Гаага, Лондон, Женева та Стокгольм – міста, які цієї весни стали майданчиками юридичного протистояння чи навіть бою України та РФ.

Фактично ми маємо дві парадигми в судових процесах між Україною та Росією.

Перший блок – судові процеси проти Росії, пов’язані з порушенням засадничих норм міжнародного права (Європейський суд з прав людини, Міжнародний Суд ООН, тощо). Навіть торговельні спори в Світовій організації торгівлі є відгомоном агресії Росії.

Інший блок позовів – відгомін нав'язаного Росією економічного васалітету щодо України, правове оформлення якого у газовій сфері відбулося шляхом укладення у 2010 році Харківських угод. Їхня мета - або примусити Україну співпрацювати на старих умовах (тих, які завжди базувалися на "договорняках" та "відкатах"), або завдати якомога більшої фінансової шкоди в разі вияву непокори. Позов щодо "3 мільярдів Януковича" і позов "Газпрому" проти "Нафтогазу" – саме з цього блоку.

У найближчі два дні Україна побачить рішення суду щодо "газової" суперечки.

Ми вже всі свідомі того, що російська агресія має різні прояви.

Але використання енергетики як фактору примусу завжди було одним з найулюбленіших та найпотужніших засобів впливу та тиску РФ на Україну. Особливо зухвало та брутально Росія поводить себе у питанні постачання газу.

Газ як інструмент зовнішньополітичного впливу та корупційний чинник використовувався РФ у відносинах з Україною десятиріччями, аж до 2014 року, коли після Майдану ми нарешті пішли проти нав’язаного "Газпромом" трактування контрактів на постачання та  транспортування газу.

Саме тоді, у 2014 році, "Газпром" припинив постачання газу, лякаючи багатомільярдним позовом до "Нафтогазу".

Ситуація була дійсно складною, якщо не критичною, та вимагала швидкого прийняття рішень у відповідь на газпромівський шантаж, з урахування повної залежності країни від постачання газу з РФ. Тоді довелося вирішувати купу надскладних питань, включаючи підготовку позову та контрпозову до "Газпрому".

Тоді були побудовані інтерконектори до словацької газотранспортної мережі, які втілили ідею реверсного постачання газу і дозволили пройти зимовий період 2014-2015 років без зупинки української економіки.

Завдяки цьому вже у 2015 році Україна змогла припинити постачання газу з РФ, що фактично зняло нас з російської газової "голки". Вже більше 500 днів ми купуємо газ не в "Газпрому", а на європейському ринку газу, за його ринковою, а не політично вмотивованою ціною.

Газова залежність України, на думку "Газпрому", була забетонована контрактом 2009 року.

Ми пам’ятаємо, в яких умовах укладався цей контракт – припинене постачання газу в Україну та країни ЄС, морозна зима та нестабільна політична ситуація в Україні. Якщо точніше, то йшлося про відкрите протистояння президента та прем’єра, а також тодішньої опозиції.

Цей контракт потім критикували всі, а особливо ті, хто не надто добре уявляє формулювання його положень, а також особливості діалогу з РФ.

Мені довелося пройти через певну кількість переговорів з росіянами та брати участь в укладанні "зимових" пакетів 2014-2015 та 2015-2016, з їхнім стилем та методами ведення переговорів, де зневага та відверте хамство межує з шантажем та знущанням. А тому вважаю, що можу адекватно оцінювати укладений контракт.

Газовий контракт став симбіозом невдалих політичних домовленостей на найвищому рівні та менеджерської майстерності, а тому містить багато "сірих зон", які постійно використовував "Газпром" для нав’язування своїх інтересів, зокрема щодо трактування формули ціни контракту, перегляду ціни і, найголовніше, вимоги "бери або плати".

Виходячи з трактування "Газпрому", ми мали би купувати, тобто сплачувати 52 млрд кубометрів газу, незалежно від фактично поставленого обсягу (у 2016 році "Нафтогаз" закупив у європейських постачальників 11 млрд кубометрів, а в Росії, нагадаю, 0 кубометрів). На основі цього "Газпром" вимагає від "Нафтогазу" сплатити додатково майже $50 млрд за товар, який фактично не був поставлений.

Отже, ця умова є для нас найбільш фінансово обтяжливою.

Останнім часом окремі українські політики для пояснення складних економічних процесів застосовують приклад кефіру.

Тож для наочності опису вимоги "бери або плати" використаємо той самий кефір.

Уявімо, що у певному регіоні одна компанія є єдиним постачальником кефіру і, користуючись монопольним становищем, пропонує підписувати контракти лише за умови фіксованої щоденної поставки наперед сплаченої продукції.

Якщо ви підписалися на умові "бери або плати" (в трактуванні "Газпрому") на 10 пляшок кефіру на день, бо у вас велика родина та спеціальна дієта, то на перших порах ви щасливі – у вас завжди є кефір. А потім родичі поїхали, дієта змінилась або ви просто перестали пити так багато кефіру. І перепродати ви його не можете (це ще одна заборона в контракті).

Звичайно, в такому випадку кожен споживач буде намагатися переглянути умови контракту, адже договір - так само, як і наш контракт з "Газпромом", - передбачає можливість зменшення обсягу обов’язкової закупівлі на 20%. Але тут знову біда - договір не визначає, як саме та з якою періодичністю має відбуватися такий перегляд.

Та й це не все. Контракт надає можливість перегляду ціни товару в разі суттєвої зміни ринкових умов. За 8 років умови змінилися, і не раз, але "Газпром" жодного разу, навіть за часів Януковича, не погодився на такий перегляд.

Все це і є "сірими зонами" контракту, які "Газпром" постійно намагався тлумачити виключно на свою користь.

Натомість газові договори містять суттєвий позитивний елемент.

На щастя, контракт передбачає, що він регулюється шведським правом, а суперечки розглядаються в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма. Саме цей арбітраж вже до 31 травня має винести рішення по суті, розтлумачити положення контракту та визначити подальшу формулу розрахунку сплати України за газ.

Ми не перші, хто вимагає від "Газпрому" перегляду договірних умов.

Чеський підрозділ німецької компанії RWE, наприклад, виграв у "Газпрому" справу в арбітражі щодо неправомірності застосування вимоги "бери або плати".

Є й інші приклади арбітражних рішень щодо цього положення. У декількох випадках визнавались зобов’язання покупця сплатити визначені обсяги газу, але постачальник для цього мав поставити газ, а не просто вимагати гроші.

Звичайно, що в кожному випадку арбітри ухвалюють рішення як на основі положень контракту, так і з огляду на майстерність доведення юристами позицій сторін.

"Газпром", очевидно, просто так нас відпускати не хоче. Мета проста – змусити нас виконати договір у форматі, який передбачає найбільші фінансові виплати. І це цілком збігається з лінією РФ, яка намагається завдати якомога більших втрат і клопотів Україні.

Ідеальним варіантом для нас було б визнання неправомірним тлумачення "Газпромом" вимоги "бери або плати", а також перерахунок ціни за минулі та наступні періоди, якщо в результаті такого перерахунку "Нафтогаз" буде винен "Газпрому" менше, ніж "Газпром" "Нафтогазу".

Але, по суті, для нас позитивним буде будь-яке рішення, яке надасть остаточної правової визначеності "сірим зонам" та дозволить усунути фактори тиску та шантажу, а також остаточно зняти з України ярмо газової залежності від РФ.

Справа між "Нафтогазом" та "Газпромом", як і обставини у справі про "3 мільярди Януковича", насправді є частиною більшої історії про те, як нам продавали економічний тиск під виглядом "братської" допомоги.

Ми дуже добре знаємо ціну такого "братерства",

а тому розраховуємо, що рішення Стокгольмського арбітражу сприятиме остаточному виходу з російської парадигми відносин, де все будується на принципі "поділяй та володарюй", а корупція та шантаж є основними чинниками впровадження геополітичних інтересів.

Неможливо чітко передбачити, яким саме буде рішення Стокгольмського арбітражу (так само, як і інших міжнародних судових інстанцій).

Але, як казав Уїнстон Черчилль: "Впевнений, сьогодні ми – господарі своєї власної долі та в наших силах подолати випробування, які випали на нашу долю; у моїх силах перемогти важкість праці та страждання. І доки ми свято віримо в нашу справу та наша жага перемоги непохитна, перемогу в нас не відібрати".

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора