Центр "Нова Європа" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" відвідав три держави з абсолютно різними історіями руху до ЄС: Хорватію – як країну, яка спромоглася стати членом ЄС; Чорногорію, яка рівно десять років веде переговори про вступ і за цей час закрила лише три переговорні глави з 33-х, а також Північну Македонію, що стала кандидатом одночасно з Хорватією, але впродовж 17 років не могла розпочати переговори.

Про уроки для України з кожної з цих історій – у статті директорки Центру "Нова Європа" (Київ-Загреб-Подгориця-Скоп’є) Альони Гетьманчук Смуга перешкод на шляху до ЄС: досвід Західних Балкан, що має допомогти Україні.

На основі десятків зустрічей у країнах-кандидатах склалося враження, що вони не визнають Україну як більш підготовлену до членства, аніж вони самі (хоча, Україна мала значно прогресивнішу Угоду про асоціацію). Серед причин – і розмір України; і те, що ці балканські країни вже є членами НАТО, що свідчить і про певний рівень відповідності політичним та економічним критеріям; і те, що в Європі їх триваліший час визнають за своїх.

Не тільки у Хорватії, яка стала членом ЄС, але й у Чорногорії та Північної Македонії відчувається впевненість, що вони значно просунутіші, а Україні потрібно вивчати їхній досвід. 

Ви не знайдете на Балканах одностайності з приводу того, хто більше винен у безуспішності багаторічних переговорів Чорногорії чи Сербії про вступ – Євросоюз чи, власне, самі ці країни.

Хоча кожна країна-кандидат має свій унікальний шлях вступу до ЄС, між ними є також зв’язок.

Кожна наступна країна, яка вступає до Євросоюзу, у певному сенсі покарана за помилки своїх попередників, а також за помилки ЄС, який пропустив до членства "проблемні" держави і тепер хоче уникнути повторення подібної помилки.

Через це нам доводиться "платити" виконанням нових, щоразу жорсткіших вимог Брюсселя до кандидатів.

Одним із найбільших внесків у власну євроінтеграцію могла би стати незворотність реформ в Україні, а передусім – у сфері верховенства права.

Не можна відкладати найскладніші реформи на завершення. Навпаки, найскладнішу частину потрібно робити в перші два роки з моменту початку вступних переговорів – коли є найбільший ентузіазм щодо членства і серед політичних еліт, і в суспільстві.

Представники ЄС визнають: якби Чорногорія відразу зробила суттєвий процес саме у частині верховенства права та боротьбі з організованою злочинністю, то країна мала би всі шанси стати членом ЄС за якихось три роки.

Водночас "поспішати повільно" – це не завжди погано у процесі вступу до ЄС.

Враховуючи, що процес руху до Європейського Союзу є процесом державотворення – тобто, зокрема, побудови сталих та ефективних державних інституцій, – існує думка, що цей процес в принципі не може тривати менше 10 років.

Єдність суспільства – критично важлива. Без єдності у підтримці вступу до ЄС та без готовності тиснути на владу заради цього рухатись до членства дуже проблематично, адже політичної волі для певних реформ обов’язково бракуватиме, і тоді її потрібно генерувати суспільним тиском.

В усіх країнах Західних Балкан через брак держслужбовців з потрібною експертизою до переговорів залучали навіть професорів університетів (деякі з них у Хорватії навіть очолювали переговорні групи).

Важливо не просто реформуватися – важливо, щоб про успіх проведених реформ знали в столицях ЄС. Тому Україна потребує постійної адвокації у ключових (і найбільш скептичних) столицях Європейського Союзу.

У західнобалканських державах найбільш скептичними (тими, чий голос найважче здобути) вважають Францію, Нідерланди та Данію. Цікаво, що Німеччину тут не зараховують до числа найскептичніших країн.

Також наполегливо радять Україні працювати з групою так званих "мовчазних країн", які загалом прихильні до розширення, однак дуже рідко висловлюють вголос свою позицію на засіданнях Рад ЄС, хоча їх було би непогано перетворити на відкритих прибічників і адвокатів.

Більшість країн Західних Балкан на собі відчули, як проблеми із сусідами гальмували, а то й взагалі підривали їхній рух до ЄС.

Тож для України особливо важливо ще до початку вступних переговорів розуміти, хто з сусідів і з чим саме може заблокувати цей процес, і розробити та пропонувати на рівні ЄС відповідні запобіжники.

Та важливими є відносини не лише з тими сусідами, які є членами ЄС.

Докладніше – у матеріалі Альони Гетьманчук Смуга перешкод на шляху до ЄС: досвід Західних Балкан, що має допомогти Україні.