Чи оживе громадський орган асоціації, або До чого довів конфлікт з Брюсселем

Створення платформи громадянського суспільства (ПГС) Україна-ЄС, а точніше, української її частини, встигло породити чуток, експресивних заяв та плутаних повідомлень стільки, що я і сам, хоч і варюся в цьому, почав ловити себе на думці, що втрачаю логіку подій.

Здавалося б, все просто – Угода про асоціацію, стаття 469, пункт 2, де написано: "...створюється Платформа громадянського суспільства. Вона складається з представників громадянського суспільства України, з одного боку, і з представників Європейського економічного соціального комітету (ЄЕСК), з іншого боку, і є форумом для них, з метою проведення зустрічей та обміну думками".

Далі ще невеликий пункт про те, що ПГС сама визначає свій регламент.

Проте в королівстві Данському щось точно прогнило.

Перше – що це за платформа така?

Європейські бюрократи передбачили три спільних органи, що мали б займатися втіленням у життя Угоди про асоціацію.

Ось вони: урядова інституція –  Рада асоціації (працює від 15 грудня 2014 року), парламентська інституція – Парламентський комітет асоціації (запрацювала 24 лютого) і, врешті, громадська інституція – Платформа громадянського суспільства (не працює досі).

ПГС в ідеалі мала б стати таким собі широким експертним майданчиком, що об’єднав би в собі провідні громадські організації; ПГС мала б стати чимось на кшталт дамоклового меча над урядом.

Це – прописаний у міжнародній угоді механізм тиску громадянського суспільства на владу.

Чому ж третій елемент
так і не з’явився?

…Ще від березня 2014 року, коли було підписано  Угоду, експертне середовище України гуло від ідей та концепцій того, яким чином створити цю громадську платформу. Тоді здавалося, що абстрактні, не детально прописані формулювання про те, якою ця платформа має бути, нам лише на руку, мовляв це – вияв справжньої європейської демократії.

Але демократія ця наразилася на дике поле українського громадянського суспільства, що буйно починало розквітати (інакше не скажеш) після революції.

У вирі українських громадських організацій, величезна кількість яких існує лише на папері, провідне місце належить (чи, радше, на той момент належало) Національній платформі Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (далі – Нацплатформа).

За своєю сутністю Нацплатформа – це та сама ПГС, але не в рамках Угоди про асоціацію. Вона створена кілька років тому; в неї ті самі функції, ті самі пріоритети. Тож не дивно, що коли прем'єр Арсеній Яценюк підписав "політичну частину" УА,  Нацплатформа, щоб довго не думати, запропонувала свою власну структуру як модель для ПГС.

Очевидно, що це одразу наштовхнулося на спротив певних організацій, зокрема європейського партнера ПГС – ЄЕСК. Почалися дискусії та консультації. 18 квітня в Києві відбувся круглий стіл між різними громадськими організаціями.

Але зрештою всі (підкреслю – ВСІ) погодилися на таку структуру: створити 15 робочих груп відповідно до 15 напрямків імплементації УА, обрати їх координаторів – і ці координатори мають стати Українською частиною ПГС.

Варто додати, що на цьому круглому столі були представники ЄЕСК (який мав створити другу – Європейську – частину ПГС). Вони казали щось таке: "Передбачається рівна кількість представників від різних груп громадянського суспільства... представництво трьох груп (тобто профспілки, організації роботодавців та НУО) є традиційним для такого роду органів співпраці".

І якщо на початку цій фразі не всі надали уваги, то зрештою вона виявилася ключовою.

Це з’ясувалося вже після 7 листопада, коли відбулося установче засідання української частини ПГС, яке затвердило склад всіх 15 робочих груп.

То що створили?

Варто окремо пояснити, що являє собою ЄЕСК.

Це така європейська інституція. що складається з трьох однакових частин: профспілки, роботодавці та НУО.

ЄЕСК від квітня натякав, що йому було б звичніше працювати з такою українською частиною ПГС, що нагадувала б йому його ж самого. Про це – трохи далі.

Та повертаємося до 7 листопада.

Одна з груп Платформи, що за дивним збігом має порядковий номер 13, називається "Зайнятість, трудові права, безпечні та здорові умови праці, соціальна політика".

Важливість цієї групи пояснюється тим, що саме вона мала б стати виразником інтересів "соціальних партнерів" – профспілок, організацій роботодавців та НУО, що працюють у соціальній сфері.

Тобто саме вона мала б стати міні-ЄЕСК в українській частині ПГС.

На посаду координатора 13-ї групи номінувалися декілька осіб, про двох з яких варто сказати детальніше. Це Ростислав Дзундза, який на той момент очолював групу "Соціальний діалог" в згаданій нами Нацплатформі, та Сергій Кондрюк, який представляв Федерацію профспілок України.

За підсумками  голосування Дзундзу обрали координатором 13-ї групи, а його опонент з ФПУ, який посів друге місце, зробив заяву, що не бажає бути його заступником, та покинув готель Президент, де проходила зустріч.

А робота ПГС у форматі, погодженому у квітні, просто зависла.

Хто блокує створення
"Платформи асоціації"?

14 листопада ЄЕСК під час візиту до Києва на зустрічі з координаторами 15 робочих груп повідомив, що "попри прозорий і демократичний процес установчих зборів, вони (ЄЕСК) не готові визнавати створення української частини ПГС", доки не буде забезпечене "необхідне представництво профспілок та роботодавців".

Той день можна умовно назвати початком відкритого конфлікту між ФПУ разом з ФРУ, з одного боку та організаціями громадянського суспільства з іншого.

Тоді і з’явилася ідея перетворити структуру щойно створеної української частини ПГС у точну копію структури ЄЕСК.

Українському громадянському суспільству повідомили, що пропозиція брюссельського партнера  про переформатування структури ПГС у складі 7 представників організацій третіх інтересів (НУО), і по 4 від соціальних партнерів (профспілок та роботодавців) – це "великий компроміс від впливової європейської структури".

Таким чином почала вимальовуватися нова, не передбачена Угодою з ЄС "Рада соціальних партнерів" – як її згодом назвуть.

Справа в тому, що як я вже зазначав вище, структура ЄЕСК базується на рівності та компромісі між трьома сторонами. Однак, якщо приміряти цю структуру до ПГС, то виходить, що платформа в цілій низці питань виявляється не вповні компетентною, а аналітики чи громадські діячі опиняються за бортом.

Звісно це певне спрощення, але без нього не обійтись, тим паче, що воно справедливе.

Далі "війна" розгоралася

У листопаді того ж року відбулася Асамблея Форуму громадянського суспільства Східного партнерства в Батумі, того самого форуму, частиною якого є Нацплатформа.

Ця подія стала черговим "тригером" конфлікту українського  громадянського суспільства та ЄЕСК.

В Батумі Міжнародна конфедерація праці (МКП), яка афілійована з українським ФРУ та з європейськими роботодавцями, оприлюднила відкритого листа до Федеріки Моггеріні про те, що на асамблеї "не представлені соціальні партнери". По суті, було поставлено під сумнів здатність Форуму провадити свою місію.

У відповідь Форум оприлюднив заяву, в якій відзначив, що Установчі збори ПГС були цілком леґітимними та адекватними.

Отже, як це часто буває, сторони одна одну не почули і конфлікт продовжився.

Та згодом певний компроміс – нехай і тимчасовий – було знайдено. В абсолютно закритому порядку було створено "Раду соціальних партнерів", до якої увійшло 5 представників від роботодавців та 5 від профспілок.

Таким чином, українська частина ПГС стала виглядати так – 15+5+5.

А наприкінці січня 15 координаторів ПГС отримали з ЄЕСК лист, в якому зазначалося, що комітет хоче ближче познайомити представників ПГС з методами своєї роботи, а для цього він запрошує представників усіх 3-х секторів: по 4 від профспілок та роботодавців, які вже були визначені, та 7 представників, яких можна обрати з координаторів, або "когось іншого".

Саме лиш формулювання про три сектори до платформи, яка була збудована за абсолютно іншим принципом – уже є показовим! Варто додати, що тим координаторам, які сказали, що самі оплатять собі дорогу та проживання в Брюсселі, аби їх лише запросили, як інших 7-х, було відмовлено.

Координаторам довелося обирати 7 представників з-поміж себе і погоджуватися на такі умови.

Як стало відомо, під час візиту української делегації пан Анджей Адамчик та інші члени ЄЕСК намагалися змусити українську частину ПГС повністю трансформуватися – спочатку у формат 7 (НУО)+4+4 (Рада соцпартнерів), а потім, через деякий час, взагалі у структуру 4+4+4.

Лише заслуга окремих координаторів змусила пана Анрі Малосса сказати, що 15+5+5 та плюс ще Віктор Таран, поточний керівник Нацплатформи – це "ВИНЯТКОВИЙ ВИПАДОК, ВИКЛИКАНИЙ ВИНЯТКОВИМИ УМОВАМИ", та погодитися на проведення установчих зборів задля завершення створення ПГС у Києві у квітні.

І, що важливо, цей компроміс діятиме лише до осені поточного року.

А далі ми знову маємо вирішувати стару проблему.

Чому так сталося?

Може бути кілька пояснень.

Від "Тіні Фірташа", про яку писали усі після Батумської асамблеї, яка за підтримки "тіні Кінаха" намагалася лобіювати своїх людей на керівні позиції, до протиріч, що очевидно є в згаданих статтях Угоди про асоціацію.

Потрібно також враховувати той факт, що в Україні ми маємо глибокий конфлікт всередині сторони роботодавців та сторони профспілок, що викликаний законодавчо закріпленим поняттям про репрезентативність – тож очікувати чогось, окрім скандалу, було б наївно.

Причиною є також і ЄЕСК, який створений за іншими принципами та діє у зовсім інакшому категоріальному полі, аніж творці української частини Платформи громадянського суспільства.

Яке майбутнє у ПГС?

Побачимо на чергових установчих зборах, які зрештою мають відбутися в середині квітня.

Треба зрозуміти, чи ЄЕСК дотримає слова, а репрезентативні соціальні партнери не почнуть знову, як та польська шляхта, оголошувати черговий позбавлений сенсу рокош...

Автор: 

Андрій Ферт, 

менеджер групи "Соціальна реформа" РПР