Порахувати євроінтеграцію: що не так із відсотками виконання Угоди про асоціацію

"Європейська правда" продовжує дискусію про рівень виконання Угоди про асоціацію. Ми вже представили два звіти, виконаних урядом та експертами, обидва продемонстрували, що Україна має серйозні проблеми із темпами виконання УА. Між тим, навіть в уряді немає єдиної позиції щодо такої звітності. 

ЄП навіть вступила в дискусію з міністром Клімкіним щодо того, чи коректно взагалі вимірювати в цифрах виконання Україною своїх зобов'язань. Не будемо приховувати: думка редакції з цього питання і досі розходиться з думкою міністра. Водночас ми вдячні Павлу Клімкіну за детальне обгрунтування його позиції.

Редакція запрошує також інших експертів та посадовців до дискусії: чи можливо і чи потрібно вимірювати відсоток або ж рівень виконання Угоди про асоціацію.

* * * * * 

Наприкінці лютого я іронічно прокоментував у Тwitter урядовий звіт, який у відсотках оцінював виконання Угоди про асоціацію з ЄС, мовляв, в 2017 році плани з євроінтеграції реалізовано на 41%.

Мій короткий коментар несподівано викликав досить активну реакцію в медіапросторі. Чи не вперше тема євроінтеграції стала предметом твіттерної дискусії!

Павле Анатолійовичу, а якщо не рахувати і не помічати проблемні сектори - це нам точно допоможе у виконанні Угоди?

Чи, можливо, допоможе тим, хто хоче блокувати виконання - і водночас лишатися непоміченим?

— European Pravda (@EuropeanPravda) 23 лютого 2018 р.

Є два види брехні: одна як така, інша – статистика. Результат не потрібно рахувати, він має відчуватися. Об’єктивно, суб’єктивно - байдуже як. Ніхто ще не став щасливішим на 10% :) https://t.co/P9asMaP9tW

— Pavlo Klimkin (@PavloKlimkin) 24 лютого 2018 р.

Тут, звісно, можна посміхнутися, але та обставина, що в дискусію включилися журналісти "Європейської правди" (за що я їм щиро вдячний!), свідчить, що ми зачепили справді важливе питання, яке потребує більш глибокого аналізу.

Відразу ж хочу заспокоїти тих журналістів і оглядачів, які живляться незгодами між урядовцями. Тут не йдеться про якісь суперечності, наприклад, між мною й Іванною Климпуш-Цинцадзе чи кимось іще. До речі, з Іванною ми дуже тісно і з повним взаєморозумінням співпрацюємо з багатьох питань.

Просто "процентний" підхід, традиційно застосований в урядовому звіті, став для мене приводом поговорити про більш загальну й глибоку проблему, яку в Україні поки що навіть не усвідомлюють: про наше розуміння процесу євроінтеграції, його суті й мети.

Я багато років був учасником переговорів щодо Угоди про асоціацію з ЄС. 

Більше того, я її навіть читав ;) , причому дуже уважно.

Як досвідчений інсайдер:) , я зробив висновок про наявність двох підходів до євроінтеграції: чиновницько-формального, заснованого на звітній цифірі, й живого, орієнтованого на реальність. На жаль, у нас практично повсюдно домінує перший.

Я справді вважаю, що звичка рахувати відсотки виконаних нами завдань з імплементації Угоди позбавлена сенсу. Так, вона зручна для чиновників, вона дає можливість спокійно рухатися по наїждженій ще з часів планово-звітної радянської економіки колії, демонструючи "конкретні статистичні результати" й водночас підтверджуючи важливість функції самого "обліковця".

Більше того, до такої манери комунікації з боку влади звикло й наше суспільство. Воно не те щоб дуже вірило звітним графікам з відсотками, а просто нічого іншого й не очікує. 

Мушу визнати, що формальний підхід не чужий і деяким брюссельським чиновникам (на щастя, не всім), яких цілком влаштовує суто технічний контроль за імплементацією Угоди.

Насправді ж загальний відсоток опрацювання директив ЄС навіть не показує того, що жартома називають "середньою температурою по лікарні". Це чистої, чи радше мутної води замилювання очей, причому не стільки чужих, як своїх власних.

Ну гаразд, 41% запланованих завдань начебто виконано. 

А наскільки вони важливіші від тих 59%, що не виконані? І що цей 41% означає на практиці?

От минулого року ми отримали безвіз, то скільки це додає відсотків виконання Угоди? Один, десять чи двадцять? Навіть якщо один, то чи не важить він більше, ніж решта 99?

Для того, щоб збагнути, як нам належить сприймати й оцінювати процес імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, слід відповісти на таке запитання: а для чого вона, власне, потрібна нам, українцям? Звучить трошки по-блюзнірськи, але тим не менше.

На мій погляд, для того, щоб жити так, як живуть у Європейському Союзі, за його правилами і стандартами. Тому й критерієм оцінки прогресу мають бути конкретні зміни на краще в житті України, нашого суспільства, бізнесу й кожного громадянина.

Я недаремно згадав безвіз, адже це був величезний прорив, кардинальне поліпшення міжнародного статусу та, якщо хочете, європейського самоусвідомлення кожного українця, і сотні тисяч наших співвітчизників уже встигли відчути це на власному досвіді.

Отже, слід міняти критерії оцінки наших євроінтеграційних досягнень, більше того – і держапаратові, й усьому суспільству час міняти саму ментальність. Треба мислити не відсотками й відпрацьованими директивами, а справами, важливими проектами, такими як безвіз.

А успіхи оцінювати треба за реальною користю, які ці проекти дають Україні.

Мені згадується сцена з "Аліси в країні чудес", коли вона запитує, куди їй іти, а їй відповідають, що це залежить від того, куди вона хоче прийти.

Так і у нас: або ми ставимо собі чіткі цілі і розуміємо, куди хочемо прийти, або ми, як і раніше, займаємося статистичними маніпуляціями й дуримо самих себе.

Скажімо, ми ставимо собі за мету входження українського бізнесу на європейський ринок фінансових послуг та державних закупівель. Необхідно "побудувати" під цю мету алгоритм її досягнення. А критерієм успіху мають стати реальні переваги та вигоди, які отримав український бізнес і держава в цілому. От про це вже можна й треба звітувати перед суспільством.

Що ж стосується моніторингу виконання вимог ЄС й зобов’язань Угоди, кількості ухвалених документів та постанов, підрахунку відсотків та складання графіків, то вони, можливо, й потрібні, але це внутрішня відомча кухня, це вторинні, супутні фактори. Перетворювати їх на головні показники успіху й підміняти ними дійсність – це, даруйте, свідчення чиновницької деформації свідомості.

Доки ми не перетворимо європейську інтеграцію на живу цілеспрямовану діяльність, в якій ми крок за кроком міняємо українську дійсність на європейський лад, ми будемо залишатися механізмом напівхолостого ходу, а такі механізми в ЄС не приймають.

В ЄС вступають країни та суспільства, що виконали величезну підготовчу роботу, яка, до речі, передусім потрібна їм самим, а не Європейському Союзові.  

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора