"Велика перемога", "перші важливі кроки", "історичне досягнення", "завершився найстаріший конфлікт у Європі" – такі оцінки лунали з Берліна, Брюсселя та Парижа на честь погодження минулого тижня Угоди щодо нормалізації відносин між Косовом та Сербією.

Натомість і косівські, і сербські парламентські опозиціонери нібито об’єдналися та дружно почали критикувати і Вучича, і Курті, називаючи їх "зрадниками, які мають піти, і торговцями батьківщиною".

Показово, що опозиціонерів підтримала навіть Сербська православна церква, зазвичай дуже лояльна до влади.

Що ж відбулося та викликало таку бурхливу реакцію?

Перемога дипломатії ЄС

27 лютого на зустрічі у Брюсселі за участю Мирослава Лайчака (спецпредставник ЄС щодо переговорів Косова та Сербії) косовський прем’єр-міністр Альбін Курті та сербський президент Александар Вучич схвалили Угоду про нормалізацію відносин між країнами, проєкт якої був запропонований Німеччиною та Францією.

Ця угода дійсно має на меті нормалізацію відносин між Белградом та Приштиною.

Більш того, вона є величезним кроком до виходу з глухого кута протистояння та перетворює переговори між двома країнами у новий формат – обговорення угод з чітким баченням зобов’язань кожного її учасника.

Наведемо основні її положення:

- сторони розвиватимуть добросусідські та рівноправні відносини, підтримуватимуть прагнення до членства в ЄС;

- на підставі Статуту ООН вирішуватимуть усі спори мирним шляхом, визнаватимуть територіальну цілісність і національні символи, не представлятимуть одна одну в міжнародних організаціях та обміняються постійними представництвами;

- фіксується націленість на розвиток двосторонньої співпраці в економіці, культурі, науці, транспорті тощо;

- обидві країни зобов'язуються встановити конкретні механізми та гарантії для забезпечення належного рівня самоврядування для сербської громади у Косові (йдеться про створення Асоціації сербських громад на півночі Косова, п. 7);

- Сербія не заважатиме набуттю Косовом членства у міжнародних організаціях (п. 4).

Формально там немає жодного слова стосовно взаємного визнання.

Навіть якщо за всіма ознаками положення цієї угоди схожі на взаємне визнання незалежності Косова Сербією і навпаки, офіційно столиці можуть вважати інакше.

До певної міри документ нагадує принципи існування "двох Німеччин" до 1989 року – співіснуємо, але не визнаємо.

Крім того, було домовлено створити Дорожню мапу імплементації цієї рамкової угоди, а також продовжити переговори. Як з’ясувалося пізніше, саме ці дві домовленості стали найбільш конкретним підсумком зустрічі у Брюсселі.

Перші розчарування

На хвилі ейфорії в Брюсселі дехто навіть висловлював припущення, що вийде досягти "визначеного прогресу" до 24 березня, тобто узгодити і підписати Угоду. А до цього, 18 березня, в Охриді має відбутися продовження переговорів за участю Жозепа Борреля.

Однак за день-два заплановане "свято" почало перетворюватися на щось незрозуміле.

Спочатку сербський президент Александар Вучич заявив, що він нічого не буде підписувати. Він сказав: "Поки я глава держави, не прийму та не підпишу ніякого визнання Косова, формального або неформального, або його вступу в ООН".

Його косовський візаві Альбін Курті не міг промовчати та зазначив, що подібна заява є порушенням пункту 4 згаданої угоди. А також справедливо додав у Twitter: "Нормалізація відносин можлива за умови ведення сторонами переговорів у дусі доброї волі. Здається, Сербія вирішила цього не робити. А тому створення Асоціації сербських громад – другорядне питання".

Тож знову яблуком розбрату стали права сербської меншини та міжнародні організації. Чому так сталося?

Пункт 4 запропонованої ЄС сербсько-косовської угоди справді передбачає, що Сербія не заважатиме членству Косова в ООН, що стане формалізацією незалежності Косова з боку Белграда, тобто кроком, який не сприймає сербський політикум і який після повернення з Брюсселя відмовився робити Вучич.

Важливо додати, що Сербія цілком могла б діяти інакше – формально продовжувати виконання угоди, але неформально блокувати вступ косоварів в ООН. Це – реальний сценарій, адже для набуття членства в ООН потрібне рішення Ради Безпеки. Росія та Китай цілком могли б і надалі застосувати вето щодо Косова без публічної ролі Сербії у цьому процесі.

Але внутрішні політичні процеси не дозволили сербському президенту мовчати.

Вучич був змушений публічно продемонструвати тверду позицію щодо Косова.

Інакше йому могла загрожувати політична смерть.

Своєю чергою питання Асоціації сербських громад (або ж "сербських муніципалітетів") на півночі Косова стало болючим для косовського лідера Альбіна Курті.

Створення такої структури передбачене Брюссельською угодою від 2013 року, і косовський парламент свого часу навіть ратифікував відповідну угоду, що формально перевело це питання в суто процедурне.

Але принципи створення асоціації, які передбачають сербське представництво в органах влади Косова, фінансування з Белграда, створення "своїх" сербських органів влади, шкіл, поліції тощо – фактично означають створення сербської автономії в Республіці Косово, трохи схожої на сепаратистський ентитет Республіка Сербська в БіГ. Останній став великою проблемою для країни, адже сепаратистськи налаштовані лідери РС блокують діяльність центрального уряду.

Зрозуміло, що цього побоюється Курті, який не бажає мати такого троянського коня в державі. І у відповідь пропонує створити в Сербії аналогічну асоціацію, до якої увійдуть громади з переважно албанським населенням.

Не можна забувати також, що Конституційний суд Косова визнав антиконституційним створення Асоціації сербських громад, на що час від часу посилається Курті.

Шанси на компроміс

До 18 березня залишилося менш ніж два тижні. 

У Брюсселі не хочуть втрачати перемогу, якої ще немає – адже наразі є лише домовленості домовлятися далі. А тому ЄС разом із США будуть тиснути на обидві країни з метою добитися підписання угоди. Якщо цього не відбудеться, це призведе не тільки до гальмування позитивних змін, які тільки-тільки починаюся, але до нових репутаційних втрат ЄС на Західних Балканах.

А на тлі зменшення в регіоні популярності Євросоюзу взагалі наслідком може стати посилення російського тиску.

І Курті, і Вучич опинилися у непростій ситуації.

У Курті після погодження угоди поки що залишається простір для маневрування на політичній сцені Косова. Але вікно можливостей звужується, оскільки опозиція домовленостям починає діяти дедалі активніше.

Вучичу набагато важче, на нього тиснуть з усіх боків. У Скупщині і в мас-медіа все гучніше його звинувачують в зраді.

Росія теж не мовчить і нагадує про потребу Сербії зберігати лояльність: Марія Захарова з МЗС РФ вимагає від Белграда пояснень щодо торгівлі зброєю у зв’язку з використанням ЗСУ сербських боєприпасів. 

Тож сербський президент розуміє: угода, де є хоча б натяк на визнання Косова, для будь-якого сербського політика означає політичну смерть. Це щонайменше – бо на Балканах буває й гірше.

Тому, побоюючись цього, Вучич зазначив, що був змушений погодитися з угодою, але остаточно її долю вирішуватимуть державні інституції або народ на референдумі, як того вимагає конституція Сербії.

То чого ж чекати далі?

Відповідь, яку прагне отримати ЄС, проста: завершити ходіння по колу та працювати над підготовкою імплементації угоди, оперативно підготувати Дорожню карту, зрозумілу та чітку. Для чого, попри все, провести заплановані переговори в Північній Македонії, де зняти усі нечіткі питання.

Перший крок зроблено – угода, яка схожа на обережний компроміс, погоджена. Але є одне "але": вона не народилася в регіоні, а принесена зовні. А на Балканах дуже не люблять, коли їм щось нав’язують.

І, на жаль, ситуація виглядає таким чином, що умов для її імплементації ще не існує, навіть на тлі російської агресії проти України.

У Сербії є дві "червоні лінії" – неможливість офіційного визнання незалежності Косова та небажання приєднатися до антиросійських санкцій (хоча Белград змінює свою риторику в цьому сенсі).

Без ліквідації цих ліній він не приєднається до єдиної безпекової та зовнішньої політики ЄС, що є обов’язковим для претендентів на членство.

Лише у разі якщо офіційний Белград, попри все зазначене вище, зважиться піти на ці кроки, а Приштина припинить використовувати надто радикальну риторику і обидві столиці почнуть реалізацію Угоди – з'явиться унікальний шанс для регіону. І тоді найдовший конфлікт в Європі може бути завершений, а Західні Балкани перестануть називати "пороховою діжкою Європи".

Автор: Володимир Цибульник,

кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)