Третій день протестів у Тбілісі виявився переможним: влада випустила майже всіх протестувальників, які були затримані у попередні дні, і пообіцяла "відкликати" скандальний законопроєкт про "іноагентів" (через нього і відбувалися протести). 

А вже зранку 10 березня грузинський парламент "вбив" цей скандальний законопроєкт.

Про те, чи достатньо цих поступок для того, щоб заспокоїти протест, і як протести змінять Грузію та її шанси на європейське майбутнє читайте в статті редактора ЄвроПравди Юрія Панченка Проміжна перемога європейської Грузії: чого досягли протести у Тбілісі.

Причиною протестів стало ухвалення в першому читанні законопроєкту про іноземних агентів, за основу якого було взято аналогічний російський закон (детальніше про причини конфлікту можна почитати у статті Бій за європейське майбутнє: як дії влади поставили Грузію на поріг революції).

Цей проєкт створював інструменти впливу на дуже потужні у Грузії некомерційні громадські організації та медіа.

Монополізація внутрішнього інформаційного простору дозволила би "Грузинській мрії" звинувачувати євроінституції в упередженому ставленні до Грузії. А на підкріплення своїх слів цитували би заяви поодиноких дружніх до себе європейських політиків (наприклад, угорського прем’єра Віктора Орбана).

Ці звинувачення допомогли би владі Грузії гальмувати процес євроінтеграції, звинувачуючи у цьому сам ЄС. Проблема в тому, що грузинська влада не поспішає виконувати умови, необхідні для отримання статусу кандидата у члени ЄС. Бо їхнє виконання загрожує "Грузинській  мрії" монополії на владу.

Ще один приклад вдалого тиску суспільства на владу виявився дуже болючим для РФ – наслідком цього став справжній шабаш російських пропагандистів після звістки про відкликання скандального законопроєкту.

Та чи достатньо цих поступок для повернення Грузії на шлях євроінтеграції?

Ні, адже перешкодою на євроінтеграційному шляху Грузії є не лише законопроєкт про іноземних агентів.

Грузії необхідно провести низку реформ, щоб виконати 12 умов ЄС для надання їй статусу кандидата у члени. Ці реформи знищують абсолютну монополію на владу "Грузинської мрії" (а точніше – особисто олігарха Бідзіни Іванішвілі), а тому досі їхнє швидке виконання виглядало малоймовірним.

Саме тому важливим є те, що протестувальники чітко декларують: їхні вимоги не обмежуються відкликанням закону про іноагентів, а стосуються повернення країни до євроінтеграційного курсу.

Показово, що вимоги відставки уряду та проведення дострокових виборів були озвучені лише на третій день протестів, коли влада пішла на поступки щодо попередніх вимог. Але, що важливо, ці вимоги були озвучені опозиційними політиками, і невідомо, чи підтримають їх пересічні протестувальники.

Тож не виключено, що після провалу у другому читанні закону про іноагентів мітинг поступово розійдеться.

Втім, каталізатором нової хвилі протестів може стати негативна оцінка євроінтеграційних успіхів Грузії.

І в такому разі у суспільства цілком можуть з’явитися вимоги про зміну влади – якщо чинна не виконає пряму вимогу конституції та не зробить усе можливе для наближення членства Грузії в ЄС.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Проміжна перемога європейської Грузії: чого досягли протести у Тбілісі.