У перший день осені "не перша, але і не друга" за впливовістю людина Польщі підтвердила, що його держава офіційно вимагатиме у Німеччини відшкодування за збитки, яких вона зазнала внаслідок Другої світової війни – $1,32 трлн.

Тема, яку обговорюють вже тривалий час, може набути реальних рис.

І це може вплинути не лише на польсько-німецькі відносини, а й на перспективи отримання Україною компенсації за збитки, заподіяні російським вторгненням, йдеться у колонці кандидата юридичних наук, директора Центру Дністрянського Івана Городиського Вимога на трильйони: куди заведе спроба Польщі стягнути репарації з Німеччини.

У 1945 році держави-переможниці врахували досвід Першої світової війни і прийняли рішення не накладати на Німеччину величезних грошових репарацій, які б стали для неї тягарем на наступні десятиліття.

Натомість репарації здійснювалися у формі територіальних поступок, передачі об’єктів інфраструктури та промисловості та навіть прав інтелектуальної власності.

Автор колонки нагадує, що матеріальну компенсацію в основному отримували чотири держави-переможниці, які зі свого боку забезпечували її використання для компенсації іншим постраждалим державам (наприклад, СРСР – державам соцтабору, в тому числі Польщі).

Польща була однією з найбільш постраждалих країн за підсумками війни, тому питання її відновлення стояло дуже гостро.

Однак СРСР, в орбіті впливу якого вона перебувала, мав на меті єдність соцтабору і усунення взаємних претензій.

Тому 23 серпня 1953 року Польська Народна Республіка в односторонньому порядку заявила про відмову від вимоги воєнних репарацій. Це було зроблене в обмін на визнання НДР кордону по лінії Одер-Нейсе, яке було формалізовано за три роки до того в рамках Зґожелецького договору 1950 року.

В той самий час Польська Народна Республіка із Західною Німеччиною вирішували (особливо активно – в 1970-х роках) питання відшкодування постраждалим полякам, пише експерт. Цей процес успішно тривав і після об’єднання Німеччини та розпаду соцтабору.

Після краху соцтабору питання, чи має Польща вимагати репарацій в Німеччині на державному рівні, тривалий час підіймалося лише в експертних колах.

Але з 2017 року цю тему почали активно обговорювати в середовищі "ПіС". А вчора, із заявою Ярослава Качинського, вона набула реальних рис.

Директор Центру Дністрянського зазначає, що прихильники того, що Польща має отримати репарації від Німеччини, озвучують кілька ключових аргументів.

Наприклад, часто заяву 1953 року ставлять під сумнів через те, що Польща в той час була під контролем СРСР і не приймала по-справжньому незалежних зовнішньополітичних рішень. Висуваються і зовсім формальні причини – наприклад, те, що ця заява не була зареєстрована в ООН.

Іншим аргументом є те, що ця відмова стосувалася Східної Німеччини – НДР, а не Західної, з якою це питання не було врегульоване. А тому нинішня Німеччина, як правонаступниця Західної, має і може нести відповідальність у формі компенсації.

Також лунають претензії і до СРСР про невиконання зобов’язань щодо забезпечення відшкодування Польщі, що порушувало зобов’язання Союзу за Потсдамським миром.

Іван Городиський наголошує, що усі ці аргументи є достатньо крихкими з точки зору права.

До чого можуть призвести такі заяви? У першу чергу ці вимоги можуть спровокувати цілий вал взаємних претензій щодо відшкодування збитків, які мали місце в 1939-1945 роках, і багато старих нерозв’язаних вузлів знову нагадають про себе.

Найбільшим ризиком, впевнений експерт, є односторонні кроки до отримання відшкодування, які може вжити Польща, наприклад щодо майна Німеччини.

Крім того, якщо вимоги Польщі спровокують кризу і розпочнеться пошук її вирішення, то міжнародний процес відшкодування воєнних збитків Україні буде як мінімум затягнуто, а його успіх без міжнародної підтримки є неможливим.

За будь-яких обставин головним короткостроковим бенефіціаром є РФ.

Докладніше - у колонці Івана Городиського Вимога на трильйони: куди заведе спроба Польщі стягнути репарації з Німеччини.