Дипломатія цвинтарів. Чому Київ має особливо відреагувати на події у Грушовичах

Після низки провокацій на українсько-польському прикордонні, здається, "пробити дно" вже складно.

Однак події у польському селі Грушовичі явно відрізняються від попередніх, а отже, вимагають зовсім іншої реакції від України.

26 квітня представники польських націоналістичних організацій демонтували на місцевому цвинтарі надгробний пам'ятник воякам УПА. Тут варто нагадати, що це не перший напад на українські пам'ятки у регіоні. Той самий пам’ятник у Грушовичах неодноразово атакували невідомі.

І в цьому є ключова різниця між подіями. Досі атаки на українські поховання було справою анонімних вандалів. Принаймні так досі виглядала офіційна польська позиція.

Те, що польська влада, особливо в останні роки, дивилася на ці витівки крізь пальці – аж ніяк не таємниця. Однак офіційно польська влада не ставала на бік вандалів.

У грудні минулого року ЄвроПравда готувала репортаж з Перемишля – саме в цьому регіоні й відбувається більшість нападів на українські пам’ятки. Тоді увагу до міста привернув інший ексцес – під час урочистого "Маршу орлят перемиських і львівських", що відбувся під патронатом мера міста, один з учасників закричав під Українським народним домом "Смерть українцям", а інші учасники ходи підтримали його.

Той інцидент вперше викликав дипломатичну реакцію на подібні події. Як наслідок, провокатора невдовзі було затримано.

Тоді, спілкуючись із заступником президента міста Гжегожем Гайдером, ми підняли й питання нищення поховальних пам’яток. Тоді у мерії запевняли: не варто плутати дії окремих вандалів з політикою із впорядкування нелегальних кладовищ.

"Ми з розумінням ставимося до того, що якщо в Україні є нелегальні польські поховання, то вони мають бути або перенесені, або легалізовані. Чому ж на аналогічні наші дії така гостра реакція? Тим більше, часто не йдеться про поховання в повному сенсі слова. Часто це псевдопоховання – без труни та небіжчика, а тому їх краще називати пам’ятними місцями. На такі місця принципи поховань не поширюються.

Ми віруючі люди, і ми з пошаною ставимося до поховань, навіть якщо там поховані наші вороги. Для порівняння, у нас є військовий німецький цвинтар, і місто турбується про його стан. Але дикістю було б говорити про пам’ятник бійцям вермахту. Так само ми поважаємо українські військові поховання, але не згодні на монументи", – заявили тоді у мерії.

Але нинішні події у Грушовичах повністю нищать ці аргументи. Адже було зруйновано саме поховальний монумент, а ці дії були проведені за присутності війта гміни Стубно.

Саме тому є всі підстави говорити, що останні події – це тестування зовсім іншого рівня боротьби з українськими пам’ятками у Польщі. Боротьби, яка тепер офіційно проводиться на державному рівні. І тому на неї аж ніяк не можна відповісти лише черговою заявою МЗС. 

Які аргументи на захист своїх дії може навести Польща?

Відсутність офіційного статусу цього поховання? Але міжнародне законодавство, включаючи українсько-польську угоду про збереження місць поховання, вимагає шанобливого ставлення до всіх поховань.

Розміри та вигляд монументу? Однак ці самі угоди не регламентують, що під захист підпадають лише "правильні" поховання.

В такій ситуації єдиний аргумент, що залишається у Варшави – стверджувати, що йдеться про псевдопоховання, аргументуючи відсутність достатніх доказів про небіжчиків.

Але, за такою логікою, можна поставити під сумнів більшість поховань часів як Другої світової, так і перших повоєнних років.

Саме тому Грушовичі можуть стати небезпечним прецедентом. Якщо Україна не відреагує адекватним чином.

Унікальність нинішньої ситуації вимагає більш жорстких дій. Необхідно вимагати кримінального покарання для учасників акції, адже знущання над місцем поховання є злочином й у польському законодавстві.

Наостанок – про провину України у ситуації, що сталася.

Довгий час офіційний Київ заплющував очі на події на прикордонні. "Точкою неповернення" став скандал у Перемишлі, який вже згадувався раніше.

Тоді офіційна реакція України змусила вперше реагувати на такі злочини. Здавалося – ми на правильному шляху.

Однак ситуацію зіпсувала СБУ, спочатку заборонивши в’їзд в Україну міському голові Перемишля, а згодом – скасувавши цю заборону.

Так, ця заборона виглядала явно непродуманим кроком, але така дипломатична слабкість суттєво зіпсувала наші позиції. Ми показали, що не готові відстоювати свою позицію.

Зрештою, це призвело до провокації у Грушовичах.

Залишається сподіватися, що тепер українська реакція буде більш продуманою, а головне – послідовною.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора