Останніми днями зростає серйозна напруга у відносинах між Варшавою та Києвом.

Багато хто, передовсім в Україні, пов'язує це з активною передвиборчою кампанією, що де-факто вже розпочалася у Польщі. 

Вибори, що відбудуться восени, дійсно не можуть не мати вплив на рішення, але буде помилкою звужувати причини цієї напруги винятково до виборчої кампанії.

Про причини непорозуміння між країнами – у статті дослідниці Лондонської школи економіки Марії Золкіної Не тільки вибори, не тільки зерно. Як Україні та Польщі уникнути масштабної кризи у відносинах.

Попри те, що проблеми і непорозуміння у відносинах двох столиць наростали вже деякий час, видиму для суспільства, публічну частину цього загострення запустила заява представника адміністрації президента Польщі Марчина Пшидача про необхідність "більшої вдячності" з боку українців за допомогу від його країни.

Ці слова ініціювали обмін різкими заявами та діями, що швидко призвело до мало не кризи у двосторонніх відносинах. 

Утім, з мотивацією Варшави та Києва і тим, наскільки адекватними були дії обох сторін, варто було б розібратися детальніше.

Перш за все, заява Пшидача про "брак вдячності" була не загальною, а мала чіткий контекст: цими словами він охарактеризував старі заяви та демарші української сторони, що намагалася вплинути на уряд Польщі та переконати його не запроваджувати нову заборону на український зерновий експорт.

У липні Варшава несподівано заявила, що з 15 вересня знову запровадить односторонню заборону на агропродукцію з України, якщо Єврокомісія її не продовжить. Саме це, разом із побоюванням нового "ефекту доміно", було першоджерелом роздратованих заяв з Києва, на які потім відповів Пшидач.

Польща загалом та польська дипломатія зокрема завжди приділяє особливу увагу жестам та символізму. І є враження, що Україна цього не врахувала.

Чи був пропорційним до заяви Пшидача виклик посла Польщі до українського МЗС? Та ще й 1 серпня – в одну з ключових для поляків дат – День пам’яті Варшавського повстання 1944 року, коли по всій Польщі проходили масові заходи із вшанування пам’яті жертв.

Важливість і символічність історичних подій для поляків важко переоцінити. Але, на жаль, це не перший прецедент, коли таймінг дій Києва, м’яко кажучи, невдалий. 

У результаті як в Україні, так і у Польщі ці дипломатичні кроки викликали неабиякий резонанс.

Поки українська сторона обурюється політизацією теми зерна в Польщі (в Україні зернову суперечку пов’язують саме з активною виборчою кампанією в Польщі), польська сторона теж має питання до дій Києва. 

Так, Польща надзвичайно чутливо ставиться до будь-яких проявів зовнішнього політичного тиску. І якщо Україна бачить Польщу своїм стратегічним партнером, це необхідно враховувати у публічній комунікації.

У Польщі побоюються, що замість будувати міцні регіональні альянси на основі спільних безпекових викликів, Україна робить ставку на великі держави "старого Заходу" – так, як було у 2014-2022 роках, включно з Нормандським форматом.

Зважаючи на останні тенденції, авторці цих рядків доводилося не під запис чути від польських колег занепокоєння: мовляв, президент України, з одного боку, отримує політичні дивіденди від всебічної допомоги і посередництва Польщі, але у глобальних питаннях поступово дрейфує в бік старих альянсів.

Отже, є потреба в активнішій координації і більш виваженому діалозі між країнами.

Вчасна системна робота над справді стратегічним союзом допомогла б нівелювати навіть нинішні непорозуміння.

Більше деталей і пояснень – у матеріалі Марії Золкіної Не тільки вибори, не тільки зерно. Як Україні та Польщі уникнути масштабної кризи у відносинах.