Зрозуміти "Право і справедливість". Куди веде Польщу нова влада

Зміна політичного курсу Польщі вже почала привертати увагу українців.

Багато хто дивиться на події в сусідній країні під кутом нещодавньої української історії, звинувачуючи правлячу польську партію "Право і справедливість" (ПіС) у наступі на демократію.

Особливо часто про це говорять у контексті проблеми навколо Конституційного трибуналу. Не варто вкотре розповідати про здобутки та промахи учасників кризи навколо конституційного суду Польщі, вони досить добре викладені в інших текстах. 

Натомість варто відповісти на важливіше питання: чому правляча партія Польщі готова наражатися на санкції ЄС? Що спонукає прем’єра Беату Шидло не публікувати вирок суду? Які мотиви керують нинішньою польською владою?

Зрештою, чому сучасна Варшава демонізується у всіх західних ЗМІ та до чого готується партія Качинського?

Як вчить політологія, будь-яка партія створюється з метою отримання влади. Однак щодо партії ПіС це діє не повною мірою – консерватори переконані у наявності партійної місії, яка полягає у докорінній зміні країни, без якої її існування може бути поставлено під сумнів.

Загадкова смерть Леха Качинського загострила почуття відповідальності та місійності. Анексія Криму та війна на Донбасі підтвердили страхи польських консерваторів, які отримали доказ мотиву у Смоленській катастрофі.

Зрештою, після березня 2014 року жодна з конспірологічних теорій щодо Росії не видається параноїдальною або панікерською.

Лідер ПіС Ярослав Качинський зробив висновки зі своїх вождистських методів керування. На виборах президента висувається молодий та харизматичний Анджей Дуда. На виборах до парламенту змінюється риторика і з’являються нові обличчя.

Отримавши владу, ПіС починає діяти у двох напрямках: перевірка діяльності "попередників" та реалізація своєї виборчої програми.

Аудит колишньої влади, а нинішньої опозиційної Громадянської платформи (ГП) та Польської селянської партії, виявив багатомільйонні фінансові "покращення" у міністрів, їхніх заступників та звичайних клерків канцелярії президента Коморовського. Словом, все, як в Україні, тільки більш елегантно.

Значно гіршою виявилась ситуація зі спецслужбами, яких попередня влада змушувала слідкувати за журналістами та учасниками релігійно-політичних маніфестацій.

Реалізація виборчої програми почалося зі спроб вирішити демографічну кризу через надання пільгових іпотечних кредитів для молодих сімей та щомісячних виплат у 500 злотих на кожну другу дитину. Також зараз готуються закони щодо валютних кредитів та зниження пенсійного віку.

Проте ці заходи не врятують польську економіку від мінусового приросту – потрібні мігранти.

Пам’ятаючи про крах мультикультуралізму в Західній Європі, поляки вирішили запрошувати до себе в країну тих, кого можна швидко та дешево асимілювати.

Тобто громадян України, а не гостей з Африки чи Близького Сходу.

Третім кроком стала модернізація системи безпеки Польщі. Польські консерватори дуже добре пам’ятають історію Другої світової, а ще краще розуміють сучасні геополітичні реалії.

Довіряти обіцянкам союзників з НАТО потрібно, але краще мати свою маленьку, але дієву армію.

Польський міністр оборони прямо і без упереджень говорить про загрозу з боку Росії та готується до оборони. Восени цього року у Польщі почнуть діяти територіальні оборони в кожному воєводстві (області), а чисельність армії збільшиться на 50%.

Гіркий досвід України став для Польщі фундаментом для модернізації армії та спецслужб.

Нове антитерористичне законодавство Польщі дає можливість за рішенням суду затримувати підозрілих осіб терміном до 14 днів замість 48 годин. Думаю, українська СБУ хотіла б мати подібні повноваження.

Ще одне звинувачення на адресу ПіС – встановлення контролю за громадськими ЗМІ. Польське законодавство, як і українське, дозволяє інтервенцію в інформаційний простір виключно за умов війни, проте як діяти в умовах гібридної війни?

Насамперед варто визнати очевидне:

консерватори ніколи не вірили в незалежність цих ЗМІ. Більш того, вони переконані, що ЗМІ, які фінансуються державою, мають діяти в інтересах держави та політичної лінії правлячої партії.

Натомість будь-хто може відкрити свій телеканал або газету і там розповідати, що вважає за потрібне (так діяла колишня опозиція, так планує діяти і нинішня).

Цікаво, що хоча в Польщі існує так зване приховане державне фінансування приватних ЗМІ через розміщення урядових оголошень на шпальтах приватних газет, такий рудимент радянської епохи, як "Урядовий вісник", у Польщі був скасований у 1990-ті роки.

Завершальним акордом польських змін буде конституційна реформа, яка передбачатиме посилення влади або президента, або прем’єра. Така реформа обумовлюється досвідом минулого десятиріччя, коли за часів президентства Леха Качинського (ПіС) в Польщі розгорівся конфлікт із прем’єром Дональдом Туском (ГП).

Критикуючи дії нової польської влади, треба пам'ятати – вона прийшла до влади в абсолютно нових геополітичних реаліях та мусить відповідати на геть інші виклики, ніж ліберали з "Громадянської платформи". 

Правляча партія "Право і справедливість" переконана, що Росії планує напад на Польщу.

Відповідно, нова влада готується до відсічі: веде переговори про бази НАТО, популяризує геополітичний союз – Міжмор’я, будує газопорти та вертикаль влади на випадок прямої або прихованої агресії.

Деякі з польських аналітичних центрів навіть обговорюють можливість створення власної атомної зброї. 

Всі ці кроки декому можуть видатися авторитарними. Однак нинішня польська влада не зважатиме на політичну коректність чи санкції ЄС.

Варшава засвоїла сумний український досвід і готується до оборони.

Автор: Євгеній Білоножко,

заступник редактора порталу PoloNews

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора