«ГМО-суперечка» між Європою та США. Що зміниться в Україні

Впродовж більш ніш десяти років питання правомірності заборони генетично-модифікованих продуктів (ГМО) було одним з ключових, що заважало торгівлі Європейського союзу та США.

Знайома українцям картина – європейські противники укладання режиму вільної торгівлі з США акцентують увагу саме не загрозі легалізації "ГМО-імпорту".

Ця суперечка завершилася лише цього року, що стало надважливим кроком для просування вільної торгівлі поміж Атлантичним океаном.

При цьому дана проблема важлива і для України – адже згідно з Угодою про асоціацію ми маємо гармонізувати своє законодавство з європейським.

Саме тому варто розглянути історію перебігу "ГМО-суперечки", щоб зрозуміти, чи можна очікувати зміни законодавства щодо ГМО в Україні.

Суперечка між США та ЄС почалася у травні 2003 року, коли Вашингтон виступив з ініціативою провести консультації з ЄС у рамках СОТ щодо де-факто наявного мораторію на імпорт біотехнологічних продуктів до країн Євросоюзу.

З точки зору США, Євросоюз неофіційно ввів мораторій на допуск біотехнологічних продуктів, оскільки починаючи з жовтня 1998 року заявки на затвердження модифікованих продуктів були "відхилені за допомогою дії/бездіяльності групи з п'яти держав-членів ЄС та/або Європейської комісії". Більше того, уже затверджені продукти не допускалися на ринки окремих країн Євросоюзу.

Цей торговельний бар’єр щороку завдавав $300 млн збитків американським аграріям.

В основі цього конфлікту лежать різні підходи до оцінки ризику, прийняті в США та ЄС.

Згідно з правилами ЄС, відповідальним за надання доказів безпечності продукту є виробник; виробники ж повинні надавати будь-яку інформацію, яку вимагають споживачі.

З іншого боку, регулятивна система США вважає продукт безпечним, допоки не надано наукових доказів його шкідливості, до кожного продукту ставляться однаково, тому маркування ГМО-продуктів є неприпустимим.

Таким чином, цей конфлікт стосується не лише збитків американських фермерів: 

перемога однієї зі сторін створила би прецедент, який би визначив напрямок розвитку правил міжнародної торгівлі.

У скарзі США зазначалося, що дії ЄС суперечили Угоді СОТ щодо СФС, згідно з якою країни-члени мають право вводити санітарні та фітосанітарні заходи для захисту життя та здоров’я людей, тварин або рослин, якщо небезпека для їхнього здоров’я доведена науковими дослідженнями.

Єдиний виняток з цього правила передбачений у п’ятому параграфі цієї ж Угоди:

"У тих випадках, коли відповідне наукове обґрунтування є недостатнім, Член може тимчасово прийняти санітарні та фітосанітарні заходи на основі наявної інформації, у тому числі інформації від відповідних міжнародних організацій, а також на основі санітарних і фітосанітарних заходів, що застосовуються іншими членами. В таких обставинах члени повинні намагатися отримати додаткову інформацію, необхідну для більш об'єктивної оцінки ризику, і переглянути санітарні та фітосанітарні заходи протягом розсудливого періоду часу" .

При цьому Угода не містить ані точного визначення, ані способу оцінки "розсудливого періоду".

Наприкінці серпня 2003 року було створено робочу групу для розгляду скарги США та аналогічних скарг Аргентини та Канади. З численними перервами група працювала до вересня  2006 року, коли був випущений підсумковий звіт щодо конфлікту.

У звіті зазначається, що ЄС насправді ввів де-факто мораторій на біотехнологічну продукцію (факт, який раніше заперечувався представниками ЄС) з 1999 до 2003 року (у 2004 році ЄС схвалив імпорт генно-модифікованої кукурудзи сорту MON810, на сьогодні єдиний вид ГМО-продукції, що вирощується в ЄС). Також було частково визнано порушення ЄС зобов’язань, взятих на себе в ролі члена СОТ.

У грудні 2006 року представники Євросоюзу оголосили про готовність ЄС реалізувати зауваження звіту робочої групи, однак наголосили на тому, що це потребує часу – питання модифікованих продуктів є дуже дражливим для жителів Європи. У січні 2008 року США та ЄС зробили заяву про досягнуту домовленість:

згідно з правилами урегулювання диспутів СОТ, США отримали право на компенсацію та припинення своїх зобов’язань перед ЄС, якщо той не ліквідує невиправданих бар’єрів для продукції США.

Вже за три дні після цього США звернулися до СОТ з проханням припинити свої зобов’язання перед ЄС. Однак переговори між Євросоюзом та США продовжилися, США вирішили не використовувати своє право компенсації, натомість продовжили намагатися розв’язати конфлікт дипломатично.

Зі свого боку представники ЄС заявили про необхідність змінити правила СОТ.

З їхньої точки зору правила і процедури СОТ розроблені для забезпечення справедливої конкуренції та недопущення протекціонізму. В цьому ж випадку йдеться не про захист виробників, а про споживацькі вподобання жителів Європи.

Також представники Європейської комісії наполягають на тому, що Угода СОТ щодо СФС не враховує достатньою мірою ризики для довкілля.

Представники організацій "Грінпіс" та "Друзі Землі" також виступили із заявами про те, що СОТ не має ані компетенції, ані повноважень займатися питаннями ГМО та охорони довкілля. На їхню думку, ці питання уже регулюються Карфагенським протоколом з біобезпеки, який, до речі, не був ратифікований Сполученими Штатами.

Після 2007 року найважливішою подією стала пропозиція Єврокомісії у 2010 році дозволити країнам-членам блокувати імпорт модифікованої продукції, навіть якщо її ввезення було дозволено на рівні ЄС.

Це рішення було заблокованим протягом п’яти років через конфлікт між прихильниками та противниками ГМО всередині Євросоюзу.

У січні 2015 року рішення було прийнято: 480 депутатів проголосували за, 180 - проти, 59 утрималося.

Рішення Європарламенту дозволяє заборонити ввезення ГМО-продуктів на підставі їхньої шкоди здоров’ю або довкіллю, небажаного соціо-економічного впливу, ризику попадання ГМО-речовин в інші продукти та з інших причин. Інновація викликала незадоволення як прихильників ГМО-продукції (ліквідація єдиних правил для всіх країн ще більше ускладнить вирощування модифікованої продукції), так і її противників (Єврокомісія залишила за собою право ухвалювати імпорт модифікованих продуктів).

І наприкінці – декілька слів про Україну, де Асоціація з ЄС вже спричинила низку чуток про неминучу "легалізацію ГМО".

В Україні вирощування і обіг генетично модифікованих продуктів регулюється законом України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів", схваленим Верховною радою у 2007 році.

Згідно з ним, комерційне виробництво ГМО та продуктів з вмістом ГМО є забороненим без державної реєстрації. Реєстрація включає генетичний аналіз, оцінку впливу на довкілля та інші заходи.

Оскільки процедура реєстрації є одночасно довгою та дорогою, на даний момент жоден із видів ГМО не був офіційно зареєстрованим.

Тим не менше, це не зупиняє фермерів від закупівлі та вирощування модифікованого насіння. На думку експертів, до 70% сої, вирощеної в Україні, є генетично модифікованою.

У лабораторії молекулярно-генетичних досліджень Українського науково-дослідного центру проблем стандартизації, сертифікації та якості захисту прав споживачів зауважують, що ГМО містить близько 30% українських харчових продуктів.

Це насамперед продукти, що містять у якості добавки сою, зокрема: сосиски, випічка та шоколадні вироби.

Для того щоб врегулювати ситуацію, яка склалася, було запропоновано низку законопроектів, що дозволяють спрощену реєстрацію модифікованих організмів, уже схвалених для імпорту до ЄС.

Жоден із цих проектів не був прийнятим – згідно з опитуваннями, більшість українців поділяють загальноєвропейську недовіру до ГМО, й депутати це врахували.

Також підписана Україною Угода про асоціацію з ЄС передбачає гармонізацію українського законодавства із законами Євросоюзу, тому можна очікувати, що закони, які обмежують вирощування ГМО-продукції в Україні, не будуть змінені найближчим часом.

Автор: Олекса Степанюк,