяг торгівлі не є величезним, а по-друге, сама обережність обох сторін в укладанні цієї угоди говорить про те, що це перший етап.

Це швидше преференційна торгівля, ніж класична вільна торгівля.

– На фінішному етапі перебувають і переговори про ЗВТ із Туреччиною. Більше того, часто кажуть про перезавантаження нашого переговорного процесу.

– Так, ми зробили перезавантаження переговорного процесу. Ми наново підійшли до обміну тарифними пропозиціями.

Угоду можна завершити дуже швидко, але м'яч на боці турецької сторони.

Зараз є розуміння, що позиція Туреччини щодо захисту свого ринку має бути істотно переглянута. Це можна зробити за 1–2 раунди і завершити цю угоду. Але це вимагатиме політичних рішень з їхнього боку

– Наскільки ми відкриваємося одне одному?

– Уся промисловість може бути відкрита, і ми над цим працюємо. Щодо сільського господарства у нас буде багато обережних кроків, але ми бачимо, що угода стає такою, що задовольняє наш попит.

Навіть якщо є номінальне вилучення у сотні ліній, це не обов’язково будуть лінії, які створять величезні бар'єри для нас.

На сьогодні розкривати в деталях цю угоду немає сенсу, тому що там є багато речей, які потребують політичних рішень, особливо з боку наших партнерів, але це може бути цікава угода. І вона принесе нам однозначно користь.

– Ще одна ЗВТ – із Британією. Вона не набрала чинності, проте вже кажуть про її перегляд.

– Із Британією наша тактика досить проста.

Ми пішли за принципом плавного переходу режиму вільної торгівлі від Угоди про асоціацію з ЄС до двосторонньої угоди з Британією.

Але у нас є домовленість, що ми на другий рік переговорів починаємо думати над переглядом. Якщо угода запрацює наступного січня, вже у 2022 році ми почнемо розмову про збільшення доступу на їхній ринок.

Як не дивно, Британія не стоїть у дуже глибокій захисній позиції. У нас дуже багато спільних цілей. Є досить позитивний погляд на українську аграрну продукцію.

– З якими країнами ми плануємо найближчим часом почати чи оновити переговори про ЗВТ?

– Це великий список. В принципі, ми готові до ЗВТ з усіма нашими провідними торговельними партнерами.

– Навіть із Китаєм?

– Так. Адже наразі доступ нашої продукції на ринок Китаю обкладається більшими митами, ніж китайська продукція до нас. Тому нам вигідно вести переговори і з КНР.

Ми наблизилися до початку переговорів з більшістю країн Північної Африки.

Десь у грудні це оформиться в офіційні заяви або меморандуми, починаючи від Єгипту до Марокко.

Також у наші пріоритети входять Йорданія, В’єтнам та Індонезія.

– А як щодо Сполучених Штатів?

– Україні це потрібно політично, тому що для нас це дуже важливий партнер. На жаль, чинна адміністрація була дуже консервативна і стосовно України, і загалом. Однак майбутня адміністрація не буде менш консервативною в плані торгівлі.

– Ми вели перемовини ще й Сербією. Це ще актуально?

– Поки що ми бачимо, що треба зробити крок назад і зрозуміти, чи ми готові до переговорів. Тому що останнього разу переговори з Сербією велися в 2013 році.

Ми намагалися їх оновити, проте нам треба вийти на порозуміння з приводу того, який взагалі інтерес Сербії в укладенні цієї угоди.

Очевидно, він є. Але при цьому Сербія досить обережно ставиться до України, тому ми знову зараз не на технічному рівні.

Якщо з Туреччиною ми говоримо про якісь конкретні товари, то з Сербією ми знову опинилися на концептуальному рівні.

"Наше завдання у відносинах з ЄС на наступне десятиріччя"

– Для руху в ЄС Україні потрібна амбітна мета. Що може нею стати?

– У нас є кліматичні зміни, де буде величезна дискусія і великий обсяг роботи, переформатування, озеленення всіх відносин, угоди, торгівлі і багатьох процесів. І це маса роботи на наступні 10 років.

– Green Deal – це більше загроза для українського бізнесу чи можливість?

– Це реальність. Будь-які зміни – це виклик. Чи це загрозливий виклик, чи обнадійливий – залежить від того, як ви до цього ставитеся.

Але ці зміни вже відбуваються, і питання полягає в тому, якою буде наша реакція на них.

Ми можемо сказати: "Ми хочемо оце і розуміємо, які будуть наслідки". Або ми будемо впиратися, і наслідком цього буде наше фактичне сповзання в минуле.

Наша амбіція полягає в тому, щоб ситуацію України Євросоюз враховував при формуванні своїх цілей та завдань, своїх норм. На сьогодні саме це є найбільшим викликом.

Ми готові до амбіцій. Це позиція і влади, і бізнесу, і експертного середовища. Тобто у нас цей консенсус є.

Тому питання полягає в тому, як правильно його запустити і в співпрацю з ЄС, і отримати фінансову підтримку, і організаційну підтримку. І таким чином, щоб українська економіка за наступних 10 років модернізувалася, розвивалася і стала кліматично більш дружньою.

Але тут питання в тому, що ми не повинні повторити події 1990-х, коли номінальне зменшення викидів СО2 нами було досягнуто лише за рахунок закриття виробництва.

– ЄС готовий враховувати наші аргументи?

– Думаю, так. Ми ж не стаємо в опозицію до ЄС, ми говоримо про діалог. І це – наша велика перемога.

Тепер питання полягає в тому, що ми маємо в рамках цього діалогу сказати, що ми бачимо такі вектори: енергоефективність будівель, утеплення, використання електроенергії, відмову від вугілля.

І це наш внесок у спільний кошик, адже сам ЄС каже про Європу як про континент в цілому, і ми є його частиною.

– Для руху в ЄС потрібна умовна "морквина", якою свого часу був безвіз. Чи може "зелена політика" стати нею?

– Я не впевнений, що ми можемо довго жити в таких концепціях.

Наприклад, одне з найбільших досягнень цього року – це визнання еквівалентності насіння для зернових культур, і що ми його можемо тепер виробляти в Україні і продавати в ЄС.

Це дуже технократичне рішення. Його можна, звичайно, комунікаційно назвати "насінневим безвізом", але ця епоха вже відходить.

Ідея безвізів – це ідея наздоганяння, це той рівень, який ми вже проходимо.

Тепер, коли ми багато в чому наздогнали ЄС, нам треба рухатися спільно.

Спільно працювати над тим, щоби бар’єри, які ми вже зняли, не з’явилися знову. Це те, що називається "економічна конвергенція", і це має стати нашим завданням у відносинах з ЄС на наступне десятиріччя.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"