"На цій посаді я готова рік поекономити" – нова заступниця міністра енергетики

Наталія Бойко, призначена минулого тижня на посаду заступниці міністра енергетики з питань європейської інтеграції, швидко стала зіркою соціальних мереж.

27-річну львів’янку, доньку декана юрфаку ЛНУ (а віднедавна – члена Вищої ради правосуддя) обговорювали також через її майнову декларацію, в якій є квартира в елітному львівському будинку, новенька Toyota та чималі заощадження.

Хтось проводив аналогію між Наталією і скандально відомою заступницею Авакова Анастасією Дєєвою; інші заперечували, що заступниця Насалика все ж має досвід роботи за профілем в Україні та за кордоном. Хтось казав про непрозоре і неоптимальне призначення молодої дівчини на таку високу посаду; інші звинувачували суспільство у сексизмі.

Хай там як, але призначення стало резонансним. "Європейська правда" зустрілася з новою заступницею міністра, щоби поставити їй запитання – і особисті, і професійні.

В інтерв’ю – про призначення, пріоритети, схеми Клюєва, а також про ту саму квартиру та машину. Не виключено, що відповіді Наталії Бойко знову викличуть протилежні facebook-враження, тому ми лишаємо їх без редакційних коментарів – на розсуд читача.

"Вони знають, хто я така, знають мій стиль роботи"

– Вас призначили заступницею міністра з євроінтеграції. Конкурс був?

– Це політична посада, на неї конкурс не передбачений.

– Ще в 2014 році було задекларовано, що заступники з питань євроінтеграції проходять через конкурс, нехай і рекомендаційний. І Міненерго ще тоді опиралося цьому порядку.

– Але пізніше, коли почалася реформа держслужби, внесли зміни до законодавства. Ця посада затверджується без конкурсу.

Конкретно зі мною це відбувалося так: міністр (Ігор Насалик)  запропонував цю посаду. Ми обговорили професійні погляди, мою можливу додану вартість для команди. Після цього було погодження у профільних віце-прем’єрів (Іванни Климпуш-Цинцадзе і Володимира Кістіона), спецперевірка, кілька інтерв’ю і, зрештою, мою кандидатуру затвердив уряд. Весь процес забрав два місяці.

– Ви були знайомі з Насаликом?

– Не просто знайомі – ми працювали разом, оскільки я була проектним менеджером в Нацраді реформ і вела енергетику, і тому постійно взаємодіяла з профільним міністром – нині з Насаликом, перед тим – з Демчишиним (колишній очільник Міненерго Володимир Демчишин. – ЄП). Але до роботи в Нацраді ми не знали один одного.

– А як ви опинилися у сфері енергетики?

– Ця тема в моєму житті з’явилася дуже давно, в студентські роки. В одному з конкурсів я отримала право на стажування в Зальцбурзі, де потрапила на кафедру екологічного і енергетичного права. Це сталося випадково – просто там професор розмовляв російською і чомусь вирішив, що він зможе попрактикувати свою мову зі студенткою з України. Хоча я не знаю, хто з нас двох на той момент краще володів російською. Зараз я вже розмовляю вільно, але тоді для мене, львів’янки, це було складніше, ніж говорити німецькою.

У нас на той час не було навіть терміну "енергетичне право", а в Австрії вже були серйозні кейси. Зокрема, з французькими інвесторами, які думали побудувати в Австрії атомну електростанцію. Їм продали землю, але потім на рівні держави встановили заборону на будівництво АЕС. Цей кейс мене справді захопив – я зрозуміла, наскільки цікавим є енергетичне право, що воно наскрізно пронизує всі сфери економіки.

Я повернулася до Львова з думкою, що я хочу писати магістерську роботу саме з енергетичного права. Але на юрфаку мені відповіли: слухай, є цивільне право, кримінальне, господарське. Енергетичного – вибач, немає. Зрештою, мене взяв викладач навіть не мого факультету, а факультету міжнародних відносин, який викладав у мене європейське право.

У 2011 році я поїхала навчатися до Берліна за програмою Erasmus і там максимально націлилася на енергетику. Як розумієте, в Німеччині існування енергетичного права ні в кого не викликало сумнівів. Далі це стало профілем моєї роботи. Мене запросили до Франкфурта, в компанію ERM. Та ключовим проектом, що змінив моє життя, стала співпраця з Shell, якій ERM надавав консультації з підготовки до видобування (сланцевого газу) на Юзівській площі. Я прибула до Києва за цим контрактом в листопаді 2013 року, це був третій день революції, і відтоді все змінилося.

У квітні, коли Shell згорнув проект, я повернулася до ЄС, але стала активно шукати роботу в Україні. Скажу відверто, спершу навіть не думала, що працюватиму в держсекторі, але зрештою мене запросили до Нацради реформ.

– Даруйте, я спитаю доволі грубо. Ви знаєте, який імідж призначення має в інтернеті: "Дівчинка в 27 років пішла у замміністри". В міністерстві питання віку не заважає?

– Більшість директорів департаментів вже працювали зі мною в рамках Нацради реформ. Вони знають, хто я така, знають мій стиль роботи і потенціал.

Ми разом відпрацьовували законопроекти, які заходили в адміністрацію президента  – про ринок газу, НКРЕКП, ринок електроенергії. Спершу я опікувалася ними як консультант, згодом – як проектний менеджер. У нас була дуже активна співпраця з кожним департаментом.

– Якими будуть ваші обов'язки і сфера відповідальності?

– Офіційно я отримаю наказ про своє призначення 1 березня, та попередньо ми погодили з міністром, що я відповідатиму за міжнародний департамент, а також куруватиму підготовку оновленої енергетичної стратегії України, включаючи погодження в міністерстві, обговорення з експертами, іншими зовнішніми учасниками.

Ще один блок, який особисто мені приносить чимало задоволення – робота з інвесторами. Я вірю, що зараз є вікно можливостей для інвестицій в сферу енергетики. Можливо, йдеться не про тoп-5 світових компаній, але для компаній другого десятка Україна справді є привабливою.

– Те, що стосується енергетики і ЄС – все у вашій відповідальності?

– Не все. Багато питань європейської інтеграції – глибоко секторальні. Комунікація з ЄС чи з Енергетичним співтовариством – моя задача. Але якщо йдеться про технічну імплементацію завдань щодо ринку електроенергії, то це навряд чи хтось зробить краще за профільний департамент.

– Нині найчастіше звучить одна назва, що пов’язана з енергетикою та ЄС. Ця назва – "Роттердам+".

– Тут мені дуже пощастило, я ніколи не займалася вугіллям і не буду ним займатися на цій посаді.

– А чому пощастило?

– В Україні це – дуже соціальна тема, а я люблю в енергетиці суху економіку і, можливо, політику. Я прийшла з бізнесу і мені складно працювати з соціальним фактором. У мене є природне прагнення рухатися в напрямку європейських енергетичних норм. Паризька угода (передбачає зменшення викидів парникових газів. – ЄП), потенційний четвертий енергопакет – ось те, що мені цікаво.

"Стратегія буде до 2035 року, ми ставимо амбітнішу мету"

– Давайте поставимо "маяки": які завдання і в який період плануєте виконати?

– Головний пріоритет – енергетична стратегія. Я ставлю задачу стиснути її в обсязі і врахувати експертні зауваження.

Вже 1 березня ми проведемо перше експертне обговорення щодо генерації, яка є ключовим блоком. Далі – ще п'ять таких зустрічей. Побачимо, наскільки успішно це піде – для нас важливо врахувати позицію експертів, бізнесу і депутатів, але ми не можемо змусити їх приходити сюди і витрачати свій робочий час на спілкування з міністерством.

До кінця березня матимемо оновлений драфт. Далі – консультації з ЄС, можливо – розгляд Нацрадою реформ. Є думки про те, що стратегію варто виносити на рівень закону, але політичної впевненості в цьому немає

Хай там як, до кінця весни ми матимемо цей документ. Прем’єр навіть ставить задачу завершити роботу до кінця квітня.

– Це буде стратегія до 2030 року, на заміну існуючої?

– До 2035 року, ми ставимо амбітнішу мету. Звичайно ж, на перший період стратегія буде прописана детально, далі – загальніше. На 2035 рік будуть поставлені стратегічні цілі, але не буде конкретних розрахунків. Приміром, ніхто не може сказати, якою буде енергоємність ВВП України в 2035 році.

– Якими є пріоритети у відносинах з ЄС?

– Основний пріоритет – енергетична безпека. Нехай навіть це звучить досить загально, але це – головне. Всі наші стосунки з Брюсселем та Енергетичним співтовариством так чи інакше проходять навколо цього. Всі маленькі сходинки спрямовані на те, щоби гарантувати нам енергетичну безпеку.

Якщо йдеться про конкретні політичні напрямки, то тут, звісно ж, є питання газопроводів Nord Steam-2 та OPAL. В електроенергетиці пріоритет – об’єднання енергосистем України та ЄС, а також продаж електроенергії до ЄС.

Також за кожним напрямком є амбітні секторальні проекти, такі як енергоміст, газовий хаб і так далі.

"Час іде, але ми не бачимо дій Росії"

– Ви бачите перспективи, що Україна зупинить рішення ЄК про дозвіл "Газпрому" використовувати OPAL?

– Ми працюємо над цим питанням – і Міненерго, і МЗС, і "Нафтогаз". Є розуміння, як діяти в юридичній площині. Нам пощастило, що в цій суперечці у нас є союзник, Польща. Зараз в Суді ЄС є дві скарги польської сторони до Європейської комісії та Німеччини – одна подана від уряду Польщі, інша – від державної нафтогазової компанії PGNiG.

Зараз потрібно, щоб Україна приєдналася до урядового позову Польщі, а НАК – до позову PGNiG. Терміни доволі стислі – наскільки я розумію, до 20 березня "Нафтогаз" має приєднатися до процесу.

Йти цим шляхом разом із Польщею – краще, ніж самим, ми вдячні їм за політичну підтримку.

Хоча ситуація доволі очевидна. Дозвіл ЄС на використання "Газпромом" 80% OPAL – це надзвичайно неконкурентна позиція, це політична позиція. Це рішення суперечить засадам Угоди про асоціацію та Договору про заснування енергетичного співтовариства, ідея якого – в диверсифікації та посиленні безпеки постачань у межах єдиного регуляторного поля.

– Якою є позиція України щодо Nord Steam-2?

– Зізнаюся, я не настільки глибоко вникла в цей процес. Але зазначу: час іде, але ми не бачимо дій Росії. Не політичних заяв, а чогось більшого, економічних, технічних кроків.

На нашу користь грає те, що Україна справді є надійним транзитером. Ми маємо переконати європейців, що це раціональний крок – використовувати саме нашу газотранспортну систему.

Ідеальним вирішенням було би перенесення точки передачі газу із західних кордонів України на східні, щоби Європа сама у нас замовляла послуги транспортування. Це зняло би всі питання.

– Коли це питання може бути порушене?

– Зараз все впирається у рішення Стокгольмського арбітражу (щодо контрактів з "Газпромом" про постачання та транзит газу. – ЄП). Яким буде рішення – переукладати контракти, чи ні – від цього залежить надто багато.

– Що у нас взагалі відбувається з "Укртрансгазом"? Таке враження, що створення "Магістральних газопроводів України" (МГУ) просто підвисло.

– Зовні може видаватися, що процес "завис", але він триває. Ми маємо багато що зробити – повинна бути створена система корпоративного управління, компанія має наповнюватися майном. Потрібно розробити два законопроекти, один з них має регулювати відносини концесії.

Досі немає ясності щодо важливих моментів. Приміром, як необхідно заводити майно – у нас буде господарське відання чи концесія? І тут недостатньо просто обрати один із варіантів – рішення має бути узгоджене з Енергетичним співтовариством, воно має відповідати чинному законодавству, а за потреби – це законодавство треба змінити. Це складний процес, тут не йдеться про справу одного місяця.

Ну і не буду приховувати, багато залежить від Стокгольмського арбітражу. Ми не будемо робити якісь серйозні рухи до винесення рішення, щоби не нашкодити українській позиції.

"Обираємо між грузинським шляхом та двома іншими"

– Давайте поговоримо про Бурштинський енергоострів. Ми зараз експортуємо електроенергію з нього до ЄС?

– Близько 650 МВт.

– І в той самий час оголошуємо надзвичайний стан в енергетиці і навіть попереджаємо про можливість віялових відключень.

– Як вже пояснювало міністерство, надзвичайний стан був введений як інструмент, який дозволить забезпечити краще управління даною ситуацією і кращий контроль над енергосистемою.

– Але дивує ситуація, що у нас частина енергосистеми працює на Захід, частина – на Схід, і ми не можемо перекинути зайві потужності туди, де є дефіцит. Чи не маємо ми нарешті об’єднати свою енергосистему?

– Обов’язково маємо! І ми точно будемо інтегрувати Україну з європейською енергосистемою. Це дуже тривалий процес, який може бути здійснений кількома шляхами.

Є три загальновизнаних підходи. Перший – об’єднання мереж в межах ENTSO-E. Це тривалий процес. Другий – використання так званих "вставок", які об’єднують дві енергосистеми через постійний струм; таким шляхом пішла Грузія. Третій – так званий енергоміст "Україна-ЄС".

Що ж до Бурштинського острова – це добре, що ми продаємо електроенергію до ЄС, і відмовлятися від цього немає сенсу. Не варто забувати, що зараз у нас була нетипова ситуація. А за типової ситуації у нас чудово працює енергосистема і немає дефіциту електроенергії. За цієї ситуації робити нашу енергосистему орієнтованою лише на внутрішнє споживання – неправильно.

У нас великий експортний потенціал, навіщо від нього відмовлятися?

– Повна інтеграція України до європейської енергосистеми – наскільки довгою є ця перспектива?

– Доволі довга. Але робота ведеться, провідну роль у цьому, крім міністерства, взяло на себе  "Укренерго". Вони узгоджують з Брюсселем план, що саме технічно потрібно зробити.

Оптимісти кажуть, що за достатніх інвестицій це можна зробити за 2-3 роки, інші – що йдеться про 10 років або навіть більше. Я сама на оцінки не зважуся, я все-таки не технічний фахівець, а юрист. Але зрозуміло, що це залежатиме від обраного шляху: чи ми поступово розширюємо Бурштинський острів, чи створюємо міст Жешув–Хмельницький з його подальшим розширенням, чи використовуємо "вставки", чи інтегруємо всю енергосистему відразу.

Отже, спершу нам потрібно обрати шлях, або навіть одночасно кілька шляхів, якщо у нас будуть зовнішні інвестори на цей проект. Треба бути готовим до того, що про коротку перспективу не йдеться. Але мене надихає позиція "Укренерго", які проявляють ініціативу, активно спілкуються з ENTSO-E.

І, до слова, про "Укренерго". У нас за цим напрямком взагалі "перемога". Ми ініціювали і вже почали реформу корпоративного управління цієї компанії. Ми зібрали всіх донорів – ЄБРР, Світовій банк, представництво ЄС – і оголосили, що міністерство всіляко підтримує цю реформу, створення незалежної наглядової ради і мінімізацію політичного і будь-якого зовнішнього впливу на управління компанією.

Фактично, вже є план впровадження корпоративного управління. В "Укренерго" очікують вже до кінця літа впровадити наглядову раду. Не впевнена, чи вийде так швидко, але є налаштованість і є домовленість про залученість ЄБРР.

Для повної корпоратизації ще доведеться провести деякі зміни в законодавство, це довший процес, але ми починаємо вже зараз із впровадження елементів корпоративного управління, і я справді рада, що ініціаторами тут виступили Міненерго та "Укренерго" з власної волі, не чекаючи, коли нас змусять це робити.

"Епоха Клюєва лишилася в минулому"

– Останні 10 років фраза "зелена енергетика" була синонімом фрази "група Клюєва". Що змінилося зараз?

– Період "клюєвського тарифу" завершений, це вже в минулому. В кінці 2016 року ВР ухвалила так звану "антиклюєвську поправку", за якої великі сонячні станції потужністю більше 10 МВт, побудовані до червня 2015 року, були позбавлені додаткових преференцій. Не всі сприйняли це позитивно, було певне обурення з боку китайських інвесторів, які викупили ці станції, але ми поставили крапку, вирівнявши несправедливість, запроваджену за Клюєва.

Водночас сам зелений тариф лишився, в тому числі щодо нових станцій, і обмеження щодо їх потужності немає.

Особисто я бачу частку зеленої генерації значно більшою, ніж вона є зараз. Сподіваюся, ми знайдемо інвестиції, які дозволять збільшити частку зеленого тарифу у відповідності до наших міжнародних зобов’язань і говорити про 21% зеленої генерації чи навіть більше. Це означає, що нам потрібно буде запустити до 5  ГВт потужностей, що за приблизними оцінками можна прирівняти до 16 млрд доларів інвестицій.

– А нині яка частка зелених, 2%?

– Тут вічне питання – чи вважаємо ми ГЕС та ГАЕС зеленою енергетикою. Якщо без гідроенергетики – десь так.

І тут є два діаметральних підходи. Технічні фахівці кажуть про потребу у гідроенергетиці, громадськість вважає, що ГЕС – це біда, а ГАЕС – взагалі катастрофа, і що їхній вплив на екологію не дозволяє вважати ГЕС зеленою енергетикою. В ЄС ідуть саме таким шляхом і відштовхуються від впливу на довкілля.

– Навіть з урахуванням ГЕС ми дуже далекі від 21% зеленої генерації.

– По-перше, у нас є сонце; по-друге, зароджуються і потихеньку розвиваються вітропарки.

А по-третє, не потрібно відкидати біоенергетику, це дуже динамічний сектор. Є навіть окремі експерти, які вважають, що біомаса врятує Україну, хоча я б не говорила так категорично.

– Тобто ми спалимо львівське сміття і станемо енергетично незалежними?

– Тут ще є питання, як саме його спалювати і чи дадуть за це зелений тариф. Мені ж подобаються невеликі локальні проекти, які дозволяють агрохолдингам робити замкнений цикл. З великими проектами все технічно складніше і дорожче.

А щодо загальних перспектив зеленої енергетики, то Україну, звісно, дещо підкосила війна, але наш потенціал – дуже великий. Технології нині постійно здешевлюються і поставити панелі на даху приватного будинку, отримавши 30 кВт – це досить просто.

– Якою ви бачите структуру цього 21% зеленої генерації в Україні?

– Можна шукати амбітні відповіді, такі як Chornobyl Solar, але я думаю, що до цього показника ми будемо рухатися з різних боків. У нас лишається зелений тариф, тому нові проекти почуватимуться комфортно. Кошти для таких інвестицій є – до прикладу, ЄБРР не інвестує в шахти, але цілком може інвестувати у вітропарки.

Зараз у нас третина зеленого тарифу – це біоенергетика, і прибічники цієї технології стверджують, що зможуть зберігати цю частку навіть якщо ми досягнемо 21% зеленої генерації.

Також особисто я виступала би за розвиток малих ГЕС, але цей напрямок під питанням через протести екологів.

"Інвестори на шельфі допоможуть у поверненні Криму"

– Ви згадали, що одним із напрямків роботи буде залучення інвесторів. Де ми розраховуємо на інвестиції?

– Відповідь "всюди" підійде? (сміється) Нам справді дуже потрібні інвестиції, в усіх секторах.

Сьогодні ми зустрічалися з одним інвестором, з яким обговорювали можливість підписання угоди з розподілу продукції (УРП) щодо розвідки і видобування газу. Для мене є дуже позитивним сигналом те, що такі контакти є. Взагалі я вважаю, що механізм УРП є дуже позитивним: держава може надати інвесторові такі гарантії, які б він не отримав у інших умовах.

– Йдеться знову про сланець?

– Не обов’язково. УРП підходить до будь-якого типу видобування. Я би хотіла, щоби інвестори зайшли на шельф, хоча б на тій території, яку ми контролюємо. Це  було б дуже корисно не лише для видобутку газу, але й для подальшого процесу повернення Криму.

Ми також повинні інвестувати у вже розвідані родовища, щоби досягти амбітної мети – повністю забезпечувати себе газом.

– Знову чекаємо на Shell?

– Не обов'язково йдеться про найбільших гравців. Це можуть бути компанії другого ешелону.

– Коли до нас заходить хтось "другого ешелону", то часто виявляється, що за ним стоїть хтось з українських політиків…

– А я наведу приклад газовидобування в Штатах. Там не всі видобувні компанії є великими. Не все видобувають Exxon, Chevron чи Shell. І я не думаю, що якась із цих компаній здатна так легко повернутися в Україну.

Вони лише закінчили виводити свої активи і вони не настільки повороткі, щоби розвернути таке рішення. Коли велика компанія приймає якесь рішення, то має оцінити його вплив на всю махіну. Саме тому їхні рішення завжди глобальні. Так, з лідерами ринку також треба лишатися на зв’язку, подавати їм сигнали, але я не вірю, що вони можуть прийти і забурити вже наступного року.

Натомість малі компанії значно більш готові до ризику, до швидкої мобілізації.

– Чи можливий прихід інвесторів на Юзівську та Олеську площі, попри висновки Shell та Chevron?

– Було б некоректно з мого боку ставити під сумнів їхні висновки. Але скажу так: я вірю, що є інші компанії, які знайдуть цікаві для себе та економічно вигідні проекти в цих регіонах.

Та ми чекаємо інвестора не лише у видобутку. Можливі інвестиції на рівні обленерго та інших компаній в разі продажу державних часток. Я також справді вірю у прихід інвестицій в зелену енергетику.

"Я називаю її Falcon – як ракету SpaceX"

– На завершення не можу не показати роздруківку вашої декларації. 2012 рік – набуття права на квартиру у Львові, 139 кв. м. Вам тоді було 22 роки. Що це за квартира?

– Я рада, що мене хтось нарешті про це спитав, бо вже втомилася читати коментарі з цього приводу. Хоча про цю квартиру у львівських ЗМІ свого часу достатньо розповідав мій тато, який зараз, неочікувано для себе, також набув популярності.

У нас була невелика земельна ділянка із садом, приватизована, неподалік від нашого дому на вулиці Ніжинській. Там почали будувати великий багатоквартирний будинок, до якого необхідно було провести дорогу, що проходила через нашу ділянку. Ми з будівельною компанією тоді уклали доволі вигідний договір: ми відступили їм майже весь сад, натомість вони за символічні кошти продали нам квартиру. Оскільки будинок був елітний, то найменша квартира в ньому мала площу 139 кв. м, наступна – 260 кв. м. Отже, у нас був єдиний варіант квартири, про яку можна було говорити в рамках цього обміну. І коштувала вона нашій сім’ї значно дешевше за її номінальну вартість.

Оскільки батьки дуже хотіли, щоби я лишилася у Львові, то в 2012 році вони подарували мені цю квартиру.

Немає жодної таємниці, де розташована ця квартира. Я один період здавала її в оренду, сплачуючи всі податки. Точніше, не я, бо цим займається моя мама. Зараз орендарів немає – там після попередніх орендарів лишився непоганий ремонт, і не хочеться, щоб її хтось вбивав. Батьки саме підшукують нових квартирантів, але через певні проблеми зі здоров’ям моєї мами це відбувається не так швидко.

– Інша квартира, в якій ви живете в Києві, належить громадянину Андрію Оленюку. Я правильно розумію, що це той самий громадянин, що подарував зазначену в декларації обручку, і що вас можна привітати?

– Так, дякую. (сміється) У нас був специфічний період стосунків довжиною в чотири роки і кілька країн. Коли я вирішила повертатися в Україну, Андрій жив у Лондоні, і я тоді почала користуватися його квартирою. Зараз я живу в іншому місці, але, можливо, до кінця 2017 року знову переїду до нього.

– А як щодо машини 2016 року випуску?

– Тут ще простіше. Я заробила торік 950 тисяч за контрактом з ЄБРР на двох позиціях у Нацраді реформ, які я обіймала. Те, як ці кошти зароблені, може підтвердити будь-хто, хто бачив, як я працювала. Я їх заробила, працюючи 24/7, сплатила з них податки, тож всім недоброзичливцям бажаю більше працювати.

Насправді питання купівлі автомобіля стояло відразу після того, як я повернулася до України. В часи студентства у мене була машина, в Німеччині я трохи користувалася службовим авто, а тут його бракувало. Та я тривалий час не могла наважитися на цей крок і зізнаюся, чому: я не почувалася економічно захищеною. Та оскільки торік я хоча й не вирівняла свій дохід до рівня, який мала в Німеччині, але принаймні досягла комфортного рівня, то я вирішила купити авто.

Чесно кажучи, я припускала, що до машини буде підвищена увага, навіть думала брати щось дешевше, але мені страшенно сподобався футуристичний дизайн цієї "тойоти". Тому я взяла її і не шкодую, попри всю увагу. Вона мені подобається, я називаю її Falcon – як ракету SpaceX. Це, якщо хочете, елемент моїх мрій про космос і майбутнє людства. Зрештою, я на неї заробила.

– Все ж таки держслужба – це не ЄБРР, тепер ви не матимете схожих доходів.

– Однозначно зарплатня буде меншою, і це для мене було однією з серйозних дилем, коли я погоджувалася на посаду заступника міністра. Але є два фактори. По-перше, я маю непогані заощадження, а суспільна роль і виклик, які дає ця посада, вартує того, щоби себе дещо обмежити на певний період. По-друге, витрати у мене не такі й великі. Ви бачите мій одяг, я також не витрачаю багато на продукти, живу я в Києві безоплатно.

Імовірно, ми зараз знайдемо нового орендаря на львівську квартиру, і це трохи допоможе. Та паралельно з тим я готова використати частку своїх заощаджень, бо маю мотивацію. Я хочу жити в Україні, це моя країна, я нарешті почуваюся тут комфортно, я хочу бути корисною. І якщо заради цього треба рік чи трохи більше не мати суттєвих витрат – не проблема.

Будемо відвертими, посада заступника міністра – політична, тому в мене немає ілюзій, що я буду на цій посаді, скажімо, три роки. За політичних реалій в Україні це просто нереально. Але нинішнє вікно можливостей варто використати.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"