За часів великої війни у Європі відносини України та НАТО увійшли у нову еру. 

Наш вступ до Альянсу став реальнішим, ніж будь-коли – але доки немає остаточного рішення про це, Україна та її представники здатні створити перепони на цьому шляху. 

Про те, чому українським політикам важливо не згадувати про план дій щодо членства (ПДЧ) України в НАТО, у тому числі про рішення Бухарестського саміту 2008 року, яке ґрунтується саме на ідеї надання Україні ПДЧ, читайте в статті редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка і директорки Центру "Нова Європа" Альони Гетьманчук Без ПДЧ та Бухареста. Чому українські політики мають забути про минуле у питанні вступу до НАТО.

Насправді війна відкрила історичне вікно для можливого швидкого вступу України в НАТО, про що відкрито кажуть і українські посадовці, і наші друзі в Альянсі, і експерти.

Для таких оптимістичних очікувань є декілька причин. Про них у статті за посиланням. 

Але це історичне вікно може лишатися відкритим недовго. 

Україна зобов’язана використати історичне вікно можливостей і зробити все, щоби вступити до Альянсу якнайшвидше після завершення бойових дій.

Бо саме за цієї умови вступ до НАТО може відбутися у принципі.

А це можливо тільки у разі швидкої "особливої" процедури вступу, дорогу для запровадження якої проклали Фінляндія та Швеція. І, треба визнати, офіційний Київ загалом дотримується цього підходу – про це, зокрема, заявляв очільник МЗС Дмитро Кулеба на засіданні Комісії Україна-НАТО у квітні.

У Західній Європі та по інший бік Атлантики почало з’являтися розуміння цього, хоча лишаються і противники, яких треба переконувати. Це – реальне завдання. Особливо зараз, коли наш вступ до НАТО став об’єднавчою ідеєю для українських політиків і лідерів думок та згуртовує представників усіх таборів.

На практиці, на жаль, часом відбувається протилежне.

Зокрема, автори цього тексту мали дискусії з пронатовськими активістами, які нині планують кампанію за те, щоб вимагати в Альянсу саме ПДЧ, а не членство, а також хочуть просити держави-члени НАТО прописати у цей перелік амбітні реформи. Аргументація звучить благородно – використати важіль членства НАТО, щоби прискорити реформування України.

За чинних історичних умов відтерміновувати наш рух до вступу – украй небажано. Бо запровадження ПДЧ може означати втрату можливості вступу до Альянсу тоді, коли це в принципі можливо – тобто зараз. 

Щоб зменшити таку небезпеку, нашій державі треба відмовитися від посилань на усі документи та рішення, які ґрунтуються саме на ідеї обов’язковості ПДЧ для України. Одне з них – це рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року. А також – вимагати, щоби й Альянс офіційно визнав, що світ змінився. 

Так, це амбітне завдання, бо для Альянсу це означає перегляд стратегічних підходів. 

Цей наш заклик, до слова, збігається з лінією українського МЗС, де в останні місяці наголошують, що підтримка формули Бухареста-2008 на наступному саміті НАТО стала би зрадою інтересів України.

Але на цьому тлі український парламент 10 квітня 2023 року ухвалює звернення до усіх парламентів держав-союзників, у якому попросить їх домогтися "виконання рішень Бухарестського саміту НАТО 2008 року щодо членства України".

Однак рішення 2008 року прямим текстом зобов’язує НАТО провести Україну через етап ПДЧ!

Тобто дипломатія намагається переглянути, позбутися ПДЧ, а Верховна рада конституційною більшістю (голосами 352 нардепів) ухвалює рішення, що може бути прочитане як підтримка цієї процедури!

Звісно, ухвалення цього звернення (ще) не спричинило трагедії. 

Але з цієї історії точно необхідно винести урок.

Щоби повністю прибрати згадки про Бухарест (і про ПДЧ) не лише з українського, а й з натовського дискурсу, нам потрібна НОВА концепція відносин і руху України до членства, яку повинен встановити саміт у Вільнюсі у липні 2023 року. Саме на її розробці має бути зосереджена робота дипломатів, політиків, експертів – усіх тих, хто щиро прагне побачити Україну в євроатлантичній родині. 

Слово "нова" виділене не випадково. Принципово важливо при її розробці відмовитися від вантажу минулого, частиною якого є рішення 2008 року. 

Зрештою, принцип ПДЧ свого часу був придуманий формально для "кращої підготовки", але також – для гальмування вступу до НАТО нових членів. А зараз геополітична реальність вимагає прискорювати цей процес. У питанні Швеції та Фінляндії в Альянсі знайшлося розуміння цього. Тепер має знайтися і щодо України.

Докладніше – у матеріалі Сергія Сидоренка і Альони Гетьманчук Без ПДЧ та Бухареста. Чому українські політики мають забути про минуле у питанні вступу до НАТО.