Термін "енергетична дипломатія" звучить для українців дещо екзотично – більш звично й буденно чути про енергетичну незалежність, обговорювати проблеми енергобезпеки і давати рекомендації щодо енергетичної політики.

Однак світова тенденція останнього десятиліття показує, що енергетична дипломатія – це не модний бренд або прикмета часу, а, насамперед, інструмент для лобіювання інтересів (політичних, економічних, культурних) держави на міжнародній арені.

На початку ХХІ століття концепція енергодипломатії була представлена в Енергетичній стратегії РФ. В даному документі поставлено мету перетворити російський газ і нафту з комерційного на стратегічний ресурс, здатний забезпечити реалізацію ключових геополітичних інтересів Росії.

Синхронно з процесом введення в обіг даного поняття в Російській Федерації з'явилася нова спеціальність – енергетична дипломатія. Зокрема, у структурі Університету МГИМО запрацював Міжнародний інститут енергетичної політики і дипломатії, який протягом останніх 15 років підготував більше тисячі фахівців.

Сьогодні енергетичний фактор Москва активно використовує для досягнення своїх геополітичних цілей.

Наприклад, військові дії на Сході України в сумі з гучними заявами про припинення транзиту газу по українській території в кінці 2019 року створюють додаткові ризики для приходу потенційних інвесторів в нашу країну, а без іноземних інвестицій (фінансових, інноваційних) досягти високих обсягів видобутку газу, здатних покрити внутрішню потребу, фактично неможливо.

Також вони сприяють виникненню панічних настроїв у європейських країнах, що призводить до нераціональних фінансових вкладень (наприклад, будівництво "Північного потоку-2").

Енергетична дипломатія стала новим функціональним напрямком європейської дипломатії. Так, Рада Європейського союзу 20 липня поточного року визначила план дій для європейської енергетичної дипломатії.

До пріоритетів енергодипломатії ЄС віднесено зміцнення і розвиток кооперації та діалогу в енергетиці з країнами-виробниками і транзитерами енергоресурсів, підтримка зусиль зі зміцнення глобальної енергетичної архітектури та багатосторонніх ініціатив в рамках ЄС, а також посилення загальноєвропейського потенціалу енергетичної дипломатії.

Зараз в експертному співтоваристві країн Євросоюзу ведеться дискусія щодо перспектив створення Єдиного Енергетичного союзу, де у фокус дискусії поставлені політичні й економічні аспекти такого об'єднання.

Якщо в 1960-ті роки країни-експортери нафти ОПЕК створили з метою отримати контроль над своїми ресурсами та їхньою експлуатацією з урахуванням національних інтересів, то сьогодні європейські країни-імпортери природного газу готові створити свого роду "європейський газовий ОПЕК" з метою забезпечення енергетичної безпеки і стабільного розвитку своїх економік.

Україна, яка знаходиться на перехресті енергетичних потоків, з її розвиненою газотранспортною інфраструктурою і найбільшими в Європі підземними сховищами газу, потребує захисту національних інтересів у сфері енергетики.

Неодноразові газові конфлікти зі східним сусідом, анексія Криму і втрата потужностей "Чорноморнафтогазу" та альтернативної енергетики, а також поточна україно-російська гібридна газова війна свідчать про те, що офіційний Київ у своєму арсеналі повинен мати набір дипломатичних інструментів для попередження та вирішення конфліктних ситуацій в енергетичній сфері.

У класичному розумінні мета енергетичної дипломатії – налагодити стабільні поставки енергоресурсів, забезпечити диверсифікацію постачальників і джерел енергії. Однак в умовах динамічного науково-технічного й економічного розвитку у ХХІ столітті до сфери відповідальності національної енергодипломатії треба віднести такі фактори і процеси:

• участь України у глобальному енергетичному діалозі (газ і атом);
• синхронізація енергетичної політики України та ЄС;
• ретельне відстеження основних трендів енергетичної революції (сланцевий газ, СПГ-технології, метангідрант тощо);
• комерціалізація національних інтелектуальних ресурсів і забезпечення доступу до міжнародних ринків нових енерготехнологій;
• залучення зарубіжних інвестицій у вітчизняну енергетику тощо.

Інструменти енергетичної дипломатії допоможуть Україні не тільки бути успішною у гібридній газовій війні з Росією, а й просувати інтереси національної енергетики в геополітичному просторі, а також успішно розвивати внутрішній ринок.

Тому на сьогодні перед українським урядом на порядку денному стоїть: реалізація one-voice energy policy на рівні профільних відомств, державних інституцій, енергетичних компаній та інших органів, а також концептуальне визначення основних зовнішньополітичних пріоритетів енергетичної сфери. Насамперед Україна повинна позиціонувати себе як частину єдиного європейського енергетичного простору, а не як транзитна країна для постачання газу в Європу.

Автор: Наталія Слободян,
експерт з питань енергетики,
випускниця програми USAID "Енергоефективність: реструктуризація газотранспортної системи"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора