Після отримання Україною безвізу з Євросоюзом відбулася дивна колізія – разом зі спрощенням подорожей по більшій частині Європи поїздки в один європейський регіон для українських туристів суттєво ускладнилися.

Йдеться про Косово – не визнану Україною державу.

Косовський уряд дозволяє в’їзд на свою територію мешканцям ЄС; громадянам більшості з тих країн, які визнали його незалежність; а на додаток – тим подорожуючим, хто має в паспорті шенгенську мультивізу. Останній пункт давав можливість поїхати до Косова також українцям, та після безвізу це "віконце" поступово зникає – адже нових шенгенських віз у паспорт не ставлять.

А отже, бажаючим побачити цю частково визнану державу доведеться спершу їхати за косовською візою або в Туреччину, або в Албанію.

Однак це – не єдине питання щодо України та Косова.

Сьогодні Косово святкує десяту річницю своєї незалежності.

Всі ці 10 років позиція офіційного Києва була незмінною: ми не визнаємо незалежність Косова та вважаємо цей регіон невід'ємною частиною Сербії.

10 років тому це рішення виглядало відносно логічним – Україна не хотіла псувати відносини ані із Сербією, ані з Росією, а ще – побоювалася, що визнання незалежності цього регіону дасть козирі сепаратистам в Україні. Через останній аргумент чимало інших країн, в тому числі п'ять держав-членів ЄС, також не визнали косовську незалежність – приміром, Іспанія, яка і без того має проблеми через сепаратистські настрої окремих регіонів.

Після 2014 року для офіційного Києва з’явилась нова причина – постійно доводиться чути, нібито визнання Косова може послабити наші позиції у кримському питанні.

Та чи існує схожість між Косовом та Кримом?

Відповідь не така вже й очевидна.

Позиція більшості світової спільноти (за окремими винятками на кшталт РФ) є однозначною – проголошення Косова не створює прецеденту, це унікальний випадок, адже відокремлення регіону від Сербії відбулося після збройного конфлікту та етнічних чисток, які проводила сербська влада проти албанського населення регіону.

Саме тому порівняння Косова з анексією Криму абсолютно недоречне.

Зрештою, у 2010 році Міжнародний суд ООН визнав, що проголошення незалежності Косова відповідало міжнародному праву. Як відомо, щодо Криму рішення органів ООН та інших міжнародних організацій – діаметрально протилежні.

Втім, неодноразово доводилося чути від українських дипломатів, що хоча формально ці питання непорівнювані, однак на неофіційному рівні нам, в разі визнання Косова, стане складніше вимагати дотримання міжнародного права щодо Криму.

І це при тому, що саме Косово приєдналося до антиросійських санкцій ЄС, запроваджених у відповідь на порушення територіальної цілісності України. В той час як Сербія, чию територіальну єдність ми досі підтримуємо, не лише не зробила цього, але й запевняє, що ніколи на це не піде.

Від противників визнання Косова лунають також економічні аргументи.

"Питання Косова було б доцільно піднімати, якби у нас були значні обсяги торгівлі з ним або перспективи отримати великий ринок збуту. Однак цього немає", – ще одна відповідь не під запис українського урядовця щодо Косова.

Цей аргумент варто розглянути детальніше.

Так, наразі рівень торговельної співпраці між Україною та Косовом знаходиться біля нульової позначки. І це не лише через статус регіону: так само мінімальним є товарообіг з Албанією, визнаною нами країною, та ще й членом НАТО.

Це, схоже, є результатом низької активності України на Балканах.

Цей регіон ніколи не був для нас важливим. І це – проблема саме по собі, адже, окрім економіки, є політика.

Держави Балкан, на відміну від України, мають офіційно визнану європейську перспективу, Косово є потенційним кандидатом на членство в ЄС.

І хоча в найближчі роки отримати повноцінне членство косоварам не світить, та готовність Брюсселя визнавати європерспективи напіввизнаної країни дає їм можливість розраховувати на зовсім інший рівень підтримки ЄС, у тому числі – фінансової.

Україна в рамках "Східного партнерства" таких перспектив не має.

Можливим виходом для Києва є лобіювання об’єднання "балканського" та "східного" форматів, а також доведення того, що ми не менш готові до членства, аніж "балканці".

Але для цього нам потрібна вивести нашу співпрацю з балканськими країнами зовсім на інший рівень. В цьому контексті співпраця із Косовом видається явно не зайвою.

Що переважує серед цих аргументів – потенційні можливості чи потенційні ризики в разі визнання Косова?

Відповідь – не очевидна.

Та як мінімум – нам варто над цим замислитися.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора