Міністр оборони Литви: З 10 тисячами загиблих не можна говорити про "холодну війну" з РФ

Те, що Литва є одним з найбільш дружніх партнерів України, знає, мабуть, кожен. Ця країна стала першою, яка оголосила про готовність постачати Києву летальне озброєння, а на початку вересня здійснила друге постачання – передала ЗСУ майже 150 тонн патронів.

Та є й інші моменти, де можна помітити спорідненість наших держав.

Приміром, нещодавно Литва відновила військовий призов. Про те, що з цього вийшло, а також про шанси України стати членом НАТО і не лише про це – в інтерв’ю міністра оборони Литви (2006-2008 роки, а також з 2012 року і дотепер) Юозаса Олекаса.

"Я не можу виключити, що напад відбудеться"

– Прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв раніше заявляв, що Захід і Росія входять в період холодної війни. Чи так це?

– Я не можу сказати, що вона "холодна". При майже 10 тисячах загиблих не можна говорити про холодну війну.

Я думаю, що йдеться про принципово нову ситуацію. Ми дуже явно показуємо, що дії НАТО – оборонні. Але ми не можемо не реагувати на агресію Росії проти своїх сусідів, як Грузії, так і України.

І нічого не робити – означає провокувати Росію на подальші дії.

– Уточню термінологію. За радянських часів, коли все ж була холодна війна, теж гинули люди. В Афганістані загинули тисячі, а може, й десятки тисяч. У чому відмінність сьогоднішньої ситуації і 1980-х?

– Звісно, дещо можна порівнювати, але я вважаю, що зараз – нова ситуація. Причина – дії Росії. Йдеться про безпрецедентне порушення міжнародного права. Це (зміна кордонів за допомогою військової сили. – ЄП) відбувається вперше після Гельсінського заключного акта, та ще й після того, як НАТО і РФ сиділи за одним столом на Раді Росія-НАТО.

Адже ми домовилися (з РФ) про правила спілкування, була домовленість про зовсім іншу будову світу, більш миротворчу. Незважаючи на це, Росія повертається до агресії, порушує всі ці правила.

– Чи можливе поновлення гонки озброєнь між РФ і НАТО? Адже щось схоже вже відбувається, Росія збільшила свій оборонний бюджет в рази, і країни НАТО теж змушені його збільшувати. У Литви було 0,9% ВВП на оборону, зараз ви хочете вийти на 2%.

– Навряд чи буде можливість і необхідність йти так далеко, як це було в так званий період холодної війни. Я думаю, що спільних дій Північноатлантичного альянсу буде достатньо, щоб зупинити агресію. І сам цей факт зменшує можливість того, що Росія подолає натовські кордони.

Майже 10 років поспіль, поки країни НАТО знижували витрати на обороноздатність, Росія виділяла на це ресурси.

Але зараз, коли НАТО теж стало збільшувати ресурси на оборону, Росія, навпаки, сповільнюється.

Поки в Росії немає бачення, що існує сила, здатна її зупинити, Росія нарощує свою військову потужність, оскільки ніхто не звертає на це уваги. В цей період вона починає діяти так, як діяла в Грузії, в Україні.

А зараз ситуація змінилася. Зараз вони бачать, що латиші чи естонці не залишилися одні, що це – дійсно територія НАТО, що напад на одну країну буде нападом на весь Альянс.

– Наскільки серйозною є загроза, що Росія все-таки зважиться напасти на країни Балтії?

– Вона зменшується з кожним нашим новим кроком по зміцненню нашої обороноздатності.

Звісно, теоретично я не можу виключити, що напад відбудеться.

Але всі ті кроки, які ми робимо і в Литві, і на рівні НАТО, рішення самітів Альянсу в Уельсі і в Варшаві – кожен такий крок знижує можливість нападу з російської сторони.

"До нас звернулося майже вдвічі більше добровольців,
ніж виділено місць"

– У Литві зараз відновили набір солдатів на строкову службу. У суспільстві не було сумнівів щодо цього?

– Було, і дуже багато. В першу чергу – через пам'ять про радянський досвід служби у збройних силах, про "дідовщину".

Але досвід, який ми отримали за ці два роки, показав, що служба в збройних силах демократичної країни – це зовсім інше. Нам цього року так і не вдалося провести обов'язковий призов – знаєте, чому? Тому що всі місця, які ми виділили для призовників, заповнили добровольці!

Це – результат гласності та прозорості. Всі бачать, як вони служать, адже є соціальні мережі з фотографіями, і це створює атмосферу довіри.

Цього року до нас звернулося майже вдвічі більше добровольців, ніж було місць, виділених для строкової служби!

А майже третина тих строковиків, які служили минулого року, залишаються на професійній службі. Це – зовсім інше ставлення, і я дуже радий, що литовська молодь так це сприймає – як юнаки, так і дівчата, які проходять строкову службу.

– Які ще є стимули для строковиків? Вони отримують якесь грошове забезпечення?

– Є невеликі грошові виплати для повсякденного життя – п'ята частина того, що отримує контрактник. А по закінченні служби, а це 9 місяців, строковик отримує близько 1,5-2 тисяч євро. Крім того, солдати-строковики у вихідні йдуть додому, вони приходять на службу в робочі дні.

– Якщо все ж добровольців не вистачатиме, як ви плануєте відбирати призовників?

– У нас щороку закінчують школу близько 30 тисяч молодих людей, тобто 15 тисяч юнаків. Ми набираємо 3 тисячі, це п'ята частина.

Та ми не знайшли кращого рішення, ніж випадковий відбір.

Тобто призовників вибирає комп'ютерна система - випадковим чином з усього списку прізвищ молодих людей.

Так ми складемо список тих, кого запросимо на службу, якщо не буде добровольців.

Є також винятки – наприклад, навчання у вузі, наявність двох дітей і деякі інші.

– Строкову службу скасували у Литві лише кілька років тому. Те рішення не було помилкою?

– Так, це було нещодавно, 2008 року. Я тоді теж працював міністром оборони.І я досі впевнений, що це був дуже правильний крок.

Скасувати строкову службу ми зважилися після того, коли Росія вторглася до Грузії. Тоді ми побачили перевагу добре навчених професіоналів перед строковиками. Проблема виникла після зміни влади в Литві. Тоді була дуже складна ситуація в економіці (зарплати контрактників різко впали. – ЄП), і штатних військових не вистачало.

У той період ми багато втратили і вже після агресії в Україні побачили, що наші підрозділи не заповнені.

Нам потрібно було терміново укомплектувати армію, і тоді було прийнято рішення про повернення до строкової служби.

– Чи правильно я розумію, що незабаром ви знову перейдете до виключно контрактної служби?

– Є різні думки.

Є ті, які сильно підтримують збереження строковиків. Інші вважають, що треба повернутися до контрактників. Якщо говорити про досвід країн НАТО, то головна тенденція – перехід на професійні збройні сили.

Все-таки це дає можливість використовувати нову техніку, дає новий погляд на службовця, на його життя, здоров'я. Тому в контрактної служби плюсів більше.

"Ми є членом НАТО, цього достатньо для купівлі "Джавелінів" 

– Ми вже згадали про різке зростання оборонного бюджету Литви. Які пріоритети для інвестицій?

– Я повинен уточнити, що ми повертаємося до тих показників, яких ми обіцяли досягти, вступаючи в НАТО в 2004 році. Ми тоді зобов'язалися, що наш військовий бюджет складе 2% від ВВП. Думаємо, в 2018 році ми виконаємо своє зобов'язання.

Головний пріоритет – військовослужбовці-контрактники. Друге – модернізація, переозброєння армії. Це і автоматична зброя, і бойові машини піхоти, і захист повітряного простору, і протитанкове, протиавіаційне озброєння. Пріоритет – зміцнення сухопутних військ.

– Протитанкову – це, зокрема, "Джавеліни"?

– "Джавеліни" ми почали закуповувати ще в 2004 році. Зараз ми хочемо, щоб їх було набагато більше.

Ми повинні розуміти, що зможемо протиставити танковим військам, якщо вони перейдуть наш кордон. Того факту, що ми є членом НАТО, достатньо, щоб зняти перешкоди у придбанні такого озброєння.

– Чи є можливість реекспорту цього обладнання, наприклад, в Україну?

– Згідно з контрактами, які ми підписали, такої можливості немає.

– Як йдуть справи з постачанням в Україну летального озброєння з Литви?

– Ми вже передали те, що ми погодили на рівні президентів. Мова йде про елементи летального зброї, вони надійшли в Україну ще минулого року.

"Артилерія, комунікація – це все перейшло на комп'ютерну техніку"

– Партнери по НАТО спрямували до Балтії танковий батальйон. Але він розміщений у Латвії. Як зробити так, щоб ці танки – в разі нападу – могли легко перебазуватися в сусідні країни? Адже поки збереться парламент і схвалить це, може бути пізно.

– Ми робимо кроки для спрощення перетину кордонів. Вже зараз натовським збройним силам набагато легше переміщатися між європейськими країнами. Є можливість, щоб такі рішення приймав міністр оборони, а не парламент.

Ми не зупиняємося, все йде до того, що буде такий собі "шенген" для військової техніки.

Важливо, щоб сили дуже швидкого реагування, створені в НАТО, не стикалися з труднощами при перетині кордонів. Країни Балтії мають бути єдиним військовим регіоном, сили якого можна задіяти для захисту будь-якої з трьох балтійських держав.

– Була навіть ідея про єдину армію балтійських держав.

– Ми працюємо в цьому напрямку більш близької співпраці, але оборонні рішення все ж залишаються в компетенції кожної окремої країни.

– Зараз новою загрозою в сфері безпеки стали кібератаки, в тому числі на органи влади, державні бази даних. До чиєї зони відповідальності належить захист від цих атак?

– Я б сказав, що ця загроза не така вже й нова, і вона дійсно серйозна.

У Литві донедавна було два центри ухвалення рішень у цій сфері: цивільний і військовий. У 2015 році ми вирішили, що кошти треба витрачати ефективніше, і створили єдиний координаційний центр.

Це – національний центр кіберзахисту під егідою міністерства оборони.

– В Україні це сприймається як "розрив шаблону" – армія і комп'ютерний захист...

– Думаю, у нас вже всі зрозуміли, що кіберзахист є суттєвою частиною обороноздатності.

Технології зробили крок вперед: артилерія, комунікація – це все перейшло на комп'ютерну техніку.

І те, що Міноборони цим займається, вже нікого не дратує і не дивує.

– Ви бачите можливість того, що Україна стане повноцінним членом Альянсу?

– Все залежить насамперед від вашого рішення.

У першу чергу важливо, чи хочуть цього українські громадяни. Якою є їхня думка? Чи розуміють вони, що таке членство, чи було роз'яснення для жителів України?

Також важливі реформи – як військові, так і демократичні. Ми йшли до членства в НАТО 10 років. Перший лист президента Альгірдаса Бразаускаса генсеку НАТО було написано в 1994 році, а членами Альянсу ми стали лише у 2004-му.

Звісно, потім справа доходить до рішення самого Альянсу. Але країни НАТО готові приймати до Альянсу інші держави – ви знаєте, що в 2016 році ми прийняли в НАТО Чорногорію. Те саме стосується Грузії і України.

– Зараз низка впливових європейських країн називає таку можливість категорично неприйнятною.

– У них є право і, напевно, є привід для такої позиції. Ми підтримуємо ваш вступ до НАТО, інші країни вважають, що таке рішення поки не на часі. Тож я поділяю думку президента Порошенка, який каже, що нам треба ще досить багато чого зробити, перш ніж обговорювати це питання.

Треба вирішити повсякденні проблеми України. Коли вони будуть подолані і якщо український народ буде підтримувати вступ, вам варто повернутися до цієї мети.

Звісно, геополітика завжди відіграє роль і впливає на думку політиків. Від цього нікуди не дітися.

Та це не єдиний фактор, який все визначає. Якщо ви зробите решту кроків, одна лише геополітика не заблокує ваше членство в НАТО.

Інтерв'ю взяв:

Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"