Останній шанс врятувати антимонопольну реформу

Про важливість та значимість антимонопольної реформи в Україні говорять багато і давно. Минулого року вона, нарешті, розпочалась на практиці.

12 листопада Верховна рада проголосувала в першому читанні проект закону № 2431 "Щодо визначення органами АМКУ розміру штрафів за порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

Ось це була справжня #перемога, адже даний законопроект дає можливість приведення діяльності Антимонопольного комітету у відповідність до кращих європейських стандартів, створює умови для підвищення рівня прозорості роботи регулятора та сприяє покращенню інвестиційної привабливості нашої країни.

Однак 9 грудня, після засідання профільного комітету ВР з питань економічної політики, основна ідея даного законопроекту була знищена.

Варто зазначити, що більшість депутатських поправок, врахованих комітетом до другого читання – логічні та обґрунтовані. Однак серед них існує одна поправка, яка повністю "вбиває" початкову реформаторську та євроінтеграційну суть законопроекту, оскільки вилучає норми, які наділяють суд правом переглядати рішення щодо накладання штрафів АМКУ в повному обсязі, в тому числі – шляхом зменшення або збільшення розміру санкцій.

Антимонопольний монополіст

Антимонопольний комітет – єдиний адміністративний орган в Україні, який може накладати такі значні штрафи (до 10% обороту компанії) і має по-справжньому монопольну компетенцію щодо перегляду їх розміру. Іншими словами, АМКУ має "ексклюзивне право" вести переговори з порушником щодо можливої суми штрафу.

Чинне українське законодавство не дає судам права повноцінно переглядати рішення АМКУ – максимум, що може зробити суд сьогодні, це скасувати рішення комітету і відправити його назад в АМКУ для визначення нового розміру санкцій. До речі, саме такий статус-кво передбачається закріпити вищезгаданою поправкою.

Зауважу, саме такі обмежені повноваження суду і призвели до того, що практика судового оскарження антимонопольних рішень за всі роки незалежності нашої країни вкрай мала.

І це зрозуміло, адже жоден розумний бізнесмен не буде витрачати час і гроші на юристів та експертів, сваритися з чиновниками АМКУ і подавати до суду, якщо він знає, що в кращому випадку його справу повернуть назад на розгляд до того самого чиновника, чиє рішення він оскаржує.

Отже, доцільніше "домовитися" з цим посадовцем відразу...

Водночас, відсутність права повноцінно оскаржувати рішення адміноргану в суді – пряме порушення одного з базових принципів правової держави.

Євроінтеграція? – Дякуємо, поки не треба…

Варто нагадати, що зазначена революційна норма, яка закріплює за судами право змінювати розмір штрафів і яку зараз так намагаються видалити із законопроекту – пряма вимога Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та повністю відповідає нормам та практиці європейських країн.

Стаття 255 Угоди (IV розділ – Зона вільної торгівлі), стаття 6 та стаття 14 Європейської конвенції з прав людини, стаття 31 Директиви Ради ЄС №1/2003 та стаття 16 Регламенту Ради (ЄС) №139/2004 зобов’язують Україну створити і впровадити прозору та недискримінаційну процедуру оскарження рішень АМКУ в суді та забезпечити право суб’єктів господарювання на справедливий захист і дотримання принципу процесуальної справедливості.

На цьому не раз наголошували представники експертного середовища, посилання на Угоду містяться в численних листах підтримки даної норми від бізнес-асоціацій та інших організацій. Зараз, у контексті посиленого діалогу про візову лібералізацію та необхідність швидких і рішучих дій для ефективного впровадження ЗВТ з ЄС, такі дії з ігнорування євроінтеграційних зобов’язань України виглядають щонайменше дивними!

До речі, не євроінтеграцією єдиною пояснюється значимість цієї реформи.

Запит на зміну відносин бізнесу з АМКУ, а саме на можливість повноцінно відстояти свої права та інтереси в суді – серед ТОП-пріоритетів представників бізнесу. То на чиєму боці народні обранці?

"Відкладати не можна приймати"

"Справжність" реформи, ймовірно, можна виміряти рівнем опору, який вона викликає ще на стадії прийняття і погодження концепції.

Противники даних змін оперують, на перший погляд, зрозумілими аргументами, які, однак, буде справедливо публічно доповнити контраргументами. Отже, яким чином нам пояснюють, серед іншого, небажання виконувати євроінтеграційні зобов’язання України: 

1. Українські суди – наскрізь корумповані, тому оштрафовані порушники за допомогою хабарів легко скасовуватимуть рішення АМКУ в судах. Це призведе до того, що якісні рішення АМКУ не виконуватимуться, а українські суди таким чином сприятимуть порушенням антимонопольного законодавства.

Якщо йти за такою логікою, то існуюча сьогодні багаторічна система (за якої суди практично не переглядають рішення АМКУ) повинна ефективно карати порушників, а до бюджету – щорічно надходити стягнені з них багатомільйонні штрафи.

Та якщо подивитись на статистику співвідношення накладених і сплачених в реальності штрафів, то стає зрозуміло, що до держскарбниці "штрафні" кошти чомусь доходять в значно зменшеному обсязі. Так, у 2013 році до бюджету потрапило тільки 6% накладених штрафів, в 2014 році – близько 30%.

Логічно припустити, що причиною таких перетворень може бути той самий "діалог" між порушником і комітетом.

Якщо продовжувати вважати найбільшою перепоною для цієї реформи саме корумпованість  судів, тоді варто було б скасувати судове оскарження і всіх інших штрафів, які накладаються, приміром, податковою інспекцією, Державною архітектурно-будівельною інспекцією, Державною авіаційною службою тощо.

Але попри "продажність" наших суддів, з усіх оскаржуваних рішень податкової (яка також накладає досить великі суми штрафів) лише близько 30% оскаржується сьогодні успішно, решта – виносяться на користь державного органу.

Варто наголосити, що судове оскарження припускає наявність як мінімум трьох інстанцій, на кожній з яких обидві сторони мають можливість доводити свою позицію. Отже, кожна зі сторін сама зацікавлена подбати про бездоганну якість своєї позиції від самого початку.

2. Спори з питань економічної конкуренції – дуже складні, специфічні і вимагають окремої експертизи й відповідних знань. Поки не створено спеціалізованих судів з питань конкуренції, віддавати такі спори до "звичайного" суду не можна.

Варто зазначити, що спори у сфері економічної конкуренції – навіть не найскладніша категорія спорів, яка вимагає спеціальної експертизи. Не менш "специфічними" є спори, наприклад, з питань інтелектуальної власності, якості продукції, будівництва, медицини…

Але це не заважає розглядати їх в судах – просто залучаючи до справи вузькопрофільних експертів. До речі, так само у всьому цивілізованому світі організовують і розгляд антимонопольних спорів.

Цікаво, що парадокс цього "аргументу" в тому, що профільна спеціалізація суддів все одно не може виникнути на рівному місці. Досвід, фаховість та спеціалізація з’являться виключно завдяки практиці розгляду відповідних спорів.

До речі, якщо судам так і не нададуть повноважень змінювати розмір штрафних санкцій, Методика розрахунку штрафів, яка була нещодавно розроблена АМКУ, перестане бути "перемогою". Просто тому, що буде застосовуватись виключно самим комітетом, а бізнес не зможе користуватись нею для відстоювання своєї "правди".

Остаточне голосування даного законопроекту – вже завтра.

Отже, у кожного народного депутата буде можливість визначитись і продемонструвати відданість ідеї справжніх, повноцінних реформ.

Автори:

Лана Сінічкіна

партнер адвокатського об'єднання Arzinger

експерт ініціативи "Сильніші разом!"

Марія Голуб

експерт ініціативи "Сильніші разом!"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора