Вибори під загрозою "болючих компромісів". Чим важливе для нас голосування у Косові

П'ятниця, 7 лютого 2025, 11:15 - Володимир Цибульник, Юрій Панченко

9 лютого парламентські вибори відбудуться у країні, яку Україна досі не визнала. Тобто – у Республіці Косово.

Зазвичай у міжнародних новинах Косово згадується у зв'язку з черговим загостренням відносин із Сербією – країною, яка вважає Косово своєю територією. Або через теракти та протести етнічних сербів на півночі Косова.

Одна з ключових причин тих конфліктів – політика чинного уряду Косова на чолі з Альбіном Курті, яка спрямована на посилення влади держави на півночі, де живуть етнічні серби.

Такі дії викликають роздратування не лише влади Сербії, але й Євросоюзу та Сполучених Штатів, де воліли би мати справу з більш слухняною владою Косова.

Незадоволення Альбіном Курті добре відомо – і саме тому ці вибори стануть своєрідним референдумом з питання, чи підтримують косовари такий курс своєї країни навіть ціною деякого погіршення відносин із Заходом.

Це питання стає особливо актуальним через повернення у Білий дім Дональда Трампа – під час своєї першої каденції президент США запропонував радикальний шлях вирішення сербсько-косовського конфлікту. І не виключено, що під час другої каденції буде більш наполегливим у реалізації цього плану "болючих компромісів".

Дев’яті вибори за 17 років

Косово називає себе наймолодшою країною Європи. Попри це, нинішні вибори стануть вже дев'ятими від отримання незалежності у 2008 році. Щоправда – лише четвертими черговими.

Право голосу мають трохи більше ніж 2 млн громадян, з яких, за офіційними даними, власне в Косові мешкають від 1,6 до 1,9 млн, а за кордоном – понад 100 тисяч.

Щоправда, за даними Косовської агенції статистики, у 2024 році в країні постійно проживало менш ніж 1,6 млн виборців.

Це небезпечно, адже така різниця відкриває шлях до масових фальсифікацій на етапі підрахування голосів.

120 членів Скупштини обираються пропорціональним голосуванням за партійними списками. Для формування уряду переможець має отримати більшість – 61 мандат, при п’ятивідсотковому виборчому бар’єрі.

При цьому 20 місць зарезервовано для представників національних меншин.

Серед них десять мандатів зарезервовано для сербів. Ще чотири мандати – для ромів, три – для бошняків, два – для турків, та одне – для горанців.

Це створює певний дисбаланс, адже 92% населення косова складають албанці, в той час як серби – лише 4% (і при цьому мають гарантованими близько 9% мандатів).

Загалом у виборах візьмуть участь 19 політичних партій (серед них – аж шість сербських), п'ять коаліцій, дві громадські ініціативи і один незалежний кандидат.

Усього – 28 суб’єктів виборчого процесу та 1280 кандидатів.

Суперечливий Курті

Основним кандидатом на перемогу є Рух за самовизначення (Vetëvendosje – LVV) на чолі з чинним прем’єр-міністром Альбіном Курті.

Згідно з соцопитуванням, яке було проведене в середині січня цього року, партію підтримують 52% виборців (на минулих виборах вона отримала 50,28% мандатів) й вона залишається найбільш можливим переможцем.

При цьому не можна відкидати створення альянсу з партією Guxo, від якої була обрана президентка Вйоса Османі, а також з національними партіями, звичайно, окрім сербських та декількох малих партій.

Партія та її лідер зберігають підтримку значної частини населення, адже популізм Курті падає на підготовлену основу – він відстоює незалежність Косова на переговорах з Сербією (яка для більшості населення все ще залишається ворогом), а також системно втілює в життя рішення щодо забезпечення незалежності країни.

Саме під час нинішнього уряду Косово отримало безвіз із Євросоюзом (запрацював із 1 січня 2024 року) і впритул наблизилося до вступу до Ради Європи.

Не менш важливо, що Курті припинив діяльність паралельних сербських державних органів у сербських муніципалітетах на півночі країни. Ці кроки активно підтримуються суспільством, проте викликають незадоволення з боку ЄС та США.

І саме тому погіршення відносин зі стратегічними союзниками – одна з головних претензій до Курті з боку опозиції.

А на додачу Курті запровадив соціальну допомогу дітям, пенсіонерам; намагається вести боротьбу з організованим криміналом та реформувати судову владу.

За популістськими промовами та закликами не завжди можна побачити, що економічна ситуація не проста і країна лишається однією з найбідніших, а боротьба з корупцією не надто результативна.

Якщо не Курті, то хто?

Перемозі Альбіна Курті сприяє і той факт, що два його ключових опоненти зараз перебувають явно не в найкращій формі.

Йдеться про Демократичну партію Косова (DPK) під керівництвом Мемлі Краснічі, яка має підтримку на рівні 19%, що дозволяє вважатися другою політичною силою країни. Проте рейтинг цієї партії поступово падає.

На третє місце претендує Демократична ліга Косова (LDK) Луміра Абдіджику, яка наразі має підтримку на рівні 15% і також поступово її втрачає.

Названі політичні сили грають практично на тому ж виборчому полі, що й Курті, але, на відміну від нього, не зможуть згенерувати нових ідей, відмінних від урядових, та лише повторюють гасла, що їх використовує Курті.

При цьому вони не можуть або не хочуть створити виборчий блок і вийти єдиним фронтом проти Курті, а натомість перетворилися на найгірших ворогів одне для одного.

Ще одна помітна опозиційна сила – Альянс за майбутнє Косова (AAK), який очолює експрем’єр Рамуш Харадінай. У Скупштині він має 7% мандатів і зберігає шанси трохи збільшити присутність – наразі його підтримка складає 8%.

Харадінай – людина суперечлива та неоднозначна.

Він – колишній польовий командир косовських повстанців, якому Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії двічі виносив звинувачення у злочинах проти людяності і порушенні законів війни, проте щоразу виправдовував.

Харадінай влаштовував бійки з російськими солдатами, коли росіяни ще були присутні у складі миротворців KFOR. А ще

Харадіная пов’язують із сербською та албанською організованою злочинністю, а також з російським криміналом.

Натомість Річард Гренелл, нещодавно призначений Дональдом Трампом своїм представником по спеціальних місіях, вже давно симпатизує Харадінаю і навіть у січні зустрічався з ним у Вашингтоні.

Йшлося про "повернення Косовом втрачених" за Курті стратегічних відносин із США, набуття ним членства в НАТО. Швидше за все, поки це мало вплине на підсумки виборів, але хто зна…

Серби без змін

Попри те, що сербська меншина у найближчій перспективі не має жодних шансів та намірів увійти до коаліції, ситуація там також важлива.

Річ у тім, що всю історію косовської незалежності місця, заброньовані для сербської меншини, отримувала партія "Сербський список".

Ця партія є союзником Сербської прогресивної партії президента Александра Вучича.

А фактично – є косовським філіалом сербської партії влади.

Зокрема, кожного разу після завершення голосування лідери "Сербського списку" під камери телефонують Вучичу та доповідають про черговий успіх на виборах.

Керівництво цією партії неодноразово звинувачували у зв’язках із криміналом. А другий номер її списку на попередніх виборах Мілан Радойчич наразі перебуває у Сербії, знаходячись у розшуку за організацію у вересні 2023 року теракту у косовському селі Банська.

Сербська опозиція неодноразово закликала косовських сербів шукати собі інших представників інтересів, а не партію, що контролюється Вучичем.

Лише в такому випадку депутати, обрані сербською меншиною, діятимуть відповідно до її інтересів, а не до вказівок Белграда.

Шансів на це наразі небагато. Проте теракт у Банській, нинішнє напруження на півночі Косова, а також масштабні протести у Сербії проти Вучича можуть мати свій результат.

І якщо якійсь іншій політсилі вдасться взяти хоча б пару мандатів, посягнувши на монополію "Сербського списку" – це вже буде великим успіхом.

Виклики Вучичем і Трампом

Яким би не був підсумок виборів, новій (чи старій) владі доведеться шукати відповіді на цілу низку викликів.

Насамперед – вирішувати кризу на півночі Косова.

Місцеві серби (і Вучич, який стоїть за ними) вимагають створення Асоціації сербських муніципалітетів. Створення такої організації передбачено низкою угод, підписаних Косовом та Сербією за посередництва ЄС, починаючи з Брюссельської угоди 2013 року.

Але таке зобов’язання було взяте Косовом до приходу до влади Курті і є для нього абсолютно неприйнятним.

Він стверджує, що не бажає бачити "другу Республіку Сербську" (перша – ентитет у Боснії і Герцеговині, який зараз блокує прозахідний курс країни), проте на Заході досі не готові на корекцію угод.

Не допомогло і активне посилання на український досвід – "сербський мир" Александара Вучича має багато спільних рис із "русскім міром" Путіна.

Погрози Вучича, що на півночі Косова от-от станеться масштабне повстання сербів, яким нема чого втрачати, досі діють на ЄС та США.

Доходить до того, що розлючені ініціативами Курті ЄС та США навіть погрожують скоротити миротворчу місію KFOR – крок, який може мати вкрай негативні наслідки для Косова.

Також варто додати, що Росія дуже зацікавлена у збереженні косовсько-сербського глухого кута – підспівуючи сербським претензіям, у Кремлі підтримують нестабільність в усьому регіоні Західних Балкан.

Така зовнішньополітична ситуація напряму заважає розвитку Косова.

З великими складнощами там отримали безвіз із ЄС – останніми у регіоні. "Зависло" питання вступу Косова до Ради Європи. Вкрай проблематичним виглядає набуття членства в ООН.

Ну і звичайно, наразі абсолютно нереалістичною видається перспектива навіть отримання статусу кандидата у члени ЄС. Так само, як і членство в НАТО.

За таких обставин складно очікувати економічних успіхів. Попри формально високі темпи економічного розвитку, молодь їде з країни в пошуках кращого життя.

Зрештою, нова влада Косова може зіткнутися з тиском з боку Дональда Трампа, який під час своєї першої каденції запропонував варіант мирного договору між Косовом та Сербією шляхом обміну територіями.

Цей проєкт в цілому підійшов Сербії, не була проти і Росія. Натомість категорично проти були і Косово, і ЄС.

Не виключено, що Трамп ще повернеться до цієї ідеї, створивши тиск на Приштину. І тоді мандат довіри, отриманий на виборах, стане одним із ключових аргументів для нової влади у відповідь на цей тиск.

Автори:

Володимир Цибульник, кандидат історичних наук, експерт із Західних Балкан,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"