Складно, а може, й неможливо знайти у чинній українській владі посадовця, який мав би більш суперечливий імідж, ніж керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Опоненти зазвичай дорікають, що Єрмак має дуже високі повноваження і на формування політики держави часто має більше впливу, ніж профільні міністри.

Андрій Єрмак надзвичайно активний і у сфері зовнішньої політики. Контакти з Білим домом, "саміти миру", президентські переговори – це лише частина тем, де його роль де-факто є ключовою. І хоча у партнерів України це не викликає зауважень (західні дипломати повторюють, що готові працювати з будь-ким, кого визначить президент), у суспільстві сформувалося чимало питань, які "Європейська правда" вирішила поставити очільнику ОПУ.

Це – перше велике інтерв’ю Андрія Єрмака, присвячене виключно тематиці зовнішньої політики.  

Радимо також подивитися відео розмови, у якій не бракує гострих запитань. І ми сподіваємося, що Андрій Єрмак так само дасть інтерв’ю українським ЗМІ і щодо суперечливих питань внутрішньої політики.

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми публікуємо також стислішу текстову версію інтерв’ю. Висновки з нього лишаємо за читачами.

"Головним дипломатом країни є президент"

– Як ви думаєте, чому я до вас прийшов говорити про зовнішню політику?

– Думаю, ви бачите, що багато подій пов'язані з президентом України і, відповідно, з Офісом президента. Я думаю, з цим пов'язаний ваш інтерес до сьогоднішньої розмови.

– Не маю сумніву, що ви знаєте: у суспільстві є запитання, чому керівник Офісу президента так багато займається зовнішньою політикою.

– Я скажу так: у багатьох країнах, наприклад у США, президенти делегують дуже багато питань радникам з національної безпеки чи зовнішньої політики. В нас такий формат традиційно не дуже використовувався.

Та сьогодні багато таких функцій виконуються Офісом президента України.

Ніхто ж не буде сперечатися, що головним дипломатом країни є саме президент Володимир Зеленський. Тому я, як керівник Офісу президента, виконуючи доручення президента, цим опікуюся.

У цьому сенсі я працюю як радник з національної безпеки – як колега Джейк Салліван з США, Єнс Пльотнер з Німеччини тощо.

– То, може, варто змінити законодавство, запровадити таку посаду і написати, що її обіймає керівник Офісу або заступник?

– Це не мої повноваження – змінювати законодавство або навіть виступати із законодавчими ініціативами.

А зараз, коли триває війна, найголовніше – досягати результату. А головний результат – це перемога, справедливий мир, відновлення територіальної цілісності, гарантії безпеки щодо майбутніх нападів, повернення наших людей.

Словом, сьогодні є більш важливі питання.

– А яким є розподіл повноважень між вами і очільником МЗС Дмитром Кулебою?

– По-перше, я хочу сказати, що у нас дуже гарні відносини з міністром Дмитром Кулебою і взагалі з МЗС.

Але треба не забувати, що проти нас працює велика машина країни-агресора. В кожній країні світу, особливо на так званому Глобальному Півдні, у них є багато агентів впливу – і в дипломатії, і в медіа, і ті, хто спілкується з регіональними елітами.

Традиційна дипломатія має межі у протистоянні цій машині.

Я не бачу проблем щодо розмежування повноважень між нами. Це спільна робота. І повторюся: головним дипломатом країни є президент.

– Ви кажете, ви не втручаєтеся в повноваження МЗС. А де межа? Чим займається МЗС, міністр і де починаються ваші задачі?

– Мої повноваження закінчуються там, де закінчується доручення президента.

– А вони бувають дуже різні.

– А вони бувають різні. І це командна робота.

До речі, якщо ви слідкували за останнім візитом президента до США, то його успішною частиною була не тільки поїздка до Вашингтона, а й до штату Юта, де він мав зустріч у тому числі з багатьма губернаторами США.

А один з них – Тім Волз – став кандидатом у віцепрезиденти, у Камали Гарріс.

"Трамп розуміє, що це за війна, Америка буде підтримувати Україну"

– Оскільки вже ми перейшли до питання Сполучених Штатів, то логічно спитати. А ви спілкуєтеся зі штабом кандидата Трампа?

– Ми спілкуємося з обома партіями. Ми дуже цінуємо підтримку всього американського народу і двопартійну підтримку в Конгресі.

І безумовно, сьогодні ми працюємо з оточенням, зі штабом як кандидата Дональда Трампа, так і кандидатки від Демократичної партії, віцепрезидентки Камали Гарріс.

– Ви вже згадали про знайомство з Тімом Волзом. А із Джей Ді Венсом, кандидатом у віцепрезиденти від Трампа, ви знайомі?

– Ні. Ми з ним не знайомі.

Але ви знаєте, що президент Зеленський почав працювати, коли Трамп був президентом. І ви знаєте, нещодавно відбулася телефонна розмова Зеленського і Трампа. Вона була дуже тепла.

І президент мав можливість розповісти Дональду Трампу про те, що відбувається в Україні, про цю війну. І мені здається, він з великою увагою це слухав.

Ця розмова продемонструвала добрі стосунки і велику повагу, яку має Дональд Трамп до України, до нашого президента.

Вибори в Сполучених Штатах – це справа американського народу. Але нам дуже важливо, щоб обидва штаби, обидва кандидати, люди навколо них чітко розуміли, що відбувається в Україні. Чітко розуміли, на якій стадії війна, чітко розуміли нашу стратегію.

І дуже важливо, щоб в обох кандидатів дійсно був план української перемоги і була стратегія, підкреслю, саме перемоги.

– Кажуть, Дональд Трамп навіть сказав президенту Зеленському, щоб той не слухав розповідей про його готовність поступитися Путіну.

– Так, він це сказав. Що не треба звертати увагу на фейк-ньюз, які з'являються про це. Що він чітко розуміє, що це за війна, і що Америка підтримувала і буде підтримувати Україну. І це дуже важливо.

– Дональд Трамп приїде до України під час виборчої кампанії?

– Не знаю і думаю, що це буде важко, але таке запрошення він має.

– Чи реалістично, що у разі перемоги він приїде до нас ще до інавгурації?

– Тут шансів більше, і це стосується будь-якого кандидата, який переможе. Мені здається, і для цього є аргументи, що підтримка України – це найуспішніша американська інвестиція за останні роки.

– Не можу не спитати про відмінність між кандидатами у віцепрезиденти. Є Тім Волз, який розуміє, що Україна має перемогти, каже про це публічно, підтримує нас. І є Джей Ді Венс, який оперує тезами, вигідними Росії.

– Ми розуміємо, що це різні люди, але нам треба працювати, нам треба змінювати цю позицію.

І те, що я бачив у медіа останніми днями, свідчить, що навіть риторика Джей Ді Венса змінюється.

Я, чесно кажучи, не вірю, що коли-небудь (у майбутньому. – ЄП) у Сполучених Штатах може бути президент, який би не розумів, що таке Росія, і який би на ідеологічному рівні не був налаштований щодо підтримки України.

Зараз між США і Україною вже відбулися історичні зміни. Ми стали партнерами, дійсно, в нас дуже потужні союзницькі відносини. І я не вірю в те, що будь-який наступний президент Сполучених Штатів буде налаштований інакше.

"Є умови, без яких цей другий Саміт миру не може відбутися"

– Поговорімо про завершення війни, про перемогу України. Відбувся перший Саміт миру, і ми чуємо постійно від президента Зеленського, від вас, що необхідно провести другий, причому якнайшвидше, вже цього року. Куди ми поспішаємо?

– Перший самміт був інавгураційним.

Дуже важливо, що на ньому було більш ніж 100 країн і міжнародних організацій, переважно на рівні лідерів. Що всі ці країни були єдині у виступах щодо української незалежності, територіальної цілості в міжнародно визнаних кордонах, суверенітету.

Так, ви можете сказати, що деякі країни не приєдналися до фінального комюніке. Ми були готові до цього, знали їхню позицію і продовжуємо працювати.

Що стосується другого саміту: президент наполягає, що

другий саміт може відбутися тільки тоді, коли буде готовий спільний план.

Що таке спільний план?

"Формула миру" Зеленського з десяти пунктів була анонсована у 2022 році. Але тоді це були просто назви пунктів. А після зустрічі на рівні радників з нацбезпеки у Джедді було узгоджене рішення створити тут, у Києві, десять робочих груп на рівні послів і експертів, які вже напрацювали реалізацію кожного з цих пунктів. Що треба для виконання кожного пункту, конкретні кроки і строки.

Серед 10 пунктів "формули миру" є ті, щодо яких у світі є спільна позиція – з них ми почали на першому саміті.

І є більш важкі – такі як відповідальність, виведення російських військ, відновлення територіальної цілісності тощо.

Зараз є завдання президента працювати над організацією тематичних конференцій, які би зафіксували ці напрацювання робочих груп на високому рівні – або міністрів, або радників, або, наприклад, омбудсменів для гуманітарних питань, або спікерів парламентів – щоб у підсумку скласти цей спільний план.

Ми не хочемо, щоб ця робота тривала місяцями.

Тут і далі – фото "Європейської правди"

– То все-таки, другий саміт буде цього року?

– Подивимось.

Ми хочемо, щоб це було, але є умови, без яких цей другий саміт не може відбутися (зокрема, країнами має бути узгоджений цей спільний план. – ЄП).

Але, по-перше, не треба ставитися до другого саміту як до чемпіонату світу. Мовляв, зустрічі на рівні радників – це відбірковий етап, перший саміт – півфінал, другий саміт – фінал, і на ньому все закінчиться.

Звісно, дуже би цього хотілося, але ми реалісти.

– Тобто буде другий "фінал"?

– Це буде залежати від того, скільки країн підтримають наш план.

Потенціал ми вже побачили на першому саміті.

По-друге, ми чітко розуміємо, що ніякого сенсу у прямих перемовинах з країнами не існує. Це не дає результат, який потрібен України.

– Але ж вже були заяви, що країна-агресор може взяти участь у другому саміті!

– Я зараз поясню.

Та спершу наголошу: я сподіваюся, що робота з країнами, які наразі не приєдналися до комюніке, призведе до того, що вони підтримають наш план. Бо він відповідає тому, що ці країни озвучують публічно! Усі вони говорять про принципи ООН, про міжнародне право, про територіальну цілісність. І їхня підтримка важлива для тиску на РФ.

Що стосується участі країни-агресора.

Дійсно, можлива участь у другому Саміті миру представника Росії, якому може бути переданий оцей план.

Але це не означає початку перемовин з Росією. Ні, не про це йдеться!

Ми хочемо, щоб навіть ось така зустріч, на якій можна передати цей план, відбувалася не у форматі Україна-Росія, а за присутності всіх країн, які підтримали наш план.

– Путін може бути тим представником Росії, з яким ми готові зустрітися?

– Я думаю, що дуже рано про це говорити, хто може.

– Це означає, що відповіді "ні" щодо зустрічі з Путіним немає. Бо раніше звучало, що ми в принципі не будемо з ним контактувати.

– Цю відповідь не я даю, а дає рішення Ради національної безпеки і оборони.

"Україна в складі ЄС – це є інтересом Китаю"

– Ми вже почули від офіційних представників РФ, що Росія не поїде на цей саміт.

– А як ви собі уявляєте, що Росія так казатиме, якщо на другому саміті буде представник Китаю, буде представник Бразилії і, безумовно, всі представники країн, які були на першому саміті?

Якщо навіть такі країни будуть там присутні!

– Дуже просто. Вона просто туди не приїде.

– …Ви знаєте, якщо подивитися без емоцій, то українські умови повністю відповідають вимогам міжнародного права. Україна не хоче нічого більшого, лише справедливості.

Вимоги України дорівнюють умовам міжнародного права. А навіть країни, які займають позицію незрозумілу – назвемо це так, щоб їх не ображати, – вони ж усі говорять, що хочуть долучитися, допомогти, щоб війна завершилася, щоб прийшов справедливий мир.

То ось вам план!

Якщо ви за територіальну цілісність, чому нема тут вашого підпису, чому нема вашої підтримки?

І повірте, ніхто, або максимальна більшість країн світу, не зможуть сказати на біле – чорне.

– Зможуть. Але я хочу перепитати про цей майбутній план. На перший Саміт миру ми винесли тільки три пункти "формули миру". На другий саміт ми плануємо винести всі 9-10 пунктів?

– Я не можу цього сказати чітко.

Але якщо буде хоча б маленька можливість, що другий саміт наблизить нас до закінчення війни, до справедливого миру, а це означає – щоб не було інших тлумачень – української перемоги…

Бо що таке перемога? Перемога – це відновлення територіальної цілісності України. Перемога – це гарантії безпеки. Перемога – це повернення всіх наших людей.

Перемога – це відповідальність воєнних злочинців. Перемога – це отримання компенсацій для відновлення нашої країни. Перемога – це повернення всіх українських дітей. Перемога – це нова структура безпеки в Європі, де Україна точно відіграватиме одну з провідних ролей.

– Те, що ви кажете, суперечить одне одному. Те, як ви описали перемогу – безспірно. Але ви кажете, що навколо цих пунктів може об'єднатися весь світ включно з Китаєм і Бразилією, але це не так, це неправда.

– На сьогодні – так, я згоден.

– Питання покарання воєнних злочинців чи виплати репарацій об'єднують хіба що половину учасників Саміту миру. План виведення російських військ ніхто не береться скласти без Росії. А ви кажете, що ми намалюємо план перемоги, під ним підпишуться всі держави. Це не так!

– Згоден з вами, що не всі пункти мають перспективу бути підтриманими більшістю країн.

Але, наприклад, притягнення до відповідальності не потребує підтримки всіх країн. І ми розуміємо, що деякі країни в силу своїх національних, історичних питань на це не підуть. Це не означає, що вони не підтримують Україну, і до цього треба ставитися з повагою.

А є головні пункти, для яких дуже важливо мати більшість країн.

Наприклад, коли ви говорите про вивід військ як проблемний пункт, то я спитаю: а як інакше відновити територіальну цілісність? А її всі підтримують.

Так, тут потрібна ювелірна робота. Треба знайти підхід і до країн, які ще не приєдналися до комюніке. Вони повинні побачити свій національний інтерес у тому, що Україна є сильною незалежною державою у міжнародно визнаних кордонах.

Наприклад, я вважаю, що Україна в складі ЄС є дуже важливим ринком для Китаю, і це є інтересом Китаю.

"У нас дуже поганий досвід залучення посередників"

– Від деяких партнерів доводиться чути, що необхідно шукати компроміс, а отже, йти на поступки. Україна готова на поступки у втіленні 10 пунктів мирного плану?

– За президента Зеленського ніколи не буде нового "Мінська", не буде такого, чого не прийме українське суспільство, що не відповідає інтересам України.

– Повторю запитання: Україна готова йти на поступки у формулюванні пунктів плану миру?

– Яких саме?

– Давайте перерахуємо. Територіальна цілісність?

– В усіх пунктах "формули" є абсолютно чіткі відповіді…Яка може бути інша територіальної цілісності, ніж міжнародно визнаний кордон України?

– Мені потрібна пряма відповідь на питання про те, чи готова Україна йти на поступки.

– А як ви вважаєте, українське суспільство, люди, які втратили своїх близьких, люди на фронті готові йти на компроміс?

– А якщо опитування покажуть, що суспільство готове, то і ви будете теж готові?

– Якщо сьогодні спитати людей, які на фронті, які в Херсоні, які в Харкові, чи готові вони (на компроміс) – то я думаю, що, по-перше, вони здивуються цьому запитанню.

І ми вже одного разу пішли на компроміс. Ми мали "Мінськ", Нормандський формат. А Росія використала це як час для підготовки (до нового вторгнення. – ЄП).

Будь-який заморожений конфлікт, будь-яке невирішене або несправедливо вирішене питання завжди є ризиком вибуху в майбутньому.

Сьогодні, між іншим, річниця початку агресії проти Грузії. У них немає війни, є окуповані території. Але чи їм стало спокійніше жити? Ні.

Я вважаю, що план президента Зеленського сам по собі є безкомпромісним. Ми не готові до компромісів у тому, що стосується незалежності України, територіальної цілісності, суверенітету.

– Багато країн хочуть бути посередниками у наших перемовинах із Росією. В нас є якісь критерії, хто теоретично може бути, хто ні? Один з критеріїв очевидний – посередник не має підтримувати Росію під час цієї агресії. Мабуть, є й інші?

– У нас дуже поганий досвід з посередниками.

Нормандський формат показав, що мати посередника, який просто сидить за столом – не допомагає. Навіть попри те, що наші німецькі й французькі друзі від щирого серця хотіли допомогти.

Це як діалог ці злочинцем без кримінального кодексу.

Він зведеться до аргументів злочинця проти аргументів суспільства. В такому сенсі нам не потрібні посередники.

Але якщо, наприклад, у нас є міжнародно узгоджений план щодо повернення українських дітей, є критерії, умови, домовлено, хто є гарантом безпеки цих дітей і так далі, то для втілення такого плану можуть бути країни, які підтримують наш загальний мирний план, але при цьому мають якісь відносини з державою-агресором.

Ось такі країни можуть нам допомогти.

Але не так, щоб допомагати при цьому агресору, не відбілювати її репутацію.

І такі країни є! Є Катар, є Ватикан, який робить спроби допомогти.

– У нас був досвід переговорів із Росією щодо так званого "зернового коридору" за посередництва Туреччини та ООН.

– У нас не було перемовин з Росією. У нас були перемовини з Туреччиною і ООН, а ООН і Туреччина мали перемовини з Росією.

Це був успішний досвід. Коридор пропрацював рік, з багатьма проблемами – але треба визнати, що він працював.

Повторення подібного формату – можливе.

"Я не кажу, що у нас із Китаєм все добре"

– Чи існують червоні лінії для відбору країн та організацій, які можуть відігравати роль посередника? Та ж Туреччина або Китай можуть ними бути?

– Країни, які мають вплив на Росію – так, точно можуть бути.

– Між тим США публічно називають Китай державою, яка уможливлює ведення Росією війни. Це не має значення?

– Це має значення. Ви знаєте, що міністр Кулеба нещодавно був у Китаї, говорив зі своїм колегою (міністром Ваном Ї), зокрема про це. Спецпредставник Китаю (Лі Хуей) був у Києві декілька місяців тому, ми декілька годин дуже відверто про це говорили.

Я ж не кажу, що у нас усе добре. Але Китай точно має величезний вплив на Росію.

– Але Китай боїться сказати, що він підтримує територіальною цілісність України. Цього не було навіть у заяві китайського МЗС після зустрічі з Кулебою.

– Це так, цього не було. Але спецпредставник Лі Хуей у Джедді про це говорив. На зустрічах на рівні робочих груп посол Китаю теж говорив, що Китай підтримує територіальну цілісність України.

Та ви праві, в офіційних заявах після зустрічі міністрів я теж цього не побачив. Що ж, треба працювати.

Я нагадаю, що до повномасштабного вторгнення Росії були Франція, Німеччина, які дуже хотіли нам допомогти, але в них теж була інша позиція, ніж наша. Наразі вони повністю змінили свою позицію, стали нашими союзниками.

Тож я реаліст, але вірю, що роз'яснення нехай навіть сто разів, пошук спільних інтересів дають результат. Не тільки з Китаєм. З Індією ми маємо певний прогрес, і я думаю, що в майбутньому ви побачите деякі результати. Це треба робити з Бразилією. Інший приклад – візит президента Південної Африки з групою африканських лідерів, який багато чого змінив.

Так, це не означає, що завтра вони стануть повністю проукраїнськими, але це робота, яка приводить до результату. 

"Наша мета у відносинах з Угорщиною зрозуміла, але дуже складна в реалізації"

– Поговорімо про Угорщину. Ми тривалий час чекали на зустріч Зеленського і Орбана, вона відбулася. Що далі?

– Дуже добре, що вона відбулася.

Я був у той час у Сполучених Штатах, але знаю, що була дуже відверта розмова.

– А потім Орбан поїхав до Москви і Китаю?

– Так, Орбан поїхав до Москви, до Китаю. Ми про ці плани не знали. І його риторику ми не підтримуємо, не поділяємо.

Але давайте нагадаю: Угорщина є нашим сусідом, Угорщина є членом Європейського Союзу і НАТО. Це вимагає від нас працювати над тим, щоб мати нормальні, робочі, сусідські відносини з Угорщиною.

Це непросто.

Є моменти, де у нас різні позиції, але ми повинні говорити, і добре, що цей діалог відбувається.

Угорщина була на Саміті миру, приєдналась до комюніке саміту.

– Глава угорського МЗС Петер Сійярто був на Саміті миру, але не прийшов навіть на спільне фотографування, його не бачили у пленарній залі, він тікав від усіх.

– Кому потрібно – ті його бачили.

Він був на нашій панелі щодо повернення викрадених дітей. Запізнився, але прийшов і виступив дуже добре. Він сказав, що Угорщина готова робити все необхідне, запропонував залучати їх, якщо треба.

Я не кажу, що в нас нема (проблемних) питань. Їх дуже багато. Але наш стратегічний інтерес – мати з ними нормальні добросусідські відносини.

Це не означає, що ми повинні йти на якісь компроміси зі своїми принципами. Ні, треба говорити, роз'яснювати, знаходити якісь спільні проєкти, які не стосуються країни-агресора, але стосуються нас і наближають нас до мети. А наша мета (у відносинах з Угорщиною. – ЄП) – щоб коли буде голосування в НАТО щодо запрошення України чи щодо вступу України в Альянс, голосування в ЄС щодо нашого просування до членства – нам не довелося чекати, доки хтось із наших партнерів погодиться вийти попити каву.

Оце наша мета. Вона зрозуміла, але дуже складна в реалізації.

Тому над нею треба щоденно працювати – тільки так можна отримати результат.

– Ви усвідомлюєте, що Орбан насправді не зацікавлений у вирішенні так званого питання угорської меншини? Що його не турбує меншина, а Україна – це інструмент, щоб шантажувати Брюссель і вибивати гроші?

– Я відповім так: нам треба зробити, щоб не було подібних питань і припущень. Щоб не було жодного шансу цей момент використовувати. І Україна зробила практично все для цього.

– Щоб мати позитивні зрушення у відносинах з Угорщиною, Україна має щось зробити. Потрібні певні поступки. Зокрема, 11 пунктів, які Сійярто передав вам на зустрічі в Ужгороді, потребують зміни законодавства України. Є якісь червоні лінії у цих поступках?

– Я розповім про ту зустріч. Коли ми залишилися утрьох з Петером Сійярто і Дмитром Кулебою, у нас була дуже відверта розмова.

І ми сказали: дивись, ви хочете повернутись максимально до законодавства, яке було декілька років тому. У нас є чітке розуміння, в яких питаннях це неможливо. Але поясніть, в чому ви бачите проблему зараз? І ми готові шукати вихід, виходячи водночас з того, що угорська спільнота на Закарпатті – це в першу чергу українські громадяни.

Тож десь ми готові піти вам назустріч, де ми не бачимо ризиків для України, а десь – готові запропонувати вам рішення, виходячи з наших національних інтересів. І готові з вами його обговорювати.

Але, звичайно ж, це не питання моє або міністра закордонних справ. Тому для цієї роботи ми створили групу, до якої ходять усі профільні міністри. Вони про це говорять, робота триває. І я знаю, що прем’єр Віктор Орбан відзначив під час зустрічі з нашим президентом, що він позитивно оцінює те, як відбувається ця розмова.

– У чому полягають наші червоні лінії?

– Єдина червона лінія – наші національні інтереси. Це і суверенітет, і єдність країни. Про це можна годину говорити. Але загалом – це наші національні інтереси та наша безпека.

– Тим часом ми зупинили транзит нафти концерну "Лукойл". Є враження, що ми це зробили для того, щоби зробити Орбану боляче.

– Перш за все, санкційна політика не повинна послаблюватися. Санкції працюють, і вони точно роблять боляче Росії та її військовій машині, і з кожним роком їм буде ще більш боляче. Тому про послаблення санкцій можна буде говорити лише тоді, коли Росія виведе війська і припинить агресію.

Ну а наші санкції проти "Лукойлу" – це жодним чином не інструмент проти Угорщини.

– Чи нам треба взагалі припинити транзит російської нафти і газу?

– В перспективі – безумовно.

Коли саме – не можу відповісти, я не фахівець. Але з безпекової політичної позиції можу сказати: все те, що дає можливість військовій машині Росії продовжувати працювати – безумовно треба припинити.

"Усі кажуть, що це Офіс президента. Але це плітки"

– Не можна не згадати про Польщу і очікування, що польська ППО допомагатиме Україні збивати ракети та дрони. Цього немає.

– По-перше, Польща наш друг і союзник.

Можу сказати, що консультації з нею про це тривають, і я не хотів би говорити більше про це дуже сенситивне питання.

– Є також очікування від Заходу щодо дозволу на удари далекобійною зброєю вглиб РФ. Тут рух є?

– Ми вважаємо, що мати право на такі удари – це абсолютно справедливо.

Коли російська ракета прилітає по "Охматдиту" – як можна обмежувати нашу відповідь на це?

– Але США ці обмеження накладають.

– Питання непросте. Треба почати з того, що без допомоги партнерів, в першу чергу з США, у нас була би, м’яко кажучи, зовсім інша ситуація. І треба з повагою до цього ставитися.

І якщо для того, щоб змінити думку Вашингтона – як це відбувалося з Patriot, з F-16, з багатьма питаннями, – треба сто разів зустрітися, сто разів з повагою пояснити, то це просто треба робити.

– На завершення давайте поговоримо про перемогу. Для мене особисто очевидно, що Україна переможе. Питання, коли це станеться і яку ціну заплатить увесь світ. І на жаль, Україна заплатить найбільшу ціну. А наші партнери починають усвідомлювати необхідність перемоги?

– Сергію, я хочу повернутися у 2014 рік.

У 2014 році, коли Росія все це почала, мабуть, Захід не побачив від нас, що ми об'єднані, що ми готові до якихось потужних дій.

Чому 24 лютого 2022 року стало таким безпрецедентним, чому цього не відбувалося у 2014-му? Чи є в цьому тільки провина Заходу?

Безумовно, українська нація здивувала Захід тим, як прості люди руками зупиняли танки, як з першої години президент почав звертатися до парламентів.

Ми показали, що не здамося, що для нас це питання виживання.

Ви мене питаєте, як змінюється підтримка перемоги Заходом? Вони ж стежать за тим, що ми робимо, як ми говоримо, наскільки ми послідовні, наскільки ми об'єднані.

– Слухайте, але ж об'єднання (в українській політиці) немає. Ми бачимо, що влада – як кажуть, Офіс президента – блокує відрядження народних депутатів від опозиції. Як депутатів "Євросолідарності" не пустили на з’їзд Трампа. Ми бачимо, що, на жаль, влада часом діє проти інтересів України, коли йдеться про внутрішню боротьбу.

– Сергію, ви ж професійна людина і оперуєте фактами. Коли ви говорите, що хтось кудись там не поїхав, ви ж чітко розумієте і знаєте наше законодавство.

Який вплив?

Ясно, що сьогодні, що б не відбувалося – всі говорять, що це Офіс президента. Але ви ж не та людина, яка живе якимись плітками.

Міф про наше роз'єднання – в інтересах тільки Росії, і він не відповідає дійсності. Я не погоджуюсь абсолютно, що в нас сьогодні немає об'єднання.

– Як Андрій Єрмак ставиться до обмеження зовнішньополітичної діяльності народних депутатів? Андрій Єрмак, який не впливає на це рішення, окей.

– Якщо ви сьогодні запитаєте у, я не знаю, більшості депутатів, то Андрій Єрмак за дорученням президента запропонував депутатам Верховної Ради – і я дуже вдячний, що вони підтримали, – створення депутатських груп, які допомагають нам працювати.

І я дуже високо ціную все, що роблять депутати щодо досягнення тих цілей, які нас приводять до нашої перемоги.

І в США депутати приїхали не до Вашингтона, не до Нью-Йорка, а приїхали до різних штатів. Я не впливав, поїхали вони чи не поїхали – але я підтримую цю діяльність, роблю все, що в моїй компетенції, бо вона сьогодні разом з усіма іншими веде нас до результату, який нам потрібен.

Депутати дуже допомагали по "формулі миру", деякі депутати були з нами на Мальті (на зустрічі радників. – ЄП). Навіть деякі депутати презентували результати робочих груп. вони не просто були присутні, вони виступали, їх чули.

До критики – якщо це просто критика в демократичному суспільстві – я ставлюся абсолютно нормально, з повагою. Для цього ми пройшли дві революції. Але якщо це критика, яка веде нас до результату.

Коли це обвинувачення, просто образи – це не є критикою.

Український народ хоче: якщо ти сьогодні на державній посаді, незалежно від того, депутат, керівник Офісу, міністр і так далі – роби все для того, щоб ця війна закінчилася українською перемогою, прийшов справедливий мир.

А потім будемо розбиратися.

Коли дійде час до виборів, український народ скаже, хто йому подобається, а хто не подобається.

Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"