Фальстарт "народної республіки". Спецрепортаж із Даугавпілса

Чи здатна Росія перенести гібридні війни на територію країн ЄС і НАТО? Наприклад, створивши на території країн Євросоюзу "народні республіки"?

Ще рік тому така можливість здавалася більш ніж реальною. Стартом для цих прогнозів стали події на півдні Латвії, де активісти почали обговорювати можливість створення "Латгальської народної республіки" та приєднання регіону до РФ.

Навчені українським досвідом, латвійські служби безпеки відреагували швидко, незважаючи на те, що такі заяви виглядали звичайним інтернет-тролінгом.

Минув рік, і тепер стало простіше оцінювати реалістичність такої загрози.

Саме тому "Європейська правда" вирішила відвідати місця, які найчастіше згадувалися в якості плацдарму для російської гібридної війни, і оцінити реалістичність таких загроз.

Першим було естонське місто Нарва, 80% населення якого складають росіяни. Відчуття загрози є цілком очевидним, а головним "щепленням" від "русского мира" лишаються пенсії, які вищі, ніж в РФ.

На черзі – Латвія, де також великий відсоток російського населення. Ми вже писали про розгром у Ризі виставки "Люди Майдану" – результат їхньої активності.

Однак найбільш проблемним регіоном Латвії традиційно вважається Латгалія, де і були спроби "самовизначення". Втім, за рік пристрасті вгамувалися, і тепер в Латвії вже не побоюються появи "народних республік".

"Кримські події на короткий період створили в Латвії відчуття поглиблення тріщин у суспільстві. Багато в чому істеричні настрої підігрівали у власних цілях радикальні політики.

І все ж треба зазначити, що ці настрої не були тривалими і швидко зникли, попри те, що політичні маргінали на мить стали центром для новин", – упевнений латвійський політолог Денис Ханов.

Та чи так це насправді?

Саме тому вибір місця для другої поїздки був очевидним – латвійське місто Даугавпілс, що знаходиться у тій самій Латгалії. Незважаючи на те, що воно досить далеко від кордону з РФ, там найвищий відсоток російського населення – близько 53%. Причина в тому, що після Другої світової війни радянська влада прагнула зробити місто промисловим центром регіону, завозячи туди робочу силу з російських областей.

Як кажуть у Латвії, якщо в Ризі ще можна прожити, не використовуючи російську мову (хоча це й непросто), то в Даугавпілсі це просто неможливо.

До того ж Латгалія – найменш розвинутий економічний регіон Латвії, з високим рівнем безробіття, відтоком населення та залежністю від російського ринку. Вдалий ґрунт для сепаратизму!

Втім, перше враження від міста – російської символіки тут значно менше, ніж у Нарві. В першу чергу це можна пояснити жорсткішою політикою країни, де радянська символіка прирівнюється до нацистської, а її використання є карається законом.

"Минулого року, коли в інтернеті з'явилася інформація про окрему республіку, до нас приїхало дуже багато іноземних журналістів. Всі хотіли знайти живих сепаратистів – і не знайшли", – кажуть місцеві.

З такою оцінкою погоджуються і в міській думі Даугавпілса. "Ті люди, яких можна було назвати п'ятою колоною, давно виїхали до інших країн, де агітувати за такі незаконні дії безпечніше", – запевняє віце-мер Даугавпілса Яніс Дукшінскіс.

Відповідно, за його словами, всі ці заяви про відокремлення мають лише теоретичний характер і не виходять за межі інтернету.

У мерії Даугавпілса переконані, що запорукою міжнаціонального миру в місті може бути лише підтримка всіх національних громад. "У нас дуже великі програми підтримки традиційної культури, в тому числі – російської", – каже Дукшінскіс.

"Це важливо, бо якщо ми не будемо цим займатися, цим займеться хтось інший і з іншими цілями", – уточнює він.

