Хоча Україна лише в червні 2022 року отримала статус кандидата в члени Європейського Союзу, вона вже готується до початку вступних переговорів з ЄC.

Враховуючи критичну важливість відкриття переговорів про вступ та безпрецедентні умови, в яких Україна вимушена йти цим шляхом, Центр "Нова Європа" (ЦНЄ) вирішив зробити свій аналітичний внесок у цей процес, дослідивши досвід 4 держав-членів ЄС (Польщі, Чехії та Латвії, Хорватії) та двох кандидатів (Чорногорії та Північної Македонії).

Повністю дослідження ЦНЄ буде представлене на заході у Києві у п’ятницю 9 грудня.

Європейська правда мала змогу ознайомитися з фрагментом документа і публікує фрагменти однієї з найактуальніших його глав.

Докладніше – у статті Альони Гетьманчук, Лео Літра з центру "Нова Європа" Переговори з невідомими: хто та як має домовлятися про вступ України до ЄС.

У країнах, які проходили через процес вступу до ЄС або ж досі перебувають у ньому, коли спілкуються з українцями – акцентують увагу на важливому кадровому питанні: неможливо дійти до вступу без правильних людей, які ведуть переговори.

У країнах Центральної Європи та Західних Балкан існує переважна думка, що процес повинен бути достатньо інклюзивний, із запрошенням до переговорних команд фахівців з різним досвідом та бекграундом.

Вести переговори силами лише держслужбовців – програшна стратегія.

Наприклад, у більшості досліджуваних країн до переговорних команд входили (чи входять) представники університетів, аналітичних центрів, громадських організацій, профспілок тощо.

Один з неочевидних пріоритетів під час переговорів – утримати людей, які їх ведуть, "не дати" їм перервати цю роботу. І йдеться не тільки про фінансову винагороду, держава має шукати й інші стимули. Бо щойно хтось із переговірників залишає процес, це позначається на його динаміці.

За оцінками деяких переговірників, щоб підготувати "нову" людину до участі в переговорному процесі, потрібно щонайменше 6 місяців.

Ідеальний варіант – мати одного і того ж керівника переговорної команди та керівників робочих груп впродовж всього процесу переговорів. 

Цікаво, що у всіх країнах радять робити ставку на молодих людей.

У них менше досвіду і знань, але вони часто віддані справі вступу до ЄС, є в позитивному сенсі фанатиками ідеї членства, а переговори про вступ до ЄС будуть для них місією їхнього життя – так, як вони були для низки переговірників з країн Центральної Європи та Балтії.

Можливо саме тому середній вік переговірників у деяких нових членах, як-то  (скажімо, Хорватії) становив 27 років.

Ще одна дружня порада від переговірників з досвідом – залучати якомога більше фахівців з точних наук, бо  процес переговорів – це, за їхніми словами, суцільні таблиці та цифри. А також, секторальних фахівців з міністерств та фахівців з чудовим володінням "мови Брюсселя", які здатні "перекласти" позиції секторальних експертів з міністерств на цю мову.

Окремої уваги заслуговує питання залучення консультантів та радників з країн ЄС під час переговорів. Досвід інших країн демонструє, що до залучення таких консультантів потрібно підходити дуже вибірково.

Які органи мають відповідати за переговори?

За досвідом інших держав, які досягли успіху на цьому шляху, найпоширенішими є моделі, коли вступними переговорами опікувалася спецструктура  (офіс/бюро) при прем’єр-міністрові або ж Міністерство закордонних справ. В окремих випадках йшлось про створення окремого Міністерства європейської інтеграції.

Докладніше – у матеріалі Альони Гетьманчук та Лео Літра Переговори з невідомими: хто та як має домовлятися про вступ України до ЄС.