30 вересня Володимир Зеленський, не погоджуючи і не координуючи з Заходом свої дії, повідомив, що Україна подає заявку про вступ до НАТО. 

Варто зазначити, що реакція союзників на цей експромт виявилася прихильнішою, ніж можна було очікувати за таких обставин.

Нестандартний крок Києва точно не можна назвати помилковим.

На рівні НАТО він не завдасть нам жодної шкоди і теоретично може допомогти у майбутньому (але не зараз – тут необхідні реалістичні очікування).

Та окрім власне натівського виміру, є також вимір внутрішній і він цього разу, схоже, був головним.

Про все це – у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Заявка до НАТО, де нас не чекали: всі деталі рішення Зеленського про "швидкий вступ" до Альянсу. А також у відео.

Надвечір 30 вересня, після засідання РНБО, присвяченого російській спробі анексувати чотири області України – Володимир Зеленський зробив ще одну заяву, несподівану та лише побічно дотичну до цієї події.

Президент оголосив, що Україна підписала заявку на пришвидшений вступ до Північноатлантичного альянсу.

Україна не діяла за процедурою. Перш за все через те, що процедура вступу до НАТО (на відміну від ЄС) взагалі не передбачає потреби подавати заявку - про що і в офісі президента, і в МЗС чудово знають.

Але немає і заборони робити такий символічний крок, який здійснила Україна – і такі приклади теж були (наприклад, так робили Швеція і Фінляндія).

Тим більше, що у команди Зеленського був політичний привід для цього.

Опозиційні політики часом не втрачали нагоди дорікнути Банковій у тому, що вона нібито "не хоче до НАТО", якщо не подає заявку.

У цьому фокусі рішення про подачу заявки – ідеальне для влади. Сформований критиками нарратив про необхідність заявки перетворив Зеленського з об’єкта критичних зауважень на того, хто нібито просунув Україну до членства – навіть якщо на практиці цей крок поки що не змінив нічого.

Немає підстав впевнено стверджувати, що рішення про подачу заявки було ухвалене під впливом нової хвилі критики – але можна стверджувати як доконаний факт, що Україна вирішила "податися" до НАТО без консультацій із тими, кому адресована її заявка.

Натомість Київ зробив все, щоби переконати і партнерів, і сторонніх спостерігачів у тому, що його рішення – спонтанне. Не було консультації з цього приводу з генсеком, ані (найголовніше) з ключовими членами НАТО, свідчать численні джерела "Європейської правди" та західні ЗМІ.

Реакція основних партнерів на українську ініціативу стала прохолодною і лише підтвердила, що крок України став для них несподіванкою.

Що (не) зміниться для нас і НАТО?

Перш за все, нічого не зміниться у виборі між НАТО та "альтернативними гарантіями". Київ прямуватиме до членства не більше і не менше, ніж це було до 30 вересня.

По-друге, у відносинах України та НАТО не відбудеться змін. Принаймні, з точки зору самого Брюсселя.

По-третє, хоча колись вступ України до Альянсу обов’язково відбудеться, ближчим часом він виключений, і заявка не змінює фундаментальних причин цього. Йдеться, серед іншого, про триваючу гарячу війну, необхідність проведення реформ і підвищення рівня дієвості демократії. 

У НАТО рішення ухвалюються консенсусом, тому за всіх намагань Києва не вийде змінити ціннісні установки значної частини країн-членів.

Тож, підписана Зеленським заявка про "вступ до НАТО за швидкою процедурою" насправді має передусім внутрішньополітичний ефект.

Цей символічний, але очікуваний багатьма крок зняв політичні спекуляції про те, чи йде Україна до НАТО, а також став однозначно виграшним особисто для президента у політичній боротьбі з опонентами.

Дуже правильно те, що цим кроком Україна твердо фіксує свій намір про вступ без існуючого нині проміжного етапу – Плану дій щодо членства (ПДЧ), бо той стане лише гальмом, додатковим джерелом затримки у той момент, коли з’явиться політична готовність і України, і Альянсу до інтеграції.

Докладніше – у матеріалі Сергія Сидоренка Заявка до НАТО, де нас не чекали: всі деталі рішення Зеленського про "швидкий вступ" до Альянсу.