Державна допомога бізнесу. Досвід Литви для України

П'ятниця, 1 серпня 2014, 13:35 — Сігітас Цемнолонскіс, для ЄвроПравди

Одним із зобов’язань України, взятих при підписанні Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, є запровадження системи контролю за наданням державної допомоги.

Ця проблема є досить болючою для України, адже зловживання державною допомогою вже давно стало характерною ознакою "бізнесу по-українськи". 

Державна допомога суб’єктам господарювання не лише впливає на бюджет. Вона передбачає вплив на конкуренцію та торгівлю у формі субсидій, податкових пільг та інших форм державних концесій на користь окремих підприємств. Відповідно, така допомога може мати негативний вплив на діяльність інших підприємств.

У сучасну епоху вільної торгівлі ці типи державного втручання в економіку є проблематичними, якщо вони суттєво впливають на торгівлю і конкуренцію.

Саме тому запровадження системи контролю за наданням державної допомоги, що призводить до унеможливлення застосування вибіркових заходів державної підтримки для окремих (наприклад, державних) підприємств, підвищує конкуренцію і усуває обмеження для функціонування ринкової економіки.

Україна має ухвалити законодавство у сфері державної допомоги та створити операційно незалежний орган із контролю за державною допомогою, створити реєстр та мапу такої допомоги, а також щорічно звітувати про її надання.

Першим кроком на цьому шляху стало ухвалення 1 липня закону "Про державну допомогу суб’єктам господарювання". Цим законом встановлюється механізм контролю за державною допомогою, який координується на центральному рівні, а також правові рамки для запровадження такого механізму. 

Подібний шлях у минулому десятиріччі пройшли всі нові держави-члени ЄС, а тому їхній досвід є показовим для України.

Вимоги до Литви щодо контролю за державною допомогою були закріплені в 1990-х роках в Білій книзі по внутрішньому ринку та в статтях 33 – 37 Угоди про вільну торгівлю та питань, пов’язаних з торгівлею.

1995 року Литва та Європейський Союз уклали Європейську Угоду, яка набрала законної сили 1 лютого 1998 року. Дана Європейська Угода розширила зміст попередньої Угоди про вільну торгівлю між Литвою і ЄС, а саме статтею 64. Ця стаття передбачала необхідність оцінки державної допомоги на основі правил, що діють в ЄС. Настанови щодо врегулювання питань надання державної допомоги були закріплені в Правилах застосування положень про державну допомогу, передбачених статтею 64.

Відповідно до Європейської Угоди про асоціацію ще до вступу до ЄС Литва мала зобов’язання щодо:

1)    Запровадження попередньої системи моніторингу державної допомоги;

2)    Забезпечення функціонування системи відповідно до практик ЄС, беручи також до уваги той факт, що при наданні державної допомоги Литва могла вдаватися до максимальної гнучкості, враховуючи низький рівень економічного розвитку;

3)    Забезпечення відкритості у сфері надання державної допомоги.

1996 року в Литві вперше почала діяти система моніторингу за державною допомогою разом з Офісом з конкуренції та захисту прав споживачів (пізніше переіменований в Раду з конкуренції). Цей Офіс мав розробити процедуру імплементації моніторингу державної допомоги та підсилити контроль за наданням державної допомоги.

При запровадженні системи державної допомоги Литва застосувала максималістський підхід до цієї проблеми.

Згідно з вимогами ЄС, Литва була зобов’язана лише визначити орган, який буде відповідальним за контроль над державною допомогою. Однак із самого початку Литва намагалася імплементувати і задіяти систему нагляду/заборони, аналогічну європейській.

Ця система запрацювала не одразу. З початку своєї діяльності Офіс з конкуренції та захисту прав споживачів отримав дуже мало повідомлень про надання державної допомоги.

Законодавство Литви не передбачало  жорсткої відповідальності у випадку порушення процедури, передбаченої в нормативному акті. Офіс по конкуренції мав право звернутися до Уряду або до суду з вимогою зупинити надання державної допомоги або анулювати рішення надавача державної допомоги (за винятком випадків надання допомоги Урядом). Але цього було недостатньо для забезпечення необхідного контролю.

1999 року уряд Литви уповноважив Раду з конкуренції розробити проект Закону про державну допомогу, прийнятий 2000 року.  

Завдяки цьому закону, Рада з конкуренції набула статусу органу, відповідального за моніторинг державної допомоги.

Крім того, було визначено процедури та критерії для оцінки державної допомоги, а також передбачена відповідальність її надавачів у випадку порушень цих правил.

За період з 2000 року до 1 травня 2004 року (вступу Литви до ЄС) Рада з конкуренції переглянула декілька справ щодо надання державної допомоги та щодо проектів декількох нормативних актів. За цей період Рада з конкуренції винесла рішення у 27 справах про надання державної допомоги (в середньому 6-7 справ на рік). У 21 справі Рада з конкуренції погодила надання державної допомоги, в 6 справах – не дозволила.

Найчастіше державна допомога надавалась на реструктуризацію підприємств – 50% усіх справ, тобто 14. Із них у 9 справах надання державної допомоги було погоджено і в 5 випадках було відмовлено в погодженні. Рада з конкуренції також схвалила 6 випадків надання регіональної (інвестиційної) допомоги, та по одній схемі  допомоги на інновації та операційну допомогу. В одному випадку Рада заборонила надання експортної допомоги.

Такі зміни дали литовському бізнесу нові прозорі правила для розвитку конкуренції. Підприємці отримали впевненість, що всі грають за чесними правилами і ніхто не отримує переваги за рахунок державного бюджету.

Після вступу Литви до ЄС зазначений закон втратив чинність. В ЄС державна допомога контролюється Європейською комісією.

Досвід Литви свідчить, що держава може діяти, навіть розширюючи свої зобов’язання, передбачені Угодою про асоціацію.

Литва застосувала максималістський підхід до створення системи моніторингу і контролю за державною допомогою, запроваджуючи не перехідну, а відразу європейську модель контролю, тим самим показуючи свої подальші наміри якнайшвидше стати частиною спільного ринку ЄС.

Завдяки тому, що Литва взяла на себе ширші зобов’язання, ніж були передбачені Угодою про асоціацію, після набуття членства в ЄС перехідний період був максимально коротким і не потребував тривалої адаптації до нових умов роботи.

 На даний момент Україна має всі можливості застосувати саме такий підхід.

Допомогти їй у цьому можуть проекти технічної допомоги Євросоюзу, що зараз працюють в Україні (Проект ЄС "Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС", одним з компонентів якого є саме "Державна допомога") та які розпочнуть свою роботу в майбутньому.

Автор: Сігітас Цемнолонскіс, старший експерт з питань державної допомоги Проекту ЄС "Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС"

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: