Саміт Ради Європи 16-17 травня у Рейк’явіку вийшов дуже добрим, і це не перебільшення.

На ньому оголосили домовленість про реєстр втрат та руйнувань, що міститиме суму компенсацій з боку Росії для кожного українця чи українського бізнесу, що напряму постраждав від агресії РФ.

А "Рейк’явікська декларація" – не лише чітко називає речі своїми іменами, а й  прямим текстом каже про притягнення Путіна до відповідальності та підтримує створення спецтрибуналу для переслідування лідерів РФ за злочин агресії.

Але ухвалили її не одноголосно. 

Про справжню позицію окремих "друзів" України – у статті редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка 6 країн за Путіна, 40 за Україну: як розділилася Європа за лаштунками саміту в Рейк’явіку.

17 травня у Рейк’явіку під час саміту Ради Європи оголосили домовленість про реєстр втрат та руйнувань, що міститиме суму компенсацій з боку Росії для кожного українця чи українського бізнесу, що напряму постраждав від агресії РФ (детальніше читайте у статті-поясненні "Гроші РФ для громадян України").

"Європейська правда" вже розповідала: попри те, що цей договір юридично створили у рамках Ради Європи, знайшлося шість держав-членів цієї організації, які його не підписали.

Одна з них – це Угорщина, держава-член Євросоюзу та НАТО, що за чинної влади системно погано ставиться до України і відкрито дружить з Путіним, хоча публічно заперечує свою проросійськість. Друга – це Туреччина, що є важливим партнером, але звикла "сидіти на двох стільцях" і заробляти також на "дружбі" з РФ.

Ще дві держави – це балканські Сербія, яка відкрито підтримує РФ і наперед оголосила, що ігноруватиме саміт з допомоги Україні, та Боснія і Герцеговина, в якій за блокаду антиросійських рішень відповідає сербська меншина, представник якої має право вето за боснійською системою ухвалення рішень.

І, нарешті, не стали підтримувати це рішення Вірменія та Азербайджан – держави, що воюють між собою, але у питаннях, пов’язаних з Росією, часто виступають в унісон.

Звісно, можна було би припустити, що вони керуються не ставленням до Росії, а мають претензії до самої схеми компенсацій, або ж до принципів реєстру втрат.

Але річ у тім, що історія з реєстром – не єдина, під час якої кілька європейських країн показали своє ставлення до Москви.

Загалом саміт Ради Європи у Рейк’явіку вийшов дуже добрим, і це не перебільшення. У тому числі поза межами історії зі створенням реєстру. "Рейк’явікська декларація" – не лише чітко називає речі своїми іменами, а й  прямим текстом каже про притягнення Путіна до відповідальності та підтримує створення спецтрибуналу для переслідування лідерів РФ за злочин агресії.

Голосували проти тих чи інших пунктів "Рейк’явікської декларації" (загалом їх було 45) п’ять країн: Угорщина, Туреччина, Азербайджан, Сербія та Вірменія.

Звичайно, про "поділ Європи" з українського питання говорити некоректно, коли йдеться про позицію лише 5-6 держав з 46 членів Ради Європи – це не "поділ", а лише невелика група русофілів.

З іншого боку, примітно, що дедалі більш проросійська Грузія наразі не може собі дозволити такі голосування на користь РФ.

Однак ця проблема з єдністю Європи все одно привернула суспільну увагу.

Зокрема, це питання стало основним і повторилося кількаразово на підсумковій пресконференції саміту в Рейк’явіку, тож лідерам довелося виправдовуватися за ті країни, які очевидно випадають з простору спільних європейських цінностей.

Докладніше – Сергія Сидоренка 6 країн за Путіна, 40 за Україну: як розділилася Європа за лаштунками саміту в Рейк’явіку.