Вміння програвати – урок польських виборів для українських політиків

Президентські вибори в Польщі завершилися поразкою чинного президента Броніслава Коморовського. Попри прогнози соціологів, які і першому, і в другому турах очікували на перемогу Коморовського, обидва рази чинний глава держави фінішував другим.

Сама по собі зміна президента не означатиме тектонічних змін у польській політиці щодо України. Найбільша влада у Варшаві – у прем’єра, тож реальні зміни розпочнуться вже восени, після обрання нового парламенту.

Та менше з тим, вибори у наших західних сусідів є вкрай цікавими для України. 

- Не лише через те, що вони знаменують повернення "партії Качинських" "Право і справедливість", яку вважають найбільш антиросійською серед лідируючих польських сил (на парламентських виборах ПіС також майже напевно виявиться лідером).

- Не лише через унікальне розходження настроїв виборців із соцопитуваннями – після минулих голосувань кожен запам’ятає, що не варто бути надто певним у своїй перемозі за будь-яких умов.

- Але також через м’яку зміну влади в державі. Коли політик, що програє, з готовністю визнає поразку вже після перших сигналів про свій програш.

В Україні, де за владу звикли триматися "зубами, до останнього", це вміння видається дивним і навіть диким.

Але саме так працює європейська демократія. І Польща – лише приклад.

Нагадаємо, екзит-поли в Польщі оголосили о 22.30 за місцевим часом. За їхніми результатами лідером виявився Анджей Дуда, який набрав 53% проти 47% у суперника.

Звісно ж, ці дані були у штабах лідерів дещо раніше, просто їх не можна було публікувати до завершення голосування. Так само, як це відбувається на виборах в Україні.

Тому вже за декілька хвилин другий кандидат, чинний президент Броніслав Коморовський, вийшов у прямий ефір національних телеканалів, оголосив, що визнає свою поразку, та привітав політичного опонента.

Визнав, не очікуючи офіційного рішення ЦВК, одразу після оголошення екзит-полів!

"Цього разу не вдалося. Так вирішили громадяни вільної та демократичної Польщі. А демократія – це пошана до результатів виборів. Я вітаю Анджея Дуду", - заявив президент.

А тепер повернемося до України.

Згадайте, на президентських виборах 2010 року Юлія Тимошенко "до останнього" намагалася переконати, що вона не програла Януковичу. В 2014 році після парламентських виборів "Народний фронт" Яценюка тривалий час намагався довести, що він не надто й програв Блоку Порошенка.

Винятком у найновішій історії є хіба що президентські вибори 2014 року, але там відрив лідера від наступних кандидатів був надто значний, щоби всерйоз говорити про їхні претензії на перемогу.

Варто особливо підкреслити, що вміння програвати не є рисою саме поляків. Це - загальноєвропейська політична традиція.

11 січня на президентських виборах у Хорватії чинний на той час президент Іво Йосипович програв у другому турі лідеру опозиційної партії "Хорватська демократична співдружність" Колінді Грабар-Кітарович.

За загальної кількості виборців в країні близько 3,8 млн розрив між кандидатами, за попередніми підрахунками ЦВК, склав лише 21 тис. голосів.

Переможниця отримала 50,47% голосів, а чинний президент - 49,57%, оголосив Центрвиборчком тієї ж ночі, після підрахунку 99,42% бюлетенів.

Ви уявляєте українського президента, який мирно пішов би з посади за такої ситуації? Навряд.

Адже достатньо оскаржити підсумки голосування на декількох обраних дільницях, аби маятник хитнувся до протилежного кандидата.

А в Хорватії президент Йосипович вже вранці, не чекаючи на завершення підрахунку, привітав суперницю із перемогою

Те саме відбулося в Румунії, де в листопаді 2014 року чинний прем’єр Віктор Понта програв президентські вибори. Вже в ніч на понеділок, не очікуючи даних ЦВК і ґрунтуючись виключно на екзит-полах та попередніх даних паралельного підрахунку, Понта публічно привітав свого суперника Клауса Йоханніса з перемогою.

Ми навмисне наводимо лише приклади Східної Європи, які демонструють: мабуть,

всі наші сусіди та країни "колишнього Варшавського договору" вже виросли до рівня цивілізованого ведення політичної боротьби.

А в Західній Європі ситуація ще "радикальніше" відрізняється від нашої.

Найсвіжіший приклад – Британія, де нещодавно відбулися парламентські вибори, і консерватори перемогли з кращим результатом, аніж очікувалося.

У відповідь на такі результати голосування керівники трьох політсил, що взяли менше мандатів, аніж у попередньому скликанні британського парламенту (Лейбористської, Ліберал-демократичної та Національної партій) одночасно пішли у відставку – вже наступного дня після голосування.

Ви можете уявити такі дії українських політиків?

Наразі це видається фантастикою.

Переважна більшість політиків готові "триматися за владу" до останньої можливості.

Про політичну відповідальність за поразку в Україні ніхто й не чув.

А визнання поразки за невеликого відриву від переможця – лишається швидше винятком, аніж правилом.

Хоча саме в цьому полягає сутність європейської політичної культури.  

Автор:

Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"