Як рік у відставці перетворив Меркель з “лідерки ЄС” на відповідальну за війну та кризу

Минув рік відтоді, як канцлером Німеччини був обраний Олаф Шольц, а Ангела Меркель пішла на політичну пенсію після 16 років на чолі уряду. 

Рік тому Меркель була чи не найпопулярнішим і однозначно найавторитетнішим європейським лідером. Ця думка панувала і на батьківщині (де за нею закріпилося назвисько "Мутті", тобто "мама"), і загалом на міжнародній арені. 

Але війна в Україні змінила оцінку її спадщини. З’явилося чимало голосів, які вбачають у нинішній ситуації її провину. Словом, Німеччина пожинає плоди критичної залежності від російського газу та недофінансування своїх збройних сил.

Що про це думає сама ексканцлерка? Докладніше – у статті журналістки "Європейської правди" Христини Бондарєвої Рік без вибачень: що думає Ангела Меркель про свої провали на чолі уряду Німеччини.

У грудні 2022 року, напередодні річниці своєї відставки, Меркель дала три великі інтерв’ю німецьким виданням Spiegel, Stern та Zeit. Говорити вона вирішила тільки тепер, у той час як одразу після виходу на пенсію ексканцлерка, здавалося, залягла на дно. 

Меркель свідомо намагалася відсторонитися від війни, розв’язаної Росією в Україні. 

У той час як канцлерка наполягала на правильності свого "відсторонення" від подій у світі, світ очікував від неї протилежного. Адже з 2014 року вона очолювала зусилля європейців у спробах знайти мирне рішення у конфлікті між агресором та жертвою, Росією та Україною.

Вперше Меркель вийшла з тіні та погодилася на публічні розлогі коментарі щодо свого канцлерства та війни в Україні аж у червні, у спілкуванні з журналістом Spiegel Александром Осангом. 

Підсумувати озвучені нею тези можна однією цитатою: "Не звинувачуйте мене". Власне, під таким заголовком видання і опублікувало свій матеріал. 

Меркель відкинула критику щодо умиротворення нею держави-агресора РФ.

Вона наполягала: за обставин, що склалися в минулому, нічого не можна було зробити інакше, навіть більше – свої дії вона вважає абсолютно правильними.

І про своє рішення 2008 року відмовити Україні у наданні Плану дій щодо членства у НАТО вона, як переконує, зовсім не шкодує.

Меркель вважає, що у Бухаресті, а згодом і під час мінських переговорів вона виграла час, аби Україна зміцніла й змогла підготуватися до відбиття путінської армії.

У своїй першій публічній появі після завершення канцлерства влітку Меркель продовжувала наполягати, що альтернативи її обережному дипломатичному курсу не було. "Якщо дипломатія зазнає невдачі, це не означає, що це погана дипломатія. Тому я не буду вибачатися", – каже Меркель.

Єдине, про що публічно шкодує Меркель – те, що їй не вдалося створити архітектуру безпеки, яка б запобігла російсько-українській війні. 

Вона досі захищає чимало своїх рішень, які з погляду України є відверто помилковими. Серед них, окрім вже згаданого Бухареста – підтримка "Північного потоку-2" й відмова визнати, що газ був зброєю в руках Путіна; відмова озброювати Україну; безрезультатні спроби створити черговий переговорний майданчик з РФ напередодні російського вторгнення. 

Чи не єдиний момент, в якому проявляється здатність Меркель до самокритики, стосується недостатнього оснащення Бундесверу.

Напередодні річниці відставки Меркель преса рясніє неприємними для неї оцінками. 

Stern пише, що війна в Україні ставить під сумнів її політику, Spiegel відзначає, що Меркель перетворилася з ефективного антикризового менеджера на винуватця кризи, Handelsblatt cумнівається, чи була вона великою канцлеркою, The Economist пише про згаслу славу та очевидні помилки, суспільний мовник "Радіо Берліна та Бранденбурга" (RBB) стверджує, що пам'ятник Меркель почав тріщати.

Наприклад, президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, багаторічний міністр в урядах Меркель, визнав помилковою прихильність Берліна до "Північного потоку-2", а спроби включити Росію до загальної архітектури безпеки назвав невдалими. Та й загалом зміна позиції Штайнмаєра, вкупі з визнанням ним своїх помилок, є вражаючою (деталі – у публікації "Для Німеччини це нова епоха": історична промова Штайнмаєра").

Колишній глава Бундестагу і ветеран Християнсько-демократичного союзу Вольфганг Шойбле публічно шкодував через те, що Німеччина не хотіла бачити дій Росії у Чечні та не дослухалась до попереджень союзників, що після нападу РФ на Грузію далі підуть Україна, Молдова, країни Балтії та Польща.

Інший багаторічний соратник Меркель, голова комітету Бундестагу із зовнішньої політики Норберт Реттген, переконаний, що прийдешню війну Путіна в Україні просто "не хотіли помічати".

Та лунають голоси і на захист "Мутті".

Докладніше – у матеріалі Христини Бондарєвої Рік без вибачень: що думає Ангела Меркель про свої провали на чолі уряду Німеччини.