Втім, у мерії визнають – культурне співробітництво з РФ часто може мати політичне підґрунтя, і з цим треба бути дуже уважним: "Одна річ – відправити на міжнародний фестиваль ансамбль народної музики, а геть інша – відправляти дітей в безкоштовні табори патріотичного виховання в РФ, а такі пропозиції були. Кому треба, щоб їм там промивали мізки 'русским миром'".

Ще одна страховка – проблеми в економіці регіону, завдяки чому він має пільги як від латвійського бюджету, так і від фондів ЄС. "Будь-які заворушення загрожуватимуть реалізації цих проектів, і люди це розуміють", – пояснив Яніс Дукшінскіс.

Наскільки успішною є така політика?

З одного боку – цілком. Якщо порівнювати з естонською Нарвою, то помітно, що при домінуванні російської мови в побуті офіційний статус латиської є більш стійким. Це можна побачити і в офіційних вивісках, і в неофіційних оголошеннях.

Також не кидаються в очі прапорці, наліпки та стрічки з радянською та "русомірською" символікою – принаймні, так, як у Нарві, де вони на кожному кроці.

До речі, в мерії Даугавпілса розповіли, що в місті активно популяризується власна стрічка – у вигляді об'єднаних національного та міського прапорів.

Однак, хоча її активно роздають на свята, побачити таку стрічку в місті нам так і не вдалося.

Все ж, якщо придивитися, російську символіку можна побачити, а разом з нею – місцеве ноу-хау, прапорці з регіональною латгальською символікою.

Формально це не заборонено, проте зазвичай трактується як прихована підтримка місцевої "ЛНР".

Як розповідає голова Конгресу українців Латвії Микола Павлюк, це один з проявів сепаратизму.

Сам Павлюк живе неподалік Даугавпілса – в містечку Лудза, ближче до російського кордону. За його словами, на прихованому рівні проросійські настрої дуже сильні й далеко не завжди латвійська влада їм перешкоджає.

"У Ризі суворіше – демонстрація комуністичної символіки призведе до чималого штрафу. У мене самого були проблеми – тільки за те, що на мітингу під російським посольством я тримав карикатуру з Путіним і патріархом Кирилом, де в останнього замість хреста були серп і молот. А в Латгалії на це дивляться крізь пальці і, як правило, нікого не карають", – каже він.

Ще одна проблема – як і на сході Естонії, в Латгалії поширеним явищем є отримання російського громадянства – заради російської пенсії, адже в РФ пенсійний вік настає раніше, ніж у Латвії. Втім, останнім часом, після девальвації рубля, це вже не є масовим.

І нарешті, суто латвійська проблема – наявність у країні "негромадян". Досі близько 12% жителів Латвії не отримали громадянства, навіть незважаючи на всі програми, які популяризують отримання паспорта громадянина країни і зовсім нескладні іспити.

"Громадянство Латвії безпосередньо пов'язане з драматичною історією країни у XX столітті та її багаторічною окупацією. При цьому стати громадянином можна, але для багатьох це неприйнятно, і ці образи відіграють свою роль у різкому зменшенні кількості заявок на натуралізацію. Образи – це політичний капітал, яким грають партії, а ще – це шлях до радикалізації політики", – говорить Денис Ханов.

На думку політолога, автоматичне надання громадянства всім негромадянам "може призвести до низки політичних струсів і радикалізації тих, хто став за ці роки у своїй свідомості "жертвою" статусу негромадянина".

У такій ситуації фактори великої російської громади і значного відсотка негромадян використовуються Росією для впливу на курс країни. І "страшилка" Латгальської республіки – чудовий інструмент для цього.

Характерно, що заради такого тиску Росії треба перешкоджати інтеграції росіян у латвійське суспільство, хоча на словах політика Москви є діаметрально протилежною.

Микола Павлюк розповідає характерний випадок, коли до нього звернулася жінка, яка не має громадянства, з проханням посприяти отриманню української візи для поїздки до родичів.

"Я спитав її: а чому ви не хочете отримати громадянство, адже це вирішить всі проблеми. Вона відповіла: нам батюшка у церкві забороняє це робити, каже, в такому статусі ви Росії потрібніші".