У відносинах України з США з’явилася нова дійова особа – і, за всіма ознаками, дуже впливова. 14 вересня президент Байден призначив Пенні Пріцкер на новостворену посаду спецпредставниці з питань економічного відновлення України.

Знавці американської політики згадають Пенні Пріцкер як колишню міністерку торгівлі США, що пропрацювала на цій посаді весь другий термін президента Обами.

Але ті, хто знається на українській діаспорі, почувши це прізвище, передусім згадають інше. Пенні є представницею впливової емігрантської родини Пріцкерів, однієї з найбагатших родин США зі спільним статком, що сягає $37 млрд. Статок самої спецпредставниці – понад $3 млрд.

А ще Пріцкери відомі своєї громадянською позицією та філантропією.

Для нас важливо те, що понад 100 років тому вони переїхали до США з України. До речі, село Великі Пріцьки на півдні Київщини має таку назву саме через пращурів Пенні Пріцкер. І хоча Пріцкери – це єврейська родина, вони брали активну участь у житті української діаспори. Тож саме з особистих питань "Європейська правда" почала своє інтерв’ю зі щойно призначеною спецпредставницею.

У цій розмові – також про те, що входить у мандат посадовиці, та про те, як переконати західний бізнес інвестувати в Україну ще під час війни.

– Відомо, що ви маєте коріння, пов’язане з Україною. То чи є це призначення для вас таким, що має для вас особисте значення?

– Дійсно, для мене цей шанс представляти Сполучені Штати справді є особистим. Особливо в часи цієї жахливої війни.

Моя сім'я втекла з України наприкінці 1800-х років з Київської області – з території, яку тепер хочуть захопити росіяни. І те, що тепер я отримала можливість допомагати Україні від імені Сполучених Штатів, щоб залишатися незалежною демократичною державою, просуваючись до європейської інтеграції, – це покликання найвищого порядку.

В Україні моя сім'я була власниками зерносховищ. Але вони були змушені виїхати звідси через погроми, які відбувалися тоді у царській Росії.

Коли мій прадід Ніколас приїхав до США, він не знав англійської мови. Ані він, ані моя прабабуся не мали особливих ресурсів. Але вони змогли здобути освіту, і мій прадід пройшов шлях від молодого хлопця, який вивчав англійську, продаючи газети на Максвелл-стріт у Чикаго, до фармацевта, а потім адвоката.

А моя прабабуся заснувала в Чикаго клуб під назвою Nickel Club, який полягав у тому, що щотижня жінки з її громади відкладали на допомогу новим іммігрантам з України по п'ять центів (у США п’ятицентова монета має назву Nickel).

Тож це велика частина моєї особистої історії.

– А тепер особисто ви зможете допомогти Україні відновитися від держави у війні до процвітаючої економіки. Але поясніть, якими будуть ваші повноваження?

– У мій портфель входить робота з урядом України, з урядом США та послом Бріджит Брінк і, звичайно ж, з нашими союзниками – щоби спільно прискорити економічне відновлення України.

Буде окремий фокус на реформах, що стосуються прозорості та підзвітності відбудови – це зміни регуляторного середовища, правоохоронних органів, судової системи, у сфері боротьби з корупцією, управління держпідприємствами тощо.

Іншою важливою частиною моїх повноважень є робота з приватним сектором. Я прагну переконати компанії в різних секторах економіки – в енергетиці, транспорті, логістиці, сільському господарстві, виробництві критично важливих матеріалів та ІТ-технологіях – інвестувати в Україну. Треба, щоби бізнес зрозумів, що зараз є можливості для інвестицій в Україну.

Крім того, я за посадою входитиму до міжвідомчої донорської координаційної платформи, де працюватиму з урядами держав-партнерів, з Єврокомісією та міжнародними фінансовими установами, а також з приватним сектором.

І, звичайно, це вимагає спілкування як з Конгресом, де я комунікуватиму успіхи України зараз та після війни, так і з діаспорою в США щодо можливостей, які існують в Україні.

Отже, сфера моїх повноважень буде широкою та економічно орієнтованою.

– Отже, приватний сектор, бюджетна підтримка від США та інших донорів та допомога міжнародних фінансових установ. Як на мене, у цьому списку бракує російських грошей, які мають бути конфісковані для фінансування відновлення України, чи не так?

– Це теж частина політики уряду США: ми рішуче налаштовані на те, що ті, хто уможливив путінську війну, мають допомогти компенсувати втрати.

Міністр Блінкен вже оголосив про перше використання арештованих активів олігархів на програми для ветеранів. Таких прикладів буде дедалі більше, і це буде частиною роботи Міністерства фінансів та інших відомств. І моєї теж, оскільки я маю опікуватися міжвідомчою взаємодією.

– 2024 – це рік виборів у Сполучених Штатах. Чи можемо ми бути впевненими у стабільності підтримки з боку Сполучених Штатів попри це?

– США зосереджені на задоволенні потреб України зараз, а також на довгостроковому відновленні та безпеці України.

Говорячи США, я маю на увазі не лише адміністрацію: те саме лунає від членів Конгресу з обох флангів. Є двопартійна підтримка довгострокової допомоги Україні.

Однак для того, щоби отримувати кошти від Сполучених Штатів, тепер будуть певні умови. Це не повинно дивувати нікого в Україні. Причина – те, що наш уряд хоче бачити, як Україна досягає прогресу в різних сферах. Ми хочемо бачити середовище, сприятливе для приватних інвестицій.

– Яких умов американського фінансування варто очікувати Україні?

– По-перше, це будуть умови, які гарантуватимуть, що ви будете належним чином розпоряджатися грошима.

А по-друге, йдеться про втілення реформ, необхідних для того, щоб Україна стала членом ЄС та західного торговельного блоку, чого Україна сама прагне.

– ЄС також має відігравати роль у відновленні України. Яким є бачення США щодо цього?

– На сьогодні десятки країн беруть участь у безпековій, гуманітарній та економічній підтримці України.

Моя робота полягатиме в тому, щоб і надалі був розподіл тягаря цієї підтримки між США, нашими союзниками та іншими світовими гравцями. Необхідно мобілізувати ресурси по всьому світу, в тому числі залучати трансформаційну силу приватного сектора.

– Ви думаєте, бізнес почне інвестувати в Україну ще під час війни?

– Так, економічне відновлення України відбувається вже зараз! Будується житло, інвестується в інфраструктуру, інвестується в енергетику.

Україна продемонструвала велику стійкість у воєнний час. А я маю довести гравцям приватного сектора, що є те, у що вони можуть вкладатися вже зараз. Пояснювати, що саме можна робити безпечно, буде великою частиною моєї роботи.

Для цього приватний сектор повинен краще зрозуміти ситуацію в Україні. І щоби пояснювати це, я планую візит до України.

– Як переконати іноземців інвестувати в Україну, якщо ракетний удар може знищити їхні інвестиції за секунду?

– Але технологічний сектор в Україні, він зростає вже зараз! Тобто це вже відбувається.

Інша можливість для інвестицій – це енергетична мережа, яка є спадком радянських часів. А тепер вона має можливість трансформуватися за "зеленими технологіями".

Або погляньмо на сільське господарство. Поза сумнівом є те, що Україна вже здатна виробляти сільськогосподарську продукцію. Але Україні потрібно отримати більшу додану вартість через її переробку. Це потрібно навіть попри безпекові виклики, через загрозу торговельним шляхам.

Також очевидна потреба інвестувати у видобуток критично важливих мінералів, яких потребує вся Європа та решта світу.

І, нарешті, є реальна потреба в інвестиціях у транспорт і логістику.

Звичайно, абсолютно необхідною є потреба у безпеці, а також потрібні програми страхування ризиків.

Я працюватиму над адекватним страхування від Корпорації міжнародного фінансування США (Development Finance Corporation, установа уряду США з фінансування розвитку. – ЄП), ЄБРР, Світового банку.

– Останнє питання: чи відчуваєте ви себе частково українкою? І чи не сприйматимуть вас як "занадто проукраїнську" на цій посаді?

– Зараз увесь світ надихається стійкістю та рішучістю українського народу. Я просто одна з тих, кого попросили допомогти, і для мене велика честь, що президент попросив мене допомогти Україні стати процвітаючою країною і підтримати вас на шляху до євроатлантичної інтеграції.

Йдеться ж не про позицію однієї людини. Зараз увесь світ об'єднується і проти обурливих дій Росії.

А особисто я відчуваю величезну емпатію і надзвичайно близькі стосунки з українським народом. Я не забула, що моя сім'я була змушена емігрувати з України, щоб вижити.

І я хочу підтримувати українців у найкращий спосіб, як тільки зможу.

Розмовляв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"