"Хто не в країні – дивіться за нами у трансляції. А хто у країні – ті вже з нами", – цими словами закликали на черговий мітинг протесту в Бухаресті, що відбувся минулої п’ятниці.

Це не перша масова демонстрація проти чинної влади. Багатотисячні протести в Румунії тривають від початку минулого року, але цей став особливим, адже був організований румунською діаспорою.

Та мало хто чекав, що саме нинішня "діаспорна" хвиля протестів може стати поворотним етапом новітньої румунської історії. Це стало реальним після того, як на мітингу в п’ятницю проти мітингувальників вперше застосували сльозогінний газ та водомети. Наслідком цього стали 450 постраждалих (серед них – 35 поліцейських) та перехід протистояння у країні на новий рівень.

Імпічмент як паливо для протестів

Протести 10 серпня видавалися непересічними ще до того, як у центрі Бухареста почалися зіткнення. Перш за все, через свої масштаби. Понад 100 тисяч румунів вийшли на вулиці, вимагаючи відставки уряду Віоріки Денчіле та посилення боротьби з корупцією. Ще одна вимога – ухвалення закону, який заборонив би особам, що обвинувачуються у корупції, обіймати політичні посади.

Така масовість протесту мала дві причини.

Перша причина – те, що урядова коаліція нещодавно відзначала вагому перемогу. А прибічники боротьби з корупцією, навпаки, зазнали поразки.

Стрес-тест для Румунії: які наслідки матиме відставка легендарного борця з корупцією

Йдеться про події місячної давнини, коли президент Румунії був змушений звільнити главу Національного антикорупційного директорату Лауру Кодруцу Ковеші.

Її звільнення домоглася урядова коаліція за підтримки Конституційного суду. Президент не бажав звільняти Ковеші та понад місяць ігнорував рішення суду, але зрештою був змушений поступитися.

Друга причина – те, що після цього політичні апетити уряду ще зросли.

5 серпня глава правлячої партії соціал-демократів Лівіу Драгня оголосив, що соціал-демократи та їхні партнери по коаліції, партія ALDE, готуються висунути президенту Клаусу Йоганнісу звинувачення у державній зраді.

Якщо таке звинувачення буде підтримано двома третинами голосів у верхній та нижній палатах парламенту, справа передається до суду, а президент відсторонюється від виконання обов’язків.

Такі кроки урядової коаліції стали каталізатором нових політичних протестів.

Слово діаспори

Роль румунської діаспори у протестах виявилася примітною: саме її представники грали першу скрипку в організації мітингів.

До слова, саме голоси діаспорян, які складають приблизно 17% від кількості виборців, посприяли перемозі Клауса Йоганніса на президентських виборах у 2014 році.

Вже тоді діаспора була "на ножах" із соціал-демократами, не підтримувала тогочасного кандидата від есдеків Віктора Понту, а також звинувачувала уряд у спробах саботувати голосування на закордонних виборчих дільницях.

Цього серпня представники діаспори знову вирішили сказати своє слово – але не у кабінках для голосування, а в Бухаресті, куди багато з них повертаються під час серпневих відпусток. Їх підтримали місцеві мешканці (в столиці Румунії рейтинг урядової коаліції також не надто високий).

Мітинг у Бухаресті 10 серпня

Та антиурядові протести за останні роки стали для Бухареста звичним явищем. Мало хто чекав, що цей мітинг - нехай навіть дуже велелюдний - призведе до значних змін.

Але все змінилося, щойно на площі Вікторії (Перемоги) почалися масштабні сутички, що залишили після себе сотні постраждалих.

Кому вигідний силовий сценарій?

Жорсткі дії поліції стали відповіддю на поведінку радикалів, які взялися кидати в бік жандармів пляшки та бруківку. Найбільше постраждала жінка-поліцейська, в якої відібрали зброю, повалили на землю та довго били – наразі повідомляється, що вона може залишитися паралізованою.

Втім, питання про те, хто ці провокатори, залишається без відповіді.

Існують два протилежних варіанти пояснень.

Перша версія, урядова, каже, що радикали прагнули силового повалення уряду та конституційного ладу – щоправда, цю версію ставить під сумнів слабка підготовка "перевороту". До того ж одна лише зміна прізвища прем’єра нічого би не виправила. В Румунії є впевненість, що країною керує не прем’єр, а лідер соціал-демократів Драгня. А його позиції (та позиції правлячої партії) лишаються достатньо сильними.

Тому є також друга версія, більш поширена серед мітингувальників. Вони вважають, що провокатори насправді грали на користь влади, намагаючись дискредитувати мирні протести.

Так це чи ні, але цього не сталося.

Після силових сутичок 10 серпня румуни вийшли на протести і в суботу, і в неділю – і цього разу мітинги пройшли гранично мирно.

Та протистояння політиків від того не згасло.

Президент Румунії вже традиційно виступив на підтримку протестувальників. Він назвав поведінку поліції брутальною та непропорційною.

Своєю чергою, міністр внутрішніх справ Кармен Дан заявила, що особисто не давала наказу на застосування сили, проте вважає дії поліції виправданими. А вже згаданий лідер соціал-демократів Лівіу Драгня додав, що вважає президента Йоганніса політичним спонсором насильства та екстремістської поведінки.

Зрештою, соціал-демократи повідомили, що також готуються до мітингів, які б засвідчили масову підтримку дій уряду.

А відповідно, вже незабаром політичне протистояння у Румунії може вийти на новий рівень.

Наслідки для ЄС та України

За подіями в Румунії уважно слідкують європейські політики. І це не випадково. Досі, попри політичну кризу, Румунія не кидала виклик Брюсселю – принаймні так відверто, як це роблять зараз Угорщина або Польща.

Втім, відставка Лаури Ковеші та бажання уряду отримати повну владу у країні, ігноруючи опозицію, підвищують вірогідність конфлікту Бухареста і Брюсселя.

Єврокомісар з питань правосуддя Вера Юрова вже заявила, що Румунія має продемонструвати свою надійність, особливо в питаннях, що стосуються сфери правосуддя.

У Брюсселя є й інша причина для занепокоєння – з 1 січня 2019 року Румунія починає головування у Європейському Союзі.

На період її головування припадає врегулювання питання Brexit, міграції, трансатлантичних розбіжностей і формування бюджету ЄС на наступні сім років. І якщо внутрішньополітична ситуація в Бухаресті не стабілізується, то складнощі можуть виникнути і у вирішенні питань європейського порядку денного.

Ще один імовірний наслідок: внутрішньополітичні чвари можуть відвернути традиційну увагу румунських політиків... від Молдови. А там, між іншим, наприкінці серпня теж очікуються антиурядові протести, а в кінці лютого відбудуться парламентські вибори, на яких чималу підтримку можуть здобути проросійські політичні сили.

Що стосується України, то поглиблення румунської кризи не лише загальмує міжнародно-політичну співпрацю двох держав (а вона в останні роки демонструє позитивну динаміку попри зміну урядів), але й геополітично послабить важливу союзницю Києва у Чорноморському регіоні.

Але не менш важливим є інше.

Румунію вважають зразком для України у питаннях протидії корупції. Національний антикорупційний директорат під керівництвом Лаури Ковеші взявся за розслідування корупції на найвищих щаблях влади – аж до кримінальних справ проти колишнього прем’єра, родини екс-президента та діючих урядовців.

І якщо у Румунії за відставкою легендарної антикорупціонерки почне згортатися також боротьба з корупцією, це стане сигналом для тих, хто ладен вірити у переможну силу корупції у країнах Східної Європи. В тому числі – в Україні.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"