Чому небо ЄС не відкривається для України?

Чи потрібні українцям прямі рейси до Гібралтару?

Виявляється, потрібні. Із суто символічних міркувань.

Я переконаний, що ми повинні мати можливість поглянути на величну Гібралтарську скелю, а також на місцевий аеропорт, які заблокували для України можливість увійти до Спільного авіаційного простору.

Українці мають право на власні очі побачити перешкоду на шляху до "Відкритого неба" з ЄС та усіх його переваг.  

Йдеться про проблеми, які вже півтора роки заважають підписати Угоду про спільний авіаційний простір між Україною та Євросоюзом.

Відповідно до положень угоди передбачається здійснення спільного й скоординованого контролю за повітряним транспортом в Європі та Україні (зокрема, через реформування аеронавігаційних послуг). Якщо спростити, то це означатиме уніфікацію стандартів в управлінні аеропортами та польотами літаків.

Будь-який "європейський" аеробус зможе прилетіти й навіть сісти в аеропорту "Гавришівка" без додаткових умов, якщо, звісно, для цього є технічні можливості.

Безумовно, вільний та взаємний доступ до аеропортів ЄС та України, а також скоординованість польотів матиме значний економічний ефект.

Водночас доволі популярною є думка про те, що ця Угода приведе до нас ледь не всіх європейських лоукостерів - авіаперевізників, що пропонують дешеві квитки та популярні напрями.

Звичайно, хто ж не хоче літати до Іспанії майже так само, як їздити на рейсовому автобусі до райцентру?

Однак слід розуміти, що лоукостер - це не просто бюджетний авіаперевізник, а складна бізнес-модель, поява якої на ринку України залежить від великої кількості супутніх факторів.

Навіть від того ж візового режиму.

Іншими словами, навіть за умови підписання Угоди про спільний авіапростір не варто сподіватися на рейси до усіх курортів по 50 євро вже післязавтра. Цей процес не буде одномоментним.

До слова, цікаво, що станеться першим: скасують візи чи підпишуть угоду про "Відкрите небо"?

Хоча те, що нам доводиться над цим розмірковувати, є дивним саме по собі.

Адже угоду про "Відкрите небо" ми мали підписати вже давно!

Угода про спільний авіапростір була парафована ще 28 листопада 2013 року. "Людською мовою" термін "парафована", по суті, означає – узгоджена й надрукована. Залишалося лише вмочити в чорнило перо.

Але цього не сталося – принаймні, офіційно – через Гібралтар.

Аеропорт Гібралтару, за наполяганням Іспанії, в останній момент було виключено з угоди з Україною. А відтак – її  підписання стало неможливим.

Щоби пояснити, в чому причина зриву, потрібно розповісти про деякі історичні передумови. Гібралтар – це фактично скеля, на яку ми вже подумки "подивилися" з висоти пташиного польоту кілька абзаців тому. Ця скеля є предметом Утрехтського договору ще 1713 року, згідно з яким Кастильське королівство передало її (назавжди) Великій Британії.

Скелю – але не перешийок, іспанською istma, на якому британці збудували у 1938 році аеродром. До речі, злітно-посадкова смуга, за браком місця, перетинається з основною дорогою в саме місто. Автівки й літаки на одному перехресті – видовище доволі екзотичне. Так от, якщо суверенітет Великої Британії щодо скелі очевидний, то щодо аеропорту є не безспірним.

Позиція Великої Британії така: аеропорт Гібралтару належить їй на підставі тривалого й безперервного володіння, а також він є частиною ЄС і його виключення із застосування європейського законодавства є неправильним і неприпустимим.

Позиція Іспанії дещо інша: сам аеропорт був збудований на незаконно окупованій території всупереч домовленостям між державами, тому Великобританія не може ним управляти.

Велика Британія та Іспанія, загалом дружні одна до одної країни, полюбляють час від часу посперечатися за цю istma. Сторони маневрують: залежно від політичної погоди то зближуються, то віддаляються. На жаль, на момент важливого для України підписання Угоди про спільний авіапростір припало останнє.

Однак деякі експерти вважають, що без українців тут насправді не обійшлося.

Зокрема, існують припущення, що жорстку позицію по Гібралтару іспанцям "підказали" зайняти представники однієї (сюрприз!) – української авіакомпанії. І хоча ми не наводимо її назву, читач, без сумніву, розуміє, про кого саме йдеться.

Якщо це правда, то шкода, що приватні інтереси знову переважають над національними інтересами України...

Насамкінець слід підкреслити, що питання застосування Угоди до аеропорту Гібралтару залишаєтьcя суто внутрішнім питанням ЄС. Водночас Україна повинна використати всі можливі дипломатичні засоби для захисту національних інтересів та посприяти досягненню домовленості між Великою Британією та Іспанією.

В іншому разі ще бозна скільки часу нам доведеться лише мріяти про "Відкрите небо" та про лібералізацію авіаційного ринку України.

Віталій Власюк,

партнер юридичної фірми "єПраво",
аспірант кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка