Чи піде Сербія на воєнний конфлікт із Косовом? Якою є роль Росії у цьому конфлікті?

Погрози Белграда, переміщення сербських військових підрозділів до кордонів Косова робить дедалі можливішим створення нового фронту в Європі. Та наскільки такий сценарій є реалістичним?

Александар Оленік – один із небагатьох депутатів парламенту Сербії, що виступає на підтримку України та за санкції проти РФ.

Під час свого візиту до Києва він відповів на питання ЄвроПравди щодо політичної ситуації в Сербії, підтримки сербами України та ризиків нової війни на Балканах.

"Вучич просто боїться обірвати свою залежність від Путіна"

-Перш за все, чи залишається Сербія прозахідною державою?

-Я так не думаю. Наратив про те, що Сербія збирається в ЄС, є лише політичним маркетинговим трюком, щоб отримати владу.

Відразу після того, як Александар Вучич 10 років тому захопив владу, він не зробив нічого конкретного, щоб просунутися до членства в ЄС. Навпаки, він робить усе, щоб не наближатися до ЄС, а просто імітувати цей рух завдяки маленьким крокам.

Така стратегія дозволяє ігнорувати проведення проєвропейських реформ (тут можна скоріш казати про відкат), ігнорувати питання покарання за воєнні злочини. А є ще два окремі питання – війни в Україні та Косова.

Чесно кажучи, Вучич просто не хоче бачити Сербію в ЄС, тому що в такому випадку він не зможе порушувати правила, а він це любить.

-В цьому Вучич спирається й на настрої виборців, адже більшість із них наразі налаштовані проти ЄС…

-Правильніше казати, що зараз настрої розділилися приблизно навпіл.

Але коли Вучич лише прийшов до влади, цей розподіл складав 60-70% на користь ЄС. Проте через пропаганду та контроль влади над усіма найбільшими ЗМІ проєвропейські настрої падають.

Наприклад, поширюється наратив, що ЄС слабкий і що він скоро розпадеться. Або замовчується та допомога, яку ЄС надає Сербії.

І це при тому, що кредити Росії чи Китаю (зазначу: не допомога, а кредити, які треба буде віддавати) подаються як ключові новини.

Це обраний сербською владою шлях - публічно відсувати ЄС і просувати Росію та Китай.

Така сама стратегія й щодо України. Зараз не прийнято згадувати, але у 90-х роках Росія приєдналася до санкцій США, а Україна – ні. Або що ми отримували допомогу від України, тоді як Росія продавала зброю Хорватії, з якою ми воювали.

Тож рішення Вучича триматися так близько Росії та Путіна виглядає щонайменше дивно.

Ходить багато чуток, що Вучич просто боїться обірвати свою залежність від Путіна. Може, це правда, я не знаю. Але це точно не є  природним.

-Сьогоднішня Сербія є авторитарною країною?

-Скажімо так, ми знаходимося на межі цього.

Але при цьому не порушуючи останнього кордону - Вучич все ж не застосовує відкрито та  системно силу проти опозиції.

Втім, наразі йому це не потрібно, оскільки він контролює медіа і може закидувати опозицію тонами бруду.

А Захід вимушений заплющувати на це очі, оскільки Вучич обіцяє вирішити питання Косова.

"50% сербів підтримують українців"

-Про Косово поговоримо трохи пізніше. А якою є позиція Сербії у нинішній війні в Україні?

-За офіційними даними, у нас біля 50% людей, які підтримують українців.

Мова йде про підтримку територіальної цілісності, що можна назвати першим кроком у підтримці України.

Проблема у тому, що ми ніколи не зробимо другий крок і не введемо санкцій проти РФ.

Тож підтримка з боку Сербії існує, але є недостатньою.

Адже якщо ви сказали, що підтримуєте територіальну цілісність України, тоді ви повинні підтримати й санкції проти Росії, адже це частина однієї історії.

Натомість Сербія обирає якийсь середній шлях, свідченням якого є наше голосування в ООН. А одночасно дії Белграда виглядають просто незрозумілими. Усі ці поїздки до Москви, домовленості про газ – така позиція вже зараз приносить нам негативні наслідки.

Замість того, щоб за допомогою ЄС вирішувати наші економічні проблеми, ми крок за кроком втрачаємо ринок Євросоюзу, а під питанням може опинитися й безвіз.

Я не знаю, що Вучич збирається робити, але з часом я все більше переконуюсь, що він просто відчайдушно намагатиметься нічого не робити, залишивши все, як воно є зараз.

-Хіба це можливо? Парламент Нідерландів вже рекомендує заморозити переговори з Сербією про вступ та призупинити дію безвізу.

-Поки це лише попередження. Проте якщо нічого не зміниться, це питання буде винесено перед всіма членами ЄС і нас можуть чекати неприємні сюрпризи.

Це неприємно, але логічно. Адже якщо ви хочете бути частиною європейського політичного проєкту, то не забувайте, що ЄС – це в першу чергу антивоєнний проєкт, а вже потім – економічний.

І якщо ви не хочете слідувати зовнішній політиці ЄС та не поділяєте його принципи, то ви не заслуговуєте бути його членом – це ж елементарні речі.

І коли Вучич чи люди з його партії кажуть, що у нас є власні вимоги до ЄС, то це звучить дивно. Це ж не ЄС хоче стати вступити до Сербії, а Сербія прагне членства в ЄС.

Тому якщо влада буде продовжувати сперечатися із зовнішньою політикою ЄС, ці погрози стануть реальністю.

-Чи можливо, що Сербія після такого попередження все ж схвалить санкції проти РФ?

-Парламентська більшість є цілком контрольованою, тому все можливо.

Проте, якщо це станеться, то це викличе великий скандал – тому, якщо уряд і буде схвалювати санкції, він намагатиметься діяти якомога непомітніше.

Однак я думаю, що навіть якщо питання й дійде до санкцій, то це буде скоріш димова завіса. Для ЄС буде демонструватися готовість діяти, проте на якомусь етапі питання буде буксувати.

"Вучич хоче показати, що він проактивний, що у нього є м’язи"

-Повернемося до питання Косова. Чи є для Сербії вихід з цієї проблеми?

-Косово стало проблемою, тому що останні 30 років усі уряди, вся еліта, крім кількох партій, говорили, що Косово можливо повернути. Що ми готові чекати 5 чи 10 тисяч років, але все одно повернемо його.

Проте реальність полягає в тому, що Косово незалежне, і ми живемо у світі, де всі про це знають. І що можливостей змінити це у Сербії просто нема.

-Але президент Трамп пропонував рішення проблеми шляхом обміну територіями…

-Така ідея має певні позитивні моменти, але загалом вона негативна.

Якщо ми погоджуємося на зміну території чи відокремлення, це відкриє скриньку Пандори, адже хтось не погодиться із цим обміном, хтось залишиться поза ним, а для кого це стане дороговказом для дій.

Тому я думаю, що це був би найгірший сценарій для всіх.

-Але при цьому президент Вучич заявляє, що сербська армія може захистити косовських сербів.

-Це просто пропаганда. Я жив і працював у Косові з 2002 по 2006 роки  як адвокат з прав людини.

Сербія не може воювати із Косовом, тому що це стане війною з НАТО, адже альянс має військові бази у Косові. Ми вже один раз викликали війну з НАТО і знаємо, чим це завершилося. Безглуздо двічі робити одну і ту ж помилку.

Проблема лише у тому, що в таку можливість вірять багато сербів через пропаганду та контроль влади над медіа. І це дає Вучичу політичні бали.

Проте насправді я не вірю, щоб він пішов на такий самовбивчий крок.

-Але навіщо тоді Сербія подала запит до НАТО на розміщення своєї армії на півночі Косова?

-Усі знають, що відповідь на цей запит буде негативною.

Тож навіщо надіслали запит, якщо всі знають, що відповідь буде негативною? Просто для висвітлення у ЗМІ та для пропаганди.

Вучич хоче показати, що він проактивний, що у нього є м’язи, що він має силу і готовність зробити щось щодо Косова.

Але він не збирається воювати насправді, адже це матиме для нього погані наслідки. 

-Але в сербському уряді є політики-яструби, які закликають до використання сили проти Косова?

-Так, вони потрібні Вучичу для просування потрібних йому настроїв всередині сербського суспільства.

А також для тиску на Захід - якщо там будуть активно критикувати чинну владу, на зміну їй можуть прийти такі радикали.

-А що ви думаєте про франко-німецький план порозуміння Косово та Сербії без формального визнання?

-Для мене ця пропозиція є дуже позитивною. Можливо, вона потребуватиме певних доповнень, проте, на мою думку, це хороший початок, який відкриває достатньо простору для обох сторін для досягнення  компромісу.

Сербія не втратить все, Косово отримає більшість з того, чого прагне.

Це може бути правильний напрямок, адже формально ніхто не тисне на Сербію із визнанням Косова як незалежної держави.

Тому для мене це виглядає як одне з реальних рішень. Але тут є одна проблема – Росія.

Ви навіть не можете уявити, наскільки потужним є вплив Росії та її пропаганди у сербських ЗМІ.

"Погляд сербської влади на сусідів схожий на позицію Путіна щодо України"

-Яку роль відіграє Росія в політиці Сербії?

-Вони прагнуть нестабільності, прагнуть конфліктів.

У Росії хочуть, щоб Балкани були їхніми. А для цього їм потрібні конфлікти не лише в Косові, але й в Чорногорії чи Боснії.

Головна мета росіян - отримати точку входу в серце Європи.

Створювати проблеми, а потім пропонувати домовлятися про умови їх вирішення. Це те, що вони роблять по всьому світу, нічого нового.

-Ви згадали Чорногорію. В чому тут полягає стратегія Росії та Сербії?

-У 2006 році, коли Чорногорія отримала незалежність, Вучич був в опозиції. Він багато тоді повторював, що це було найбільшою помилкою тодішньої влади. І додавав, що якби він тоді був при владі, відокремлення Чорногорії вдалося б уникнути.

Розумієте, в чому справа - сербські націоналісти не бачать чорногорців окремо від Сербії. Це надзвичайно схоже на офіційну позицію Путіна щодо України.

Можна хіба що назвати позитивом те, що ми використовуємо не зброю, а лише політичні методи, а також пропаганду на користь Сербії та Сербської православної церкви.

До речі, важливим тут є роль Сербської православної церкви, яка є головним гравцем у Чорногорії в інтересах сербської влади. По суті, вона вже не є релігійною організацією, ставши натомість політичною партією.

Подібну політику Сербія проводить не лише у Чорногорії. Ще є Боснія і Герцеговина...

Сербія може створити безліч проблем у Боснії, якщо Вучич цього захоче. Проте наразі він зайнятий Косовом, тому Боснії наразі просто пощастило.

-Як ви думаєте, хто в Сербії є головним агентом Росії?

-Тут цілий список. У ньому не лише представники влади, але й багато опозиціонерів.

Але я виділив би насамперед силові структури: армію та поліцію. Проросійські настрої там дуже потужні. Про це всі знають, проте ніхто нічого не робить для вирішення цієї проблеми.

По-друге, це наша нафтова промисловість. Ми продали її росіянам, і тепер вона використовується в тому числі для фінансування політичних оборудок та агентів впливу.

І нарешті, це російський гуманітарний центр у місті Ніш. Його створено для протидії надзвичайним природним ситуаціям, на кшталт повеней чи пожеж. Але насправді він не займається цим, а є базою російської ФСБ у Сербії.

І це лише ключові пункти цього списку.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